Нагадаю читачам неординарну подію недавнього минулого. В ніч з 2 на 3 червня біжучого року було вчинено замах на голову Асоціації деревообробників Західної України Ігоря Соболевського. Його садибу, котра знаходиться в с. Новичка Долинського р-ну, невідомі особи закидали бойовими гранатами.
Через кілька днів після цього випадку я зустрівся з п. Ігорем. Вважаю, що подані нижче тези нашої довготривалої бесіди в певній мірі проливають світло і на причини замахів на життя п. Ігоря та членів його сім’ї, і на причини нищення його майна, і на ймовірних замовників цих терористичних актів.
Несподіваним, але десь у глибині душі передбачуваним стало звинувачення мене в самопіарі. Один з моїх колег-підприємців звинуватив мене… в організації терористичних актів проти самого себе! Що ж, кожен судить по собі, кожен приміряє свою сорочку на чужі плечі…
Ще один «доброзичливець» припустив, що замахи пов’язані з моєю попередньою діяльністю в правоохоронних органах. Але ж після того вже минуло п’ятнадцять років, і впродовж півтора десятка літ я мав спокій. Поки не почав боротьбу з лісовою мафією…
Коли до влади прийшли братки Януковича, ще за його прем’єрства, перше, що вони зробили, – ліквідували Міністерство лісової промисловості. Це не здається вам дивним? Чи не наймасовіша промисловість України… Чи не найбільша підвідомча територія… Суспільний інтерес… Екологія… І так далі… Міністерство перетворюють на комітет, а потім з Комітету роблять Агенцію. Я з цього приводу їм сказав, що то не агенція, а державна дерибанція лісових ресурсів…
Агенція лісових ресурсів – то така собі структура, котра не має жодних зобов’язань ні перед ким. Тоді ж була ліквідована статистики. Сьогодні ніхто не знає жодних цифр. Їх нема ніде. Спробуйте десь знайти, скільки деревини зрубано реально, скільки відправлено за кордон, скільки продано приватним структурам і т. д. Таємниця за сімома печатками…
На Сколівщині у свій час почало діяти деревообробне підприємство з багатомільйонними доларовими інвестиціями. Довкола нього стояли три лісгоспи з найпотужнішим запасом сировини у Львівській області. Комусь це було невигідно. Довели до того, що це підприємство змушене було перебратися спочатку до Надвірної, а нині воно частково функціонує в Делятині… Це іноземні інвестиції, це закопані в землю мільйони доларів… Це вигнані на вулицю робітники…
Я тоді створив Асоціацію деревообробників Прикарпаття. І ми почали діяти радикально, організовували багато протестних акцій. Протестували проти вивезення кругляка за кордон. Ми змушували того ж Вишиванюка, тодішнього губернатора Івано-Франківщини, зустрічатися і говорити з нами…
На нас насилали спецпідрозділ «Кобра», котрий ми заблокували тут, у Долині. І генерал Варцаба йшов пішки чотири кілометри до нас, просити, аби ми ту «Кобру» відпустили… Отой сплеск насилля проти нас зчинився з того приводу, що перед тим за годину було поставлено на штраф майданчик сім завантажених лісовозів…
Ми відвоювали свої позиції, було певне послаблення для лісових управлінь в Західній Україні, особливо на Івано-Франківщині… Тому що відчули серйозний спротив. Може, «допомогло» й те, що під час наших протестних акцій в Гуті відпочивав Янукович… А ми тут ворохобимо… Їм цього не було потрібно, і банда трохи поступилася…
Ще в часи Януковича було створено такий собі лісоколсантинг… Це є чисто азаровська фірма, створена Юрою Єнакієвським. Фірма, через яку йшов увесь експорт лісу, а всі гроші йшли на офшори…
Потім вони придумали сертифікати походження. Їх визнає тільки наша митниця, і їх по нинішній день видає отой лісоколсантинг, і до сьогоднішнього дня гроші йдуть сепаратистам на патрони. Схеми лишилися, ніхто їх не зламав…
І люди там керують ті самі…
Зразу після революції, коли ми прийшли з майдану, коли думалося, що вже по всьому, що пора будувати нову країну, тоді мене спробували зупинити… «Коктейлями Молотова» закидали мій лісовоз «Урал». Це сталося минулого року…
З’явився закон 1362. З подання групи депутатів Верховної Ради, в котрій був задіяний і наш пан Дирів, а ініціював його депутат від «Самопомочі» Остап Єднак. Прийняли Закон 1362 в першому читанні на початку цього року. Він передбачав заборону експорту круглого лісу з одного боку, і заборону експорту лісо продукції з другого. Мав бути введений з 1 березня. Що це означало? Це означало, що на протязі місяця збанкрутують і лісгоспи, і деревообробні підприємства… А у нас 86 відсотків підприємств області орієнтовані на експорт напівфабрикату.
