Перемога чи капітуляція: з чим насправді приїздила до Києва четвірка західних лідерів? Візит Макрона, Шольца, Драгі і Йоганніса невипадково відбувся одразу після Рамштайну-3 і мав на меті закріпити домовленості, озвучені на самміті.
Президенти затвердили своїм візитом ті рішення, які були прийняті на цьому представницькому форумі. І вони стосується подальшого виділення військово-технічного забезпечення й допомоги ЗСУ в моменті відбиття російської агресії. Відповідно, це можна трактувати як перемогу.
Одночасний візит лідерів чотирьох великих європейських країн свідчить про дипломатичну підтримку зусиль України.
Другий момент – зміна позиції Німеччини щодо надання нам зброї. Вже лунають заяви, що до кінця місяця німці мають надати нам САУ, які пообіцяли. Більше того, до кінця року ми очікуємо від Німеччини системи IRIS та системи ППО, які вважаються одними з найкращих у світі. Інше питання, що цієї кількості недостатньо. Але зброї ніколи не буває достатньо, тим більше – в момент активної фази війни.
Зверну увагу на зміну риторики французького президента Еммануеля Макрона. Якщо ще нещодавно він пропонував “зберегти обличчя” путіна й наполягав виключно на дипломатичному характері припинення війни, то наразі, маючи карт-бланш у вигляді закінчення парламентських виборів у власній країні, він може більше не загравати певним чином зі своїми виборцями.
Ідеться про популістські обіцянки, враховуючи, що його конкуренткою була проросійська політикиня Ле Пен. Але варто говорити й про те, що Ле Пен могли і пригальмувати. Причому пригальмувати з Москви, давши Макрону можливість переобратися. Тому слід дуже оборежно ставитися як до подібної риторики про можливість перемовин із рф, так і до характеру самого візиту. Макрон міг використати представницький десант, аби зняти з себе персональну відповідальність за озвучені ним пропозиції щодо можливих територіальних поступок з боку України.
Коли така пропозиція лунає з вуст окремого президента – це одна справа. Тоді ми можемо апелювати до конкретної країни, конкретної людини. Але у разі, коли такі пропозиції пролунали б з вуст, або у присутності чотирьох президентів, це певним чином свідчило б про колективні рішення. Чому власне були певні побоювання? Бо напередодні візиту була заява США про те, що Вашингтон не буде тиснути на Україну в моменті територіальних поступок рф. Можемо припустити, що Сполучені Штати зіграли на випередження, даючи зрозуміти європейським партнерам, що не підтримають подібну риторику й наполягатимуть на розширенні пакету військової допомоги нашій країні.
Нагадаю, за підсумками третьої зустрічі в Рамштайні Україна має отримати від західних союзників гаубіци з дальністю ураження 40 км, ракетні системи HIMARS, протикорабельні системи “Гарпун” та головне – продовження консолідованої позиції Заходу щодо технічного переоснащення ЗСУ.
