Порошенко мав зустріч із мажоритарниками від Блоку свого імені. Сказано було так: ми йдемо на формування своєї більшості. Без ніяких коаліцій, без ніяких партнерів. Саме так: президент – за крок від формування своєї більшості в парламенті, що означає повноту влади.
Вперше у своїй історії Україна стоїть на порозі впровадження моделі «Единой России». Сильний президент зі своєю однопартійною більшістю в парламенті. Чого не міг досягнути Янукович – досягає Порошенко. Після Майдану. Після обіцянок будувати європейську країну.
Сумно, але таке можливе хіба що в нашій зачаклованій чи кимось проклятій країні. Рівно 2 роки тому Порошенко обіймав посаду міністра економіки в уряді Азарова. Рівно 1 рік тому Порошенко мав рейтинг 1,8%. Рівно півроку тому партія «Солідарність» була цілковито відсутня в політичному житті країни. Ось так, нізвідки, в Україні постав свій Путін.
Я знаю, ця паралель дуже образить Петра Олексійовича. Але свідомо чи не свідомо – він творить Росію в Україні. Він дзеркалить російську політичну конструкцію. Древні мудреці правду казали: ти завжди копіюєш сильні сторони ворога.
Ставши президентом, Порошенко не раз обпікся на розхристаності української політики. Всі ці дрібно-мізерні переговори з Яценюком, Кличком, Ляшком принижують Порошенка. Даю руку на відсіч – він відчуває пекуче приниження від однієї лише необхідності домовлятися й торгуватися. Він мислить себе значно вищим від цієї вовтузні. Він хоче мати такі ж розв’язані руки, як і Путін. Щоб ніхто не заважав. Щоб ніхто не відволікав. Щоб ніхто не плутався під ногами. Щоб спокійно приймати стратегічні рішення без огляду на інтереси ще когось, хто в політиці – меншого калібру.
Порошенко мислить, як Путін. Він і є Путіним – в українській, лайтовій, більш приглядній версії. Бо боїться за свою політичну гегемонію не менш, ніж узурпатор Кремля. У них однакові страхи – програти всередині країни й похитнутися на троні. Обом потрібна повнота влади, бо лише вона дає простір діям і свободу планам.
Янукович зі своїми батонами виглядає, як школяр, навпроти амбіцій Порошенка. Амбіцій не заробляти на політиці, але робити свою політику. Свою політику. Свою і тільки свою політику, яка не передбачає лобових зіткнень із опонентами всередині країни. Яка базується на монопольному мисленні. Ти можеш воювати з половиною світу – але всередині своєї країни ти маєш стояти міцно і не розмінюватися на усілякі там коаліції.
Ми проґавили той момент, коли президент першого туру непомітно перетворився на президента єдиного туру. Його команда розцінює вибори як трамплін до одноосібності лідера. У разі, якщо цей план спрацює, можна буде ліквідовувати парламент як зайвий орган. Одноосібна пропрезидентська більшість руйнує саму філософію рівноваги у владі. Парламент буде повернуто в часи «кучкізму», коли він був підрозділом Адміністрації президента. Зникає сам принцип коаліційності.
Коли це станеться, всі наступні вибори будуть лише легітимізувати цю гегемонію. Тому що у країні відсутній механізм дострокового усунення президента. І не треба себе дурити: нове повстання проти нового президента неможливе в принципі, тому що новий президент набагато розумніший від попереднього. Майдан базувався на несусвітній дурості Януковича. Був би він мудріший – нині спокійно сидів би у троні. Порошенко це добре знає. Він мудріший.
Не хочу нікого лякати, але до 2019 року – багато часу. За цей час Блок Петра Порошенка у свою скарбничку покладе не лише однопартійну більшість у Раді, але й сотні таких більшостей у міських, районних та обласних радах від Сяну до Дону. «Единая Россия» має 53% голосів у Госдумі, а також контролює 74% усіх регіональних парламентів Росії. Згадаєте моє слово – схожі цифри незабаром продемонструє Блок Петра Порошенка.
Нас очікує синьо-жовта Росія. Зі своїми слухняними «єдиноросами», дисциплінованим голосуванням, оваціями на адресу свого беззаперечного лідера. Буде, звісно, ісконно-український колорит – наприклад, підлабузництво до улюбленого сина Президента чи доведення до абсурду теми кумівства. І це вже почалося. Одного з бойових командирів АТО, який балотується за списком БПП, я спитав про ставлення до однопартійної більшості за російським сценарієм – і вислухав цілу лекцію про очевидну корисність такого розумного кроку.
У нас немає потреби воювати проти Росії та обзивати Путіна несусвітніми словами. Росія перестала бути лише зовнішнім агресором. Її небезпека полягає навіть не в обрізанні наших територій. А в заразності. Вірус путінізму уже почав реалізовуватися на Банковій.
Маючи свою власну більшість у парламенті, президент матиме свій власний уряд, свого власного Генпрокурора, свої власні спецслужби, свій власний бюджет. Якщо коротко – він матиме свою власну країну. Свою і власну. Так, вона називатиметься, як і раніше. І кольори прапора будуть усе ті ж. І проспекти імені Небесної Сотні будуть у цій країні.
Але я не виключаю, що через деякий час ми почнемо сумувати за остогидлою гризнею між партіями, за «договорняками», за ситуативними союзами носорогів із бульдогами, за смішною метушнею політичних вискочок, за спікеріадами, за коаліціадами. Всім тим, що відрізняло нас від «єдиної і неділимої»…
Остап Дроздов, журналіст телеканалу ЗІК
