Революції планують романтики, роблять їх прагматики, а користуються їх плодами негідники. У правдивості давньої мудрості переконуєшся щоразу, як тільки у нашій країні відбуваються події (а відбуваються вони, варто відзначити, в контексті світового історичного процесу досить часто), що їм за радикальність змін і масовість виступів у народі одразу ліплять ярлика «революція».
Днями змогу переконатися у справедливості вислову отримали і співробітники прикарпатського СБУ.
Не встигли вони оговтатись від погрому з підпалами, мародерством та розкраданням зброї і боєприпасів , що їм влаштували навіжені радикали-піромани з «Правого сектору» та «безбашене» студентство; організувати бодай якесь стихійне чергування з відлову мародерів та хоч якось спробувати прибрати у погромлених, спалених та закопчених кабінетах, як, неначе сніг посеред ясного неба, на них впала ще одна звістка. Івано-Франківська обласна рада вирішила взяти усю повноту влади в області у свої руки, створивши (плювати на закони) «Виконавчий комітет Івано-Франківської народної ради» (звучить-то як!!!), підпорядкувавши йому «під шумок» і прикарпатське управління спецслужби (факт, нечуваний у світовий практиці). Більше того, депутати з громадськими активістами почали навіть радитись, кого б то призначити на посаду очільника «народної» СБУ. Та навіть не це шокувало івано-франківських «есбістів» (зрештою, декларувати можна що завгодно – дурінь, як то кажуть, думкою багатіє; спецслужба ж – це, насамперед, люди, які виконують накази свого прямого керівництва, а не купки неуків, які вважають, що можуть плювати на закони).
Справа в тому, що під тему з облвиконкомом на горизонті вже «намалювались» і бажаючі поживитись м’ясом пораненого звіра, яким, видно, дуже вже кортить посісти на «революційній» хвилі крісло начальника обласного управління спецслужби. Так, один із полковників, зазначивши, що виступає від імені «ініціативної групи офіцерів», поспішив запевнити «Народну раду», що на Прикарпатті, мовляв, СБУ з народом. Та співробітників «контори» здивував не факт такого раптового прояву патріотизму з боку окремих їхніх колег (зрештою, СБУ і без того з народом: цього вимагає присяга, яку давав кожен співробітник як військовослужбовець, що, зрештою, усі офіцери засвідчили на загальних зборах вже наступного дня. Та й жодних антинародних дій з боку «есбеушників» принаймні на Прикарпатті зафіксовано не було: людей не били, не вбивали, не арештовували), а особа новоявленого активіста. Ним виявився полковник Сергій Цідило.
Якщо хто не в курсі (бо Інтернет вже гуде про це на повну) так званий «один з начальників відділів» вже два місяці, як не є начальником відділу. Поговорюють, що пан Цідило влетів у якийсь черговий хабарний скандал, за що його мали звільнити з органів. Втім, хитрий полковник знайшов спосіб, як викрутитись. Він пішов чи то у розпорядження, чи то у… декрет. Так-так, дружина пана Сергія саме вчасно народила дитину і, оскільки полишати «хлібну» посаду головного лікаря обласного клінічного шкір-вендиспансеру їй було не з руки, у декрет пішов її чоловік і, як виявилось, досить вдало…
До слова, слава корупціонера-хабарника за С.Цідилом у «конторі» та серед прикарпатських бізнесменів закріпилася давно. Достатньо подивитись, на чому їздить пан полковник. А ще поговорюють, що він перебуває у тісних стосунках з відомим на Прикарпатті власником будівельного бізнесу Володимиром Балагурою (спонсором обласної «Свободи»). Чи не в цьому, бува, криється відповідь на запитання: чому свого часу «свободівцям» фактично вдалося зірвати документування відомого «чаювання» – отримання одіозною трійцею: Романом Онуфріївим, Олегом Гаркотом та власне Володимиром Балагурою – хабара у сумі 30 тисяч доларів США і звідки Р. Онуфріїв знав про те, що івано-франківським «есбістам» їх столичні колеги лише за годину до захоплення повідомили про заплановану операцію, про що «свободівець» та його колега по партії нині нардеп Руслан Марцінків скиглили на прес-конференції наступного за «чаюванням» дня?
