Майже 8 місяців як в Україні повалено режим примітивної автократії і перемогла Революція гідності. Але нова демократична влада виявилася не зовсім готовою до ефективного управління країною. Натомість знову завис привид президентської вертикалі.
Власне, дивно навіть не те, що після восьми місяців відсутні суттєві позитивні результати роботи нової влади, яка пообіцяла на Майдані народу золоті гори. Дивно, що весь цей бездарно розтрачений час не вбив у людей надію.
Всі продовжують дружно вірити, що незабаром все зміниться на краще. Ось тільки пройде весна. Ось тільки відбудуться президентські вибори. Ось тільки мине літо. Ось тільки закінчиться АТО. Ось тільки пройдуть парламентські вибори…
Останні соціологічні опитування, проведені солідними фірмами, пророкують абсолютну перемогу на позачергових парламентських виборах партії президента – Блоку Петра Порошенка, котра здатна буде одноосібно сформувати парламентську більшість.
Та й позірна самостійність «фронтовиків» Арсенія Яценюка й Олександра Турчинова – це не більше ніж поза. Всі чудово розуміють, що ніякі вони не самостійні гравці й не здатні опонувати президенту, а одразу примкнуть до президентської фракції як тільки смаленим запахне.
Таким чином, в країні буде знову створена владна вертикаль імені Леоніда Кучми і Віктора Януковича.
І все. Майдану в Україні практично не було. Далі, судячи з надзвичайно невдалих перших кроків президента, особливо в кадровій політиці, слідує пом’якшений варіант двох одіозних гарантів української Конституції.
Народні обранці в черговий раз замість того, щоб заходитися чимскоріш виконувати дані народу обіцянки, одразу забронзовіли й стали пам’ятниками самим собі. Перетворилися в самозакоханих пінгвінів.
Скільки треба у вас украсти грошей, у скільки разів обезцінити збереження, скільки треба повбивати й понівечити ваших синів, щоб ви принаймні зрозуміли, що черговий раз помилилися й не маєте підтримувати тих, хто не вміє чи не хоче навести лад у цій країні?!
… Все ж є слабка надія на наступні парламентські вибори. За два тижні нічого посутнього не зміниться і якщо чесна нині соціологія, то БПП і «Народний фронт» створять досить стійку парламентську більшість. Можливо, навіть конституційну.
Хоч треба мати на увазі, що ще майже 45% громадян за даними соціологічної служби GFK-Україна не визначилися не тільки з вибором, а й із самим фактом власної участі в голосуванні. І зміна їхньої позиції за цей час може стати великим сюрпризом для основних бійців. Тому ці сумніви є майже надією.
Надто пам’ятна технологія, розкручена напередодні президентських виборів, із закликом проголосувати в першому турі за нині чинного президента і зберегти 600 мільйонів гривень на «Апачі», котрі вмить виграють війну.
Скільки електорату повелось на спекуляцію Юрія Луценка – нині важко сказати. Ніхто не рахував. Але судячи з того, що це звучало доволі переконливо, таких людей, котрі все б віддали, щоб не посилати своїх дітей на війну, виявилося чимало.
Інтернетівські форуми й соцмережі свідчать, що пусті обіцянки Юрія Віталійовича народ не забув. Як і його дружні обійми з Ринатом Ахметовим.
А ядра в його партії, тобто в партії Петра Порошенка, яку насправді на виборах очолює Віталій Кличко, немає. Це взагалі просто фантом і порожній звук. Як і програма 2020, що переконливо довів Сергій Дацюк в блозі в УП.
Нині ці пошарпані й добре скомпрометовані старі демократи вирішили оживити свої лави людьми з АТО й Майдану. На превеликий жаль, нові народні лідери, громадські активісти й журналісти повелися на лукавий хід своїх старших і досвідчених політиків.
Було б значно ліпше якби представники громадського сектору об’єдналися докупи і однією колоною пішли б на вибори. Можна прогнозувати, що ця нова сила отримала б величезну підтримку народу. Колосальну. Але до цього ніхто не був готовий.
Живий приклад – легендарний сотник Майдану Володимир Парасюк, який спочатку поклявся, що ніяким чином не спокуситься парламентською роботою і залишається в лавах громадських активістів, де він може зробити значно більше. І це було дуже переконливо. Бо справді, в парламенті дуже легко розчинитися й дуже скоро стати схожим на всіх.
Та хтось все-таки попрацював із Володимиром і він буквально через тиждень передумав і пішов самовисуванцем.
Залишається сподіватися, що його підтримають земляки й він не розчиниться серед досить строкатої маси парламентарів. Як і багато його колег із громадського сектора.
Але є ще шанс переформатувати наступний парламент і не дозволити партіям влади – БПП і «Народному фронту» – створити президентську вертикаль, яка в пострадянському просторі дуже швидко перетворюється в автократію.
Представники громадського сектору, потрапивши до парламенту за списками різних партій і як мажоритарники, могли б заснувати власну потужну окрему групу під умовною назвою «Майдан».
І, організаційно визначившись, могли б диктувати б свої умови радикального реформування країни новій-старій парламентській номенклатурі.
Таку можливість позбавитися морального обов’язку й об’єднатися в нову структуру їм дуже швидко нададуть їхні колеги. Адже вони знову почнуть робити те, чому вчилися всі ці роки: ділити портфелі в КМ за квотним принципом, розподіляючи між собою хлібні місця. Як це, врешті, відбулося в березні, одразу після перемоги Майдану.
А далі – гальмуватимуть реалізацію загалом надзвичайно важливих законів, прийнятих в останній день роботи вже колишнього скликання ВР, торпедуватимуть прийняття нових необхідних законопроектів й ініціатив.
Новостворену групу «Майдану» точно підтримали б фракції «Громадянської позиції» і «Самопомочі». За умови їхнього проходження виборчого бар’єру. Що є дуже бажаним і необхідним. І їх цілком могла б підтримати фракція «Батьківщини», котра суттєво очистила свої лави й спрямовує до Верховної Ради досить пристойний список.
І цього разу досить ґрунтовну, радикальну й реалістичну програму. А маючи на чолі досвідчених лідерів і послідовних критиків чинної влади, співпраця з ними була б на користь обом.
І країні. Бо, принаймні, унеможливила б узурпацію влади. А враховуючи, що до виборів ще цілих два тижні й майже половина електорату ще не визначилася з уподобаннями, то на фініші цілком прогнозовані несподіванки.
І цілком варто сподіватися, що Майдан у нашій країні таки був. Але це треба підтвердити 26 жовтня на виборчих дільницях. Чи не так?
Джерело: УП, Віктор Мороз
