Блоги

П’ять ключових помилок АТО, про які варто пам’ятати сьогодні

Перший етап гібридної війни в України почався із Криму. Тоді російським спецслужбам вдалося інкорпорувати місцеву владу, щоб вона була лояльною до російської військової окупації.

Саме з цього періоду варто почати відлік помилок військово-політичного керівництва України, які стали на заваді ефективному протистоянню російській агресії.

Перша

5 березня 2014 року Шевченківський районний суд Києва виніс постанову про затримання “спікера” кримського парламенту Константинова та “прем’єр-міністра” автономії Сергія Аксьонова. Їх вимагали доставити в суд для обрання запобіжного заходу.

Щодо Аксьонова та Константинова правоохоронні органи України розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 109 КК республіки. А саме “дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

5 березня 2014 року Шевченківський суд виніс постанову, а вже 7 березня делегація з Криму на чолі з Володимиром Константиновим зустрілася з депутатами Держдуми РФ. А потім поспілкувалася з сенаторами з Ради Федерації. Під час зустрічей “спікер” кримського парламенту пообіцяв зробити все можливе, щоб український півострів приєднався до Росії.

Показовим є той факт, що Константинов, незважаючи на постанову Шевченківського суду та розслідування справи українськими правоохоронцями, летить у Москву.

Звертаю увагу, що повітряний коридор літака з кримською делегацією колаборантів на чолі з Константиновим пролягав над територією України і забезпечувався українською стороною. Підняти в повітря винищувачі і посадити на український аеродром літак зі зрадниками – це справа суто технічна.

Незважаючи на те, що Шевченківський районний суд Києва виніс постанову про затримання Константинова, українські військові жодним чином не реагують. Більше того, вони дають коридор як в Москву, так і у зворотньому – з Москви, напрямку. Рішення або команду про невтручання у цю справу військові могли отримати тільки від вищого політичного керівництва країни.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Відповідно, тоді постає питання, що вже 7 березня 2014 року доля українського Криму була вирішена не на користь України. І вирішував її не зрадник Константинов. Це перша помилка і поразка тодішнього українського військово-політичного керівництва.

16 березня 2014 року на території АРК і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу “референдум” про статус півострова, за результатами якого Росія анексувала Крим.

Друга

Друга ключова помилка полягає в тому, що лише після проведення референдуму в Криму, а саме 17 березня 2014 року, оголошують часткову мобілізацію. Оголошують тоді, коли стає зрозумілим, що Путін претендує не лише на Крим, але й на східні області України.

Тільки 17 березня віддається наказ про застосування зброї українськими військовими при спробі штурму українських частин. Звертаю увагу, що цей наказ йде всупереч з попередніми наказами не піддаватися на провокації і не відкривати вогонь. У підсумку ми мали повну деморалізацію особового складу, який вже просто не розумів, які накази йому виконувати.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Третя

Відмова ввести воєнний стан у Криму в лютому 2014 року була третьою стратегічною помилкою. Нагадаю, ще 28 лютого 2014 року на засіданні Ради національної безпеки і оборони під головуванням виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова Ігор Тенюх заявив: “Сьогодні ми зможемо зібрати зі всієї країни військове угруповання чисельністю понад 5 тис. військовослужбовців, здатних виконувати бойове завдання. Їх можемо кинути в Крим, але це не вирішить проблеми півострова”.

Звертаю увагу, що неоголошення воєнного стану і водночас застосування Збройних сил всередині країни є грубим порушенням статті 17 Конституції України, зобов’язань президента, передбачених 102-ї і 106 статтями Конституції, а також 4 статті закону “Про оборону України”, яка чітко говорить, що у випадку загрози військової агресії або реальної військової агресії президент має прийняти рішення на застосування Збройних сил, ввести воєнний стан і звернутися із поданням до Верховної Ради щодо визнання стану війни. Це три ключові повноваження президента, які були повністю проігноровані.

З цих помилок випливають і подальші результати АТО.

Четверта

Четверта помилка полягала у заяві Петра Порошенка про одностороннє припинення вогню українськими силовиками.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Пошук мирних шляхів розв’язання конфлікту мав бути. Проте потрібно було чітко усвідомлювати, що основну збройну складову цього конфлікту виконували російські спецпризначенці та російські найманці. І тому припускати, що вони добровільно перестали б стріляти в українських військових і добровільно б виїхали за межі України, це як мінімум не розуміти реалій тих подій. Росіяни використали оголошене українською владою перемир’я не для того, щоб скласти зброю і відійти в Росію, а щоб перегрупуватися та наростити бойовий і людський потенціал в містах, які вони на той час контролювали.

У цьому моменті показовою була реакція російського терориста Гіркіна, який прокоментував ініціативу української сторони наступним чином: “Плювати я хотів на це перемир’я”.

Коли військова ініціатива була в руках українських військовослужбовців і я вважав, що вже незабаром над Луганськом буде майоріти синьо-жовтий прапор, виголосили заяву про припинення вогню. Селище Металіст, яке відбили у сепаратистів, віддали назад. Адже військові відійшли. ЗСУ втратили військову ініціативу, яку перехопили проросійські бойовики. Використала й Росія для того, щоб підтягти військові контингенти до кордонів з Україною.

П’ята

З цього політичного рішення закономірно з’явилася п’ята помилка – поразка на кордонах. Тоді Україна втратила практично значну кількість військової техніки. ЗСУ і сили швидкого реагування зазнали значних втрат у живій силі.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Російсько-український кордон не був своєчасно прикритий ЗСУ, оскільки в.о. президента України О. Турчинов оголосив  тоді режим АТО, а не ввів  воєнний стан, як би це мало бути. У тій критичній ситуації Генеральний штаб ЗСУ не мав жодних легітимних повноважень для планування воєнних операцій і оперативного розгортання військ для прикриття кордонів. Якби в Україні на той момент ввели воєнний стан, то першим завдання для Збройних сил було б прикриття проблемних ділянок російсько-українського кордону на сході України.

Утім кордон два місяці залишався фактично оголеним, що дозволило росіянам організувати логістику постачання військового спорядження і техніки для потреб місцевих проросійських терористів. Лише в липні українська влада прийняла рішення про відновлення кордону. Починаючи з липня, ЗСУ намагалися відновити український контроль над проблемними ділянками кордону. Але замість відновлення контролю підрозділи ЗСУ потрапили у заздалегідь підготовлені росіянами “котли”.

Наразі активна фаза війни продовжується і матиме вона довготривалий характер. Коли і на яких умовах ця війна закінчиться – важко прогнозувати. Але багато чого залежить від того, які військово-політичні рішення прийматиме чинна українська влада. І головне, чи будуть враховані помилки попередньої влади.

І на останок. Справжній і довготривалий мир може бути досягнутий лише за рахунок воєнної перемоги України.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності

Exit mobile version