Як би там не було, а сьогодні пан Цідило на коні «революції». Наразі «пробити» собі посаду шефа обласної СБУ йому не вдалося. Схоже на те, що автори ідеї облвиконкому дали задню. Можливо, тему з призначенням «свого» начальника місцевої «контори» йому перебили самі офіцери управління, які самоорганізувались та провели збори, на яких заявили, що вони давали присягу народу України, захищали і захищатимуть свій народ, по ходу давши зрозуміти, що управління працює у нормальному режимі, а отже і підпорядковується законному керівництву. Сергієві нічого не залишалося, як лише зачитати заяву. Втім, останнє слово все одно залишилось за помічником начальника управління – начальником відділу кадрів Людмилою Перепелицею. Кажуть, саме її виступ – простими доступними словами, без папірця – про завдання, що їх виконували, виконують і виконуватимуть співробітники спецслужби, «есбеушники» сприйняли, як то кажуть, на «ура».
Наразі найбільш реальним претендентом на посаду начальника івано-франківського СБУ вважають чинного керівника обласного управління Пенсійного фонду України Анатолія Назарова, який вже очолював УСБУ раніше.
Втім, не зважаючи на «проліт» С.Цідила з експрес-призначенням через виконком, його виступ на зборах офіцерів може свідчити лише про одне: амбіцій очолити прикарпатське УСБУ – тепер, зі зміною влади, вже через офіційне призначення згори – він не покинув. Тому і рве на собі, як то кажуть, тільняшку патріота…
До речі, він такий не один. Є у пана Цідила колега з числа тих, хто не проти поживитись на революції. Йдеться про колишнього співробітника прикарпатської «Альфи» Володимира Втерковського. Зауважимо: саме він свого часу підбив п’ятьох своїх колег написати рапорти на звільнення з органів безпеки нібито через те, що їх змушували виконувати злочинні накази. Чи були оті злочинні накази? Хто зна. Але, скоріш за все, навряд. Вочевидь, справа в іншому: поговорюють, що Вова – чи то кум, чи то просто хороший знайомий Олександра Шевченка – директора «Буковелю», який разом з депутатами облради Миколою Палійчуком та Тарасом Парфаном представляє на Прикарпатті групу «Приват». Чи варто нагадувати, на чиєму боці сьогодні ця група та її власник Ігор Коломойський?
Додамо: і С.Цідило і В. Втерковський гарно «замалювались» на «визволенні» есбеушного «автозаку» з деякими особистими речами працівників слідвідділу УСБУ, окремими речдоками і навіть дивом вцілілою у вогні погрому багатотомною кримінальною справою. Вказаний автозак дивним чином (схоже, з’ясувати сьогодні: хто саме дав наказ водієві на виїзд – неможливо в принципі) опинився у івано-франківському мікрорайоні «Пасічна» саме тоді, коли там сотні самооборонців та бійців «Правого сектору» ловили міфічних «тітушок». «Тітушок», звісно, не зловили (зрештою, звідки їм там взятися – в українському-то П’ємонті?), а от «автозак» потрапив до полону хлопців з «Правого сектору». Як ви гадаєте: хто «розрулив» ситуацію? Вірно. Наші «герої» – Серьожа Цідило та Вова Втерковський. Ну чим не претенденти на керівні посади?
Між іншим, з «Правим сектором», від якого браві офіцери так мужньо «рятували» есбеушний «автозак» і члени якого, як поговорюють, в пам’ятну ніч штурму з 18 на 19 лютого виявили підозрілу обізнаність щодо розташування в адмінбудівлі СБУ кімнати зберігання зброї, слідвідділу та відділу кадрів, тісно пов’язують нового старого очільника української спецслужби Валентина Наливайченка. Принаймні, якщо вірити фото з альбому лідера організації Дмитра Яроша на його персональній сторінці у Фейсбуці, В.Наливайченко досить мило спілкується з хлопцями із не зареєстрованої в установленому порядку Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери, які становлять ядро «Правого сектору», а сам чинний керівник СБУ, як кажуть, був присутнім на весіллі доньки Д.Яроша та лідера прикарпатського «Правого сектору» Василя Абраміва («Смереки»).
Сумно буде, якщо нова влада, яка прийшла на хвилі подій, що їх вже встигли охрестити «революцією гідності», повірить показному патріотизму декретного хабарника. Бо тоді вийде, що все те, проти чого боролися тисячі протестувальників, за ліквідацію чого поклали свої життя десятки патріотів, відроджується з новою силою, а отже революція гідності результує у революцію огидності…
Іван Романів
