На дух не переварюю жирних нахабних і непрофесійних хабарників у формі, яких вистачає в Державтоінспекції. Але ось чому, коли їх знімають на камеру борці-контролери за справедливість, правду і честь – ті, хто знімає, викликають ще більшу відразу, ніж пика інспектора-дурня у кадрі?
Можливо тому, що контролер поводиться ще більш по-хамськи, ніж дурний мент?
Чи тому, що я впевнений – такий оператор знущається не над «мєнтом», якого однозначно треба звільняти чи садити – він не знає ні своїх прав, ні обов’язків, ні законів, ні правил, ні можливостей. І на біса він такий на дорозі потрібен – щоб, як китайці з японцями – харчуватися за допомогою паличок? Але знущаються нащадки-спадкоємці «Комсомольського Прожектора» над Законом, який це опудало у формі і представляє. Над Країною!
А я сиджу і спостерігаю, як два мудака по обидві сторони камери плюють нам з вами в обличчя. Обоє!
Була надія, що міністр внутрішніх справ включить на повну потужність своїх опричників – департамент внутрішньої безпеки МВС, і «Соколи» Боднара швидко наведуть порядок. Змусять хабарників боятися.
І не тільки в ДАІ. А у всіх службах, включаючи наркотичний ВБНОН, дишлоподібне слідство, розшук, дозвільну, патрульно-постову.
Але традиційно «в своїй вітчизні пророків немає», давайте розраховувати і сподіватися на іноземців, захід – «закордон нам допоможе». Все як в О. Бендера (по Ільфу і Петрову).
Я не знайомий з дівчиною з Грузії (Єкатериною Згуладзе-Глуксманн), яку призначили заступником міністра внутрішніх справ (замість того, щоб відправити в місця не дуже віддалені кілька нинішніх заступників Арсена Борисовича, включаючи Недоторканого) Петро Олексійович в середині грудня обіцяв нас звести, але я розумію, що країна в небезпеці і нагорі не до мене.
Та я вже, після перших кроків Еки (Катерина – груз.), і сам не особливо хочу.
Адже мені набагато більше 35 років, а їй, судячи по запропонованим реформам, подобаються молодші. Був і залишаюся впевнений, що «закордонні рятувальники» нам не потрібні. Самі впораємося, потрібно себе поважати і в себе вірити. Більше того, коли пропонуються такі заходи, як зараз – реформи приведуть до смерті пацієнта. Хоча як говорила Раневська: «Якщо пацієнт дійсно хоче жити – медицина тут безсила».
Україна – не Росія. Як казав дідусь-директор Л. Д. Кучма.
Україна – не Грузія. Це зрозуміє Петро I методом проб і помилок.
Замість того, щоб розпеченим залізом випалювати корупціонерів довкола себе, про яких всім відомо і за якими клітка плаче – нам, Країні і Людям, пропонують потерпіти черговий геніальний експеримент. Я впевнений, що нічого хорошого це Україні не принесе. Аналізував і бачу покроково, що за безперспективна дурість ховається за «реформами» і в «реформаторах».
Хоча я двома руками за реформу у ДАІ, служив з Сіренко на початку 90-х, коли він ще був старлеєм і не вважаю Толю видатним державним поліцейським діячем, дивувався його призначенню. Але він давно в системі координат, де Ярема. Даніла й інші персонажі, а у нас таких чомусь не чіпають, воліють роздавати кадрових щиглів тим, хто не може відповісти і дати здачі.
Кілька слів про реформу ДАІ
Сьогодні в Україні Державтоінспекція МВС не просто одна зі служб міліції, а єдиний робочий інструмент держави щодо запобігання загибелі людей на дорогах. У широко розрекламованій кампанії з ліквідації ДАІ та створенні патрульної служби чомусь ніхто не говорить про цей аспект. У нашій країні в середньому щороку на дорогах гине близько 5 тис. осіб. І це показники останніх років. А в 2007 році, наприклад, число загиблих досягало 9 500 чоловік! І тільки після жорсткості у 2009 році штрафних санкцій за порушення правил дорожнього руху та зміцнення матеріально-технічної бази ДАІ ці показники стали поступово знижуватися.
Всі говорять про європейську практику, але чомусь ніхто не замислюється про те, що сліпо копіювати якусь структуру маючи різні вихідні дані – шлях в нікуди. В результаті ми отримаємо рядки з Інтернаціоналу «… зруйнуємо вщент, а потім…». А що буде потім – ніхто не знає.
Напевно це теж емоції, тому кілька прикладних речей. Які ми маємо вихідні дані:
1. Сьогодні чисельність ДАІ складає близько 12 тисяч співробітників з яких близько 6000 – дорожньо-патрульна служба, тобто ті, які безпосередньо виконують функції дорожнього нагляду.
Багато це чи мало судіть самі – на всю Кіровоградську область таких інспекторів аж 90 (ДЕВ’ЯНОСТО НА ВСЮ ОБЛАСТЬ) при протяжності автомобільних доріг тільки державного значення більше 2 тис. км., не кажучи вже про місцеві дороги.
Про яку профілактику аварійності може йти мова?
А тепер замість них наберіть людей з вулиці, за три місяці чогось їх навчіть, додайте функції охорони громадського порядку, і що отримаєте крім хаосу на дорогах? До речі, експерименти 2005 року і сьогоднішні тільки це підтверджують – смертність на дорогах при роботі патрульної служби зростає майже в два рази. Як пояснити людям, які втратили близьких у ДТП, що МВС створює європейську поліцію.
Посилання на досвід Грузії тут не працює, занадто різні вихідні умови. Давайте порівняємо:
Грузія і Україна:
населення 4,5 млн. і 42 млн.
Кількість транспортних засобів: 0,7 млн. і 12 млн.
Протяжність автомобільних доріг, км: близько 20 тис. і 170 тис.
Кількість загиблих у ДТП на 1 млн. населення: 117 осіб в Грузії та 106 осіб в Україні.
Щоб не було спекуляцій з приводу статистики ДТП, тут наведено дані за 2011 рік з офіційного сайту Європейської Економічної комісії ООН (www.unece.org.ua).
До слова, у Німеччині цей показник становить 49 загиблих у ДТП на 1 мільйон населення.
Дуже багато говорять про рівень корупції. Грузія перед приходом Саакашвілі і сьогоднішня Україна – дві великі різниці.
Принаймні в Україні водії не кидають гроші в сірникових коробках, щоб проїхати мимо наряду ДАІ. Хоча нагадав вистачає і у нас.
Але в основі будь-якого процесу лежить економічний базис. При сучасному рівні зарплат в ДАІ, відсутності хоч якогось соціального пакету, бензину та коштів на обслуговування патрульних автомобілів навіть найуспішніші реформи приречені на провал.
У країні елементарно немає зайвих грошей на нову форму, зміна назви, нові патрульні машини і т. д. Чому ніхто не говорить, що реформа правоохоронної системи в Грузії була здійснена за рахунок іноземних донорів. Та й необхідні суми були на кілька порядків нижчі, ніж в Україні. А ви кажете – Вахмістр…
І найголовніше – в першу чергу необхідно створити нову нормативно-правову базу, починаючи від законів України і закінчуючи відомчими наказами.
Викладене вище не привід для того, щоб скласти руки і нічого не робити. Навпаки – це вихідні дані для вирішення завдання: створення нормальної поліції в Україні. Вирішувати цю задачу потрібно комплексно в трьох напрямках: нормативно-правовому, кадровому, матеріально технічному.
Почнемо з безпеки руху. В Україні більше 80% ДТП з постраждалими відбуваються на автодорогах державного значення і у великих містах (населення більше 100 тис. чол.). Причини цього дуже прості – на трасах вища швидкость, а у великих містах вища щільність транспортних засобів та людей на вулично-дорожній мережі. І це всесвітня тенденція.
Саме тому в Європі на трасах і в великих містах наглядом за рухом займається спеціалізована дорожня поліція.
Що ж стосується місцевої поліції, то її функції у сфері безпеки дорожнього руху, обмежені наглядом за правилами паркування, профілактики дрібних порушень, дотримання громадського порядку.
У зв’язку з цим точкою докладання сил створюваної патрульної служби повинні бути місцеві дороги та населені пункти з населенням до 100 тис. чол.
Виходячи з цього, структура повинна бути такою:
– Дорожня поліція обслуговує дороги державного значення протяжністю 52 тис. км і міста з населенням понад 100 тис. чол.
– Патрульна служба працює на місцевих дорогах і в інших населених пунктах, поєднуючи функції охорони громадського порядку та забезпечення безпеки дорожнього руху.
Найболючіше питання – кадри. Вирішувати його можна наступним чином:
1. Посилення критеріїв відбору, в першу чергу це стосується інтелектуального рівня поліцейських. Оскільки необхідність спілкування з громадянами з досить високими майновими правами (наявність автомобіля) вимагає від співробітника не тільки спеціальних знань, а й досить високого рівня культурного розвитку. Тому потрібно приймати на роботу людей з дипломом мінімум бакалавра. А професійні якості розвивати при проведенні базової спеціалізованої підготовки за відповідними програмами.
2. Ніяких вікових цензів для працюючих зараз співробітників міліції, головний критерій – професіоналізм і порядність. У всіх розвинених країнах повно простих патрульних, яким далеко за 35 років.
3. Регулярне проведення перепідготовки або підвищення кваліфікації співробітників (мінімум раз на три роки, спочатку – частіше).
4. Соціальний пакет, причому тут повинна бути не тільки гідна зарплата, а й можливість отримання пільгового службового житла (або безвідсоткового кредиту) з одночасним введенням найжорстокішої відповідальності, аж до кримінальної, за корупцію.
Думаю, що говорити про повне матеріально-технічне забезпечення (від форми і бензину до патрульних машин і засобів зв’язку) немає необхідності. Це і так всі розуміють.
І найважливіше, без чого жодна реформа неможлива – законодавче забезпечення діяльності поліції. А для цього сьогодні в Україні необхідно внести зміни або повністю поміняти 10 Закони, близько 50 постанов Кабміну, не кажучи вже про сотню відомчих інструкцій і наказів. Причому не просто змінити, а привести це у відповідність з європейською практикою. А це досить довгий шлях і не завжди ці нововведення будуть сприйматися громадськістю на «ура». Простий приклад – фотофіксація порушень правил дорожнього руху. Вже давно вся Європа це успішно застосовує, а ми – ніяк, хоча відповідні законодавчі ініціативи не один рік знаходяться в парламенті. Досвід застосування «листів щастя» був у 2009 році, але наш народ швидко закидав гнівними листами Верховний суд і Генеральну прокуратуру, і завдяки юридичній казуїстиці все було скасовано. Хоча ніхто не замислився, що в цей період кількість загиблих на трасах зменшилася в два рази, так як вдалося знизити рівень швидкості за рахунок того, що водії просто боялися отримати штрафний протокол поштою.
Викладене вище – стратегічні напрямки, питання тактики вимагають глибокого аналізу і розробки. У тому ж Києві, в 4-х мільйонному місті, вивести на вулицю жовторотих патрульних і змусити їх оформляти більше 100 (СТА!!!) ДТП в день, регулювати рух щільних потоків транспорту, нести службу на постах, супроводжувати автобуси з дітьми, виїжджати на сімейні розбірки, хуліганку і так далі – і призведе це до хаосу і бардаку.
Я впевнений.
Чи не розумніше це робити в дрібних містах і сільській місцевості?
А ще моральний аспект: кожен п’ятий співробітник ДАІ не менше місяця ніс службу в зоні АТО, і тепер держава їх викине на вулицю тільки тому, що ми «реформуємося» як у Грузії?
Слів не вистачає.
Олексій Мочанов
