Зачарований архітектурою та атмосферою давніх українських храмів Польщі молодий польський журналіст, письменник та мандрівник Пйотр Дурак створив серію фотографій залишених і забутих греко-католицьких церков Підкарпаття та Люблінщини. Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з автором, фото храмів та експертний коментар фахівця з історії дерев’яних церков України.
Екстермінація певної групи населення завжди веде до знищення слідів її культури, виразними ознаками якої є сакральні пам’ятки. Це характерно не тільки для Польщі, де після Другої світової війни відбулася екстермінація українського населення з територій південно-східного пограниччя і українські церкви опинилися в незатребуваному стані. Подібне відбулося і в Україні, де внаслідок виселення польського населення з теренів Галичини і Волині в такому ж стані опинилися костели, а в Криму, після повного виселення татарського населення – мечеті.
У випадку церков в Польщі можна окреслити певні регіони, де їх доля склалася по різному. В першу чергу, це Західна Лемківщина, територія якої співпадала з територією Тарнівської латинської єпархії. Тодішній єпископ Ян Пйотр Степа відразу після виселення видав розпорядження, яким заопікувався над усіма греко-католицькими церквами, включивши їх в латинський обряд. Це дало можливість зберегти практично всі пам’ятки, включаючи і їх архітектуру. На території ж Перемишльської католицької єпархії такого розпорядження не було. Тому частину церков перебрали на костели мешканці тих сіл, в які вони заселилися, та розпочали пристосування їх до свого обряду, що призвело до зникнення іконостасів, внутрішнього вистрою. Ще в гіршій ситуації опинилися церкви в місцевостях, в які польське населення не захотіло заселятися. Ці церкви практично пропали впродовж кількох десятиліть, бо використовувалися як склади, стайні для худоби. Особливо характерна тяжка доля гірських церков в місцевостях, в які поселилися грецькі переселенці – переважно комуністи, що знущалися з наших пам’яток.
З плином часу виникла ще одна проблема. Польські громади зводили нові храми, а давні пристосовані церкви полишали напризволяще, що викликало їх руйнування.
Фотографії Пйотра Дурака, виконані в останнє десятиріччя власне фіксують стан цих пам’яток нашої присутності на цих теренах, показуючи як і давні, вже тривалі руїни мурованих церков, покинених ще відразу після виселення українців, так і стан нових нікому не потрібних вже церков, покинених в останні десятиріччя. Це біль душі і рани цієї землі, яку позбавили мешканців, що дбали і любили її.
