Івано–Франківськ змінюється. Його не впізнають не лише гості міста, а й самі мешканці. Не побувавши кілька місяців в одному з районів міста, цієї місцини можна не впізнати. Один за одним виростають височезні будинки, змінюючи міську інфраструктуру, а інколи – хто зна? – і спотворюючи її… Що вже казати про невеликі магазинчики, призначення яких іноді змінюється кілька разів на рік. Був продуктовий магазин – стала аптека чи банк, чи ще щось інше.
У цьому міському бізнесовому хаосі так хочеться якоїсь стабільності, надійності. Саме таким надійним і стабільним здавався магазин «Меблі», що на вулиці Галицькій. Побудований ще у середині сімдесятих, він чітко зберігав своє призначення. Більше того, частенько мешканці міста туди заходили, як на екскурсію, – подивитися, помріяти. Та нещодавно і цей, ледь не останній стабільний бастіон торгівлі став здавати свої позиції. Десь у місяці квітні цього року половина першого поверху раптом стала … «Взуттєвою фабрикою». Звісно, це тільки назва. Взуття там не шиють, а лише продають. Як зізнаються самі продавці, взуття низькопробне, вироблене у Китаї, зате дешеве. І додають, що зараз таке взуття продають у кожному магазині. Звісно, взуття – річ потрібна, особливо дешеве – для бідних верств населення просто знахідка. Але ж ми не можемо все місто перетворити на магазини низькопробного взуття, якого стає заледве на місяць щоденного носіння. До того ж, чи не ріже вам вухо оте: «Я купила собі черевики у «меблевому»? Люди настільки звикли до назви магазину, що не можуть асоціювати це приміщення ні з чим іншим, окрім меблів.
А доведеться, бо минулого тижня уже друга половина першого поверху перетворилась на … «Секонд Хенд». Думаю, франківцям не треба розповідати, що таке «Секонд Хенд», і який там стоїть, зазвичай, запах, адже магазинами з вживаним одягом і взуттям місто просто заповнене під зав’язку. Судячи з кількості точок продажу вживаних речей, мешканці нашого славного міста одягаються і взуваються винятково у вже кимось ношені одяг та взуття, але… світових брендів. На такий же оплот світової глобалізації перетворилась і решта першого поверху магазину «Меблів» із закликаючою вивіскою «Одяг з Європи».
І розділяє два магазини – низькопробного взуття та вживаного одягу – лише вузький коридор з прихожих. Не дерев’яних, звісно, а з тирсоплити, проте новеньких гарних меблів.
Справедливості заради слід зауважити, що на другому поверсі магазину меблі таки продають. Та чи надовго? Адже ми бачимо на що поступово перетворюються, скажімо, заклади мистецтва, і скільки часу поміж ярмарками твори мистецтва можуть дарувати радість людям. Та і доходять до другого поверху, чесно кажучи, далеко не всі. Особливо до такого високого другого поверху, як у цьому магазині.
Звісно, ми все розуміємо: закони бізнесу, рентабельність, виживання, тримання «на плаву» і таке інше. Тоді чому ж франківчани все частіше і частіше купують меблі, що виробляються у інших містах України? І навіть привезти меблі з Польщі виходить дешевше, ніж виготовити їх тут, на місці. Мені можуть заперечити, мовляв, у нас меблі якісніші! Сумнівно , бо всі виробники, і франківські в тому числі, уже давно гоняться за кількістю, а не за якістю. В цьому пересічний споживач уже давно переконався. Поки що відповіді на це запитання немає. Як і на інше запитання: коли цей торгівельний хаос закінчиться? Бо мешканці міста уже давно почувають себе як у лихі дев’яності. А на запитання: «Що у світі твориться?», так і хочеться відповісти фразою з відомого фільму: «Стабільності немає».
Вікторія Біла