Ми зрозуміли, що діло йде до приватизації усіх лісгоспів. Тобто, якщо б Закон 1302 вступив у дію з 1 березня, то вже з 1 квітня всі лісгоспи й деревообробні підприємства можна було б купити за безцінь…
Одночасно ми почали «воювати» проти аукціонів. Чому? Та тому, що аукціони, котрі придумали ті ж «братки», ставили підприємства в залежність від поквартальної лотереї… Їдеш на той аукціон, і не знаєш, чи привезеш ти своїм людям роботу, чи звільниш їх…Адже ті аукціони придумані для того, аби завуалювати експорт кругляка…
На аукціонах присутні кілька категорій споживачів. Перші – це підприємства-перекупники. Купили ліс – і продали. За кордон. Вони не платять податків, не платять оренди, не виплачують зарплат, не витрачаються на обладнання і т. д. Купив, продав, заробив – і слава Богу…
Після них – підприємства, даховані великими чиновниками з високих кабінетів, силових структур і т. д. Ці фірми отримують певну кількість «лівого» (краденого – Ю.П.) лісу, потім йдуть на аукціон і купують за будь-якою ціною…
Третя категорія – це підприємства-переробники, котрі платять податки, зарплати, оплачують за електроенергію й оренду землі, купують пально-мастильні матеріали, долучаються до соціальних програм, допомагають армії і так далі…Але ці люди не можуть конкурувати з першими двома категоріями. І тому аукціон став системою знищення деревообробних підприємств. Проти чого ми, власне, й виступили, чому ми прагнемо запровадити справедливий принцип розподілу деревини…
У лютому я ініціював у долині Установчий З’їзд деревообробників Західної України. Приїхали підприємці з Львівщини, Закарпаття, Чернівеччини, Тернопільщини, з нашої області. Ми провели символічне спалення Закону 1362 під Долинською райдержадміністрацією і прийняли рішення про створення Західноукраїнської Асоціації деревообробників. Мене обрали головою асоціації. Відтак попрямували до Києва.
У високих владних кабінетах столиці нас ніхто не хотів не те, що слухати, але й бачити. Тоді ми на УНІАН провели першу пресконференцію. Ситуація відразу змінилася. Нас запросили до Комітету промислової політики ВРУ, де відбулося засідання робочої групи. Ми висловили всі свої «фе» щодо Закону 1362, запропонували деякі зміни. Нас підтримали ряд депутатів з різних фракцій, у тому числі Томенко, Кужель, Парасюк… Після ряду перипетій Закон був прийнятий з нашими поправками. Заборонили вивіз за кордон лишень кругляка лісу…
У період роботи над цим законом до мене потелефонували й дали зрозуміти, що наступного разу до києва я живим не доїду. Через короткий час – друге телефонне попередження: не туди ти, хлопче, пхаєшся…
А потім був напад на моє підприємство, розташоване на околиці Долини. Травмували сторожа, котрий потрапив до реанімації, згорів цех, багато обладнання, інструментів…До речі, я ще до сьогодні не відновив виробництво…
Прикро, але попри всі наші зусилля закон 1362 донині не підписаний Президентом України. Хоча давно минули всі терміни…
А нещодавно розпочалася така собі брудна гра. На інтернет-сайті лісової Агенції з’являється пропозиція розподілу сировини за так званим пороговим принципом. Пан єднак вносить пропозицію щодо того, що по прямих договорах сировина відпускається тільки тим підприємствам, котрі можуть купити разово 50 тисяч кубів лісу. Це означає, що протягом місяця буде знищений весь малий і середній бізнес у деревообробній промисловості. З усіма супутніми наслідками…
21 травня цього року в місті Чернівці відбувся З’їзд деревообробників України. З’їзд засудив метод, запропонований Єднаком, і звернувся до Президента України з вимогою підписати Закон 1362.
Під час наради в Державній лісовій агенції, котра відбулася цілком недавно, ми запропонували свій метод, свою схему забезпечення сировиною деревообробних підприємств, котра ґрунтується на податковому принципі. За цією схемою видно, хто чесно працює, а хто спекулює й краде…
Ця нарада завершилася словами пана Єднака: або буде пороговий принцип, або буде ще гірше. А через кілька днів по тому сталася подія, про котру говорили чи не всі засоби масової інформації України.
Це був замах на вбивство і терористичний акт. Тому попередню кваліфікацію цієї події правоохоронними органами – хуліганство й необережне поводження з вибухівкою – вважаю насмішкою… Але боротьба з лісовою мафією триває… Хоча всі перипетії довкола лісових ресурсів породжують не вельми оптимістичні висновки…
Все виглядає на те, що коли попередня влада плювала на закон і жила «по понятіях», то нинішня влада плює і на закон, і на «понятія». Живуть і діють виключно за принципом задовільнення своїх особистих потреб і наповнення своїх особистих кишень… І дуже шкода отих хлопців з Небесної Сотні, котрі загинули на Майдані. Бо все свідчить про те, що загинули вони даремно…
ВІД АВТОРА: Як не прикро, з підсумковим песимістичним висновком мого співрозмовника не можна не погодитися. Добродій Соболевський зачепив своєю непримиренною громадянською і державницькою позицією лишень одну галузь – лісову. А що діється в інших? І на кого та для кого працюють у переважній своїй більшості три гілки влади – законодавча, виконавча і судова? Від сільського й міського рівня до найвищої посадової табуретки?
Зрештою, не буду тут переповідати того, про що все частіше й голосніше починають говорити незалежні й незаангажовані засоби масової інформації, про що починають кричати і проти чого починають повставати небайдужі люди. Котрих у результаті закидають бойовими гранатами…
До речі, що стосується замаху на мого співрозмовника і його сім’ю. Відколи він став на стежку боротьби з лісовою мафією, останні гранати – це вже п’ятий випадок спроби знищення неугодного опонента. Коли я запитав у пана Ігоря про те, чи має він якусь інформацію від правоохоронців щодо розслідування цих фактів, він тільки безпорадно розвів руками…
Який напрошується висновок? Нам усім залишається або констатувати сакраментальне – «O tempora, o mores!», або ставати на позицію сина пана Ігоря – Анатолія, правозахисника і політв’язня часів Януковича, котрий нещодавно на всю країну озвучив своє кредо (журнал «Країна» від 7 червня 2015 р.): «Краще хай буде самосуд, ніж нічого. Покидьків щось має стримувати…»
Вибір за нами…
Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ
