Те що США знали, що купували в СРСР у 1932-33 рр. зерно, конфісковане в українських селян, тим самим приречених режимом до голоду вже доведений неомпоримий факт. Тепер питання постає, чи знали в догітлерівській Німеччині про Голодомор? І якщо так, то чому мовчали?
Ось, що з цього приводу на своїй сторінці написала українська юристка та дипломат Світлана Мельник:
“Це питання має насправді фундаментальне значення. Адже одним із аргументів сучасних німецьких політиків та урядовців, які поки відмовляються визнавати цей найбільший сталінський злочин геноцидом українського народу, є теза власне про те, що: а причому тут Німеччина?
А відтак, як кажуть нині у ФРН, «ми тут ні при чому», тож чого ви, українці, до нас причепилися?
Слава Богу, під нашим дедалі наростаючим дипломатичним тиском ситуація все ж поступово починає змінюватися.
Торік двоє німецьких істориків Гаусманн і Пентер вперше опублікували наукову статтю «Голодомор у свідомості німців: інструменталізовано, відкинуто, проігноровано» (в журналі Osteuropa).
Один з головних висновків полягає у наступному. Цитую: «Німеччина було чудово поінформована про голод в Україні у 1932-33 роках. Про це доповідали дипломати, а церковні кола започатковували акції допомоги жертвам голоду».
Водночас, що стосується німецьких ЗМІ того часу, то обидва авторів констатують, що мовляв до вересня 1933 р. у Москві працювало лише троє німецьких журналістів, а провідні на той період газети – Berliner Tageblatt і Vossische Zeitung – взагалі не мали своїх кореспондентів в СРСР, тож були змушені користатися іншими джерелами.
Якщо чесно, то щось дуже слабо вірилося у те, що німецька громадськість у 1932-33 рр. була недостатньо поінформованою про жахіття Голодомору.
Тож вирішила сама перевірити у бібліотечних архівах Берліну, отримавши підбірку німецьких газет за 1933 р. Навмання перелистала першу, другу, третю і … жахнулась.
Бо одразу ж натрапила на моторошні новини про те пекло, яке радянська влада влаштувала в Україні. До речі, всі ці так легко виявлені мною першоджерела залишилися поза увагою німецьких дослідників. Хочеться вірити, просто «недобачили».
Але що мені особисто найбільше впало у вічі: так це свідчення очевидчів Голодомору про те, що кордон між Україною і Росією був закритий, щоб українці не мали змоги втекти від голодної смерті.
Саме це рішення вищого комуністичного режиму (поряд з іншими чинниками) і є одним із ключових факторів, який кардинально вирізняє ситуацію від голоду в інших регіонах СРСР, де панував голод, і свідчить про геноцидальний характер Голодомору.
Саме аргумент про те, що нібито не лише в Україні у 1932-33 рр. лютував голод, нині активно використовують депутати Бундестагу та представники МЗС ФРН, відмовляючись визнати Голодомор геноцидом: мовляв голод був й у інших частинах СРСР. В такий спосіб ретранслюються наративи московської пропаганди. Це дійсно вершина цинізму.
Нижче хотіла б навести буквально перше ж повідомлення у німецькій пресі, яке потрапило на очі.
Це лист однієї німецької фрау до редакції популярної газети “Badischer Beobachter”, недільний випуск, 3 грудня 1933, сторінка 6.
Рубрика «Розмови на тижні» (Wochenplauderei)
«Сподіваюсь ти мені пробачиш, коли я розповім Тобі про листи, які я нещодавно отримала з України. Ось про що у них йдеться: «Щоранку на вулицях українських місць збирають сотні трупів, які опухли від голоду, людей, котрі померли вночі. А на селі – цілі райони стали порожніми від людей. У Харкові щодня нещасні люди потрапляють до воєнного трибуналу за те, що їх звинувачують у канібалізмі. Наразі [газета від 3 грудня 1933] кордон України закритий росіянами для того, щоб втікачі з областей, де вирує голод, не могли потрапити в Росію … Зерно викидають на продаж на світових ринках, і це в той час, як в Україні вмирають мільйони селян. Біда є жахливішою аніж у страшному 1921 році, хоча й тоді від голоду та епідемії загинуло близько 6 мільйонів людей».
Автор листа продовжує: «Тепер Ти розумієш, коли я Тобі надсилаю номер рахунку організації «Карітас», котра приймає передачі для Росії [мається на увазі СРСР]. Вона має назву «Німецьке Товариство Карітас. Головне представництво в Берліні № 24, відділ щодо допомоги емігрантам № 4».
Ось такі пироги. Закликаємо істориків накінець більш серйозно і масштабно зайнятися дослідженням справжньої ролі Німеччини під час Голодомору 1932-33 р.”
Ближчим часом пані Світлана Мельник пообіцяла опублікувати нові досі невідомі науковцям матеріали. Тож будемо стежити і з нетерпінням чекати її напрацювань.
ФОТО: Німеччина до виборів 5 березня 1933 року