Щодо можливих негативних наслідків оформлення спадкових прав посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Верховна Рада України 20 жовтня 2014 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо деяких питань спадщини) « за реєстровим № 5141, згідно якого пропонується передати оформлення спадкових прав посадовим особам органам місцевого самоврядування.
Заголовки друкованих та інтернет медіа рясніють заголовками на кшталт: «Верховна Рада спростила оформлення спадщини на селі». Дозволю собі провести аналогію цього закону із сумно-звісними «покращеннями-спрощеннями» відомого «реформатора» Бродського М. Ю., які на практиці виявлялись швидше шкідливими, ніж корисними, майже завжди дорожчими, ніж дешевшими.
По-перше, зазначений закон містить низку юридично некоректно зформованих понять, які несуть в собі корупційні та фінансові ризики, зокрема посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і може мати повноваження виключно щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. А вчинення нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину є різновидом юридичної діяльності, здійснення якої полягає не в формальній видачі зазначеного свідоцтва, а насамперед у наданні цьому документу юридичної вірогідності, а отже, має здійснюватися виключно нотаріусом у такій процесуальній формі, яка повною мірою забезпечує безспірність такого документа. Всім нотаріусам відомо, що спадщина – одна з найскладніших царин цивільного права, а видача свідоцтва про право на спадщину – кропіткий та складний процес. Громадянин, який звернувся за оформленням спадкових прав, і отримав свідоцтво про право на спадщину від особи без належної професійної підготовки несе ризики судових розглядів такої спадщини.
Не зменшиться і плата за видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки вартість користування Спадковим реєстром, Держаним реєстром обтяжень рухомого майна та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно не змінились! До прийняття цього закону плату за користування реєстрами нараховував нотаріус, який видавав свідоцтво про право на спадщину, а з прийняттям вказаного закону – буде нараховувати посадова особа органу місцевого самоврядування. Тільки тут треба зауважити, що на плечі місцевого самоврядування до цього ляже фінансовий тягар по підготовці робочого місця цієї посадової особи органу місцевого самоврядування – комп’ютер, інтернет, друкарка, сейф, печатки, бланки, грати, протизламні двері… Також треба зазначити, що спадкоємець буде зобов’язаний звертатись у компетентні органи для отримання необхідних документів для оформлення спадщини, скажімо в районний відділ Держземагенства з питань отримання витягу з державного земельного кадастру на земельну ділянку. Як бачимо, уникнути поїздок в районний центр не вдасться.
Що позитивного є в цьому законі – так це те, що законодавець скасовує необхідність виготовлення оцінки спадкового майна для членів сім’ї першого ступеня споріднення (діти, чоловік/дружина, батьки), як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування за заповітом, і за правом представлення. Хоча і в цьому розділі автори допустилися помилки, вказуючи, що оцінка майна при визначенні розміру податку при спадкуванні спадкоємцями другої черги за законом (як за законом, так і за заповітом) і за правом представлення, не є обов’язковою. Однак, згідно Податкового кодексу України, спадкоємці другої та інших черг зобов’язані сплатити відповідний податок, від доходу у вигляді вартості успадкованого майна до нотаріального оформлення спадщини! Відтак, всі спадкоємці, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, зобов’язані зробити оцінку успадкованого майна для визначення розміру податку.
Отже, прийнятий закон не спрощує процедуру отримання спадщини, жодним чином її не здешевлює, лише дає спадкоємцям право вибору місця оформлення спадщини – у нотаріуса чи у посадової особи органу місцевого самоврядування, та й то лише з 01 січня 2016 року, а по суті своїй цей закон є популістським, суперечить низці положень чинного законодавства України, і маніпулюючи юридичною необізнаністю електорату, в тому числі сільського населення, він націлений на отримання якнайбільшого числа його голосів.
