Існує твердження, що усі люди вчаться на своїх помилках.
Хотілося, щоб ця думка стосувалася і нас, українців. Але за роки так званої «незалежності» черговий раз переконуємося у протилежному – ми, мабуть, є винятком з цього правила…
Вирвавшись з тоталітарних оков диктатури пролетаріату, ми нарешті отримали таку бажану «демократію». Але, як виявилося, ми ще й досі не знаємо, що з нею робити. Колись сводолюбива нація за роки панування інших настільки звикла до канчуків, що сьогодні «свобода» вибору чи, як її називають, «демократія», стала нам усім поперек горла? Ми не вміємо обирати!
Здавалося б, з тією частотою, з котрою в Україні проходять чи не щороку якісь тай вибори, ми на надцятій спробі мусіли б таки навчитися щось та когось обирати. Але, де там? Зась.!
Щороку ми знову стаємо на одні й ті самі граблі, які через це, мабуть, доцільно було б зробити новим державним гербом.
Пригадаймо собі, як уся Україна сміялася з київлян, коли вони собі обрали мером за продуктовий пакет «Льоню-космонавта». Ледь не всі в державі тоді знали про його махінації з київською землею, залежність від африканського проповідника Аделаджі і його « білих космічних мрій». Але це не завадило киянам ще раз обрати собі мером цього самого чоловіка. І якби не «політичні примхи мінливої долі» його, мабуть, обирали б й далі…
Невже це все магія «пакету з гречкою» і «песни для любимых бабушек»?
Виявляється, що ТАК!!!
Бо цей «продуктовий пакет» спрацьовує з року в рік не тільки у Києві, але й у всіх регіонах україни, де місцеві бандюки-олігархи взяли собі на озброєння приклад «Льоні-космонавта». Про це свідчать і результати кількох останніх виборів до ВР чи місцевих рад. Підтверджує це і остання реальна соціологія по областях на дострокових виборах до ВР 26 жовтня 2014 року.
Як ми бачемо, ті самі писки, проти яких люди боролися на Майданах цілої країни, знову завдяки своїм капіталам прорвалися у прохідні списки «прохідних» партії. Будучи висуванцями від цих самих партій, вони також лідирують і на мажоритарних округах.
А що робити тим дійсно гідним кандидатам, якщо вони не знайшли для себе жодної партії яка підходила б їм за ідеологією і не розходилася з нею у своїх вчинках? Коли хтось дійно здібний і спроможний на кардинальні вчинки, які могли б докорінно у кращу сторону змінити цю державу, не має коштів купити собі партійний значок? Коли честь та гідність не дозволяє «лягти» під спонсора, щоб згодом не довелося його інтереси лобіювати у парламенті?
Хіба за це люди мерзли, гинули і ставали каліками на Майдані № 1 (т. з. Помаранчевий) чи № 2 (Євромайдан)? Чи за це вони сьогодні «напівголі» відправляються на війну, яку лицемірна влада і досі обзиває вульгарною абревіатурою «АТО»?
Чи, можливо, за те, щоб скинувши з престолу одного батька й сина, на нього взвести інших двох? Сьогоднішній владика мав би пам’ятати, що син згубив не тільки його попередника на престолі, але й передпопередника – кума. Та, де там?
Виявляється, що й цей не вчиться на помилках.
Тому досить кумедно сьогодні чути, коли хтось говорить, що Україні не вистачає такого диктатора, яким був на гадку багатьох Августо Піночет для Чилі. Диктаторів Україні вистачало завжди. Україні не вистачає диктатора, який був би її справжнім патріотом і хоч на хвилинку забув би за власні «шкірні» інтереси…
Доволі смішно стає на душі, коли проїжджаючи Київом і рядом інших міст центру України читаєш на парканах будов чи стінах будинків фразу: «Данилыч, прости»! Бо відразу собі пригадується акція і рух «Україна без Кучми» та слова другого
Президента: «Я подивлюся, якою буде Україна без Кучми»…
Це не ностальгія за другим Президентом, за правління якого, сьогодні на думку багатьох людей, їм жилося найкраще за усі часи «незалежності». Це констатація факту. Тоді була стабільність.
А що маємо зараз?
Отож, замість того щоб прогресувати, ми чомусь усе далі деградуємо, замість чистилища обираємо пекло, замість сірих обираємо чорних.
Запитаєте куди подівся рай чи біле, що відразу чистилище і сіре? А відповідь досить проста: раю нема – ми його давним давно спалили, а всіх білих розп’яли…
Це зробили ті, люди, значна частина з котрих кілька років тому обирала Януковича, а згодом його скинули і обрали собі «Тимчасовий уряд», потім Порошенка. Порошенка, якому теж уже готують Майдан, але уже під № 3. Третій Майдан, якого так чекає наш північний ворог, щоб нарешті мати привід ввести свій «миротворчий контингент» не тільки у Крим чи Донбас, але уже й у Київ а, можливо, й далі…
І попри це все ми далі боїмося визнати свої помилки, вголос покаятися в них і розпочати нарешті нове життя, але уже без них.
Натомість далі шукаємо граблі і «гречкосіїв»…
Саме тому, щоб ми, українці, сьогодні не повторювали старих помилок я, Тарас Боднар, голова Всеукраїнської громадської організації «Поклик Нації», головний редактор газет «Дзвони Нації» та «За лаштунками» (головною метою яких завжди було нарешті навчити українців читати поміж рядків, розпізнавати справжнє біле й чорне, щоб більше не помилятися), розуміючи усю критичність нинішньої ситуації у державі і те, що зараз поруч з багатьма гідними людьми до Верховної Ради знову дереться усяка нечисть, я заявляю про самоусунення моєї кандидатури, як кандидата у народні депутати України по одномандатному виборчому округу № 83 (м. Івано-Франківськ) на позачергових виборах 26 жовдня ц. р.. Я знімаю свою кандидатуру і закликаю інших до цього, щоб не завадити тому гідному з нас, хто сьогодні згідно соціології має більше шансів здолати перевертнів довкола себе і потрапити у ВР, щоб нарешті навести лад у державі .
Закликаю до зняття, щоб не розпорошувати голоси наших виборців. Бо тільки разом ми є нездоланними.
Пропустимо сьогодні вперед простих сотників і рядових героїв Майдану, за яких нас нині агітують бойові побратими. Пропустимо тих, хто ціною власної крові виборов і вистраждав для нас ще один шанс.
Зараз їх час, саме вони сьогодні повині очолити мажоритарні списки і своїми яскравими іменами заставити потьмяніти прізвища наших ворогів, ворогів нашої Незалежності.
Недаймо олігархам знову купити голоси українців!
Слава Україні!
Голова ГО «Поклик Нації» Тарас Боднар
