Невідома Історія

Президент Польщі вшанував пам’ять вояків армії УНР, – річниця “Чуда над Віслою”

Польський президент Анджей Дуда вшанував у Варшаві поховання українських вояків армії УНР, які допомогли польським жовнірам сотворити “Чудо на Віслою”, завдавши поразки червоної Росії…

13-25 серпня 1920-го, відбулася Варшавська битва – об’єднане польсько-українське військо розгромило армію Радянської Росії, яка намагалась принести на своїх багнетах революцію у Німеччину та Францію. У результаті Польська республіка змогла відстояти свою незалежність, а Європа зуміла придушити комуністичні заколоти.

Під кінець 1919 року Українська Народна Республіка фактично програла війну Росії. Хоча боротьба ще тривала, але було зрозуміло, що самотужки Україні не вистояти. Крім того, більшовики не приховували своїх експансіоністських планів – вони відкрито заявляли про наміри принести революцію у Європу.

ЧИТАЙТЕ ДО ТЕМИ:

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Слова одного з більшовицьких лідерів Сергія Камєнєва – “Бойцы рабочей революции! Устремите свои взоры на запад. На западе решается судьба мировой революции. Через труп белой Польши лежит путь к мировому пожару. На штыках понесем счастье и мир трудовому человечеству. На запад! К решающим битвам, к громозвучным победам! Напоим своих красных коней из Сены и Марны!” – були почуті не лише тими, до кого він адресувався. Його почули і в Польщі, через “труп” якої Камєнєв закликав принести в Європу більшовицькі порядки.

Уряд Другої Речі Посполитої опинився в ситуації, коли єдиним можливим союзником у боротьбі з Росією залишалась Українська Народна Республіка. Після тривалих і складних перемовин 22 квітня 1920 року було укладено Варшавський договір, за яким до Польщі мала відійти більша частина західноукраїнських земель включно із Східною Галичиною, а натомість територія Наддніпрянської України визнавалась за УНР. Країни домовились спільно оборонятись від свого ворога – Росії.

Росіяни, на заклик очільника свого маріонеткового уряду у Харкові Юрія Коцюбинського, розпочали збройну агресію проти УНР. Під їхнім тиском впав Київ. Наступною мала бути Польща, потім – Німеччина.

Червона армія стрімко наступала в західному напрямку і вже на початку липня вийшла на рубіж річки Збруч. Але на досягнутому більшовики зупинятись не збиралась – у них вже був сформований “народний” уряд Польщі на чолі з Феліксом Дзержинським.

Після битви під Варшавою. Польські солдати, що демонстрували захоплені радянські бойові прапори, 1920

Наприкінці липня радянські війська вдерлись безпосередньо на територію Польщі. Наступ вівся за кількома напрямками: на Варшаву з північного сходу йшла третя армія командарма Гая, зі сходу напирав Тухачевський, а з південного сходу, через Львів, – Будьонний.

Варшаву обороняли війська Пілсудського, а південний напрямок був закритий спільними силами союзників – полякам допомагала українська дивізія Омеляновича-Павленка. Замостя обороняли війська генералів Марка Безручка та Всеволода Змієнка. Саме тут і були розбиті основні сили росіян під командуванням Будьонного та Тухачевського.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Польські окопи під Мілосною, серпень 1920

Польський контрнаступ під Варшавою, який почався 16 серпня, довершив справу – радянські війська почали хаотичний відступ. Пілсудському вдалося сконцентрувати свої війська і досягти чисельної переваги над ворогом. Завдяки цьому поляки зуміли прорвати фронт і розгромити південне крило ворога.

18 серпня польська армія перейшла у контрнаступ по всьому фронту. Відступ росіян перетворився на панічну втечу. Польські війська зайняли Брест і Білосток. Перемога у битві під Варшавою увійшла в історію під назвою “Диво на Віслі”. Наслідком перемоги об’єднаних польсько-українських сил став Ризький мирний договір, підписаний 18 березня 1921 року, який визначив міжвоєнний радянсько-польский кордон.

Польський генерал Лістовський (ліворуч), Симон Петлюра, українські полковники Сальський і Безручко. Бердичів, квітень 1920 р. 

На жаль, інтереси Української Народної Республіки при цьому вже ніхто не враховував – армія УНР залишилась сама у кривавому протистоянні з російськими загарбниками. Закінчення цієї безнадійної боротьби було цілком прогнозованим – існувати Українській Народній Республіці залишалось лічені дні.

Але, якою б не була доля УНР, висновок очевидний – об’єднані польсько-українські сили зуміли зламати плани російського керівництва і назавжди поховали мрії більшовиків про світову революцію. Це була битва двох світів, двох цивілізацій. Помираючи під Варшавою, українці помирали за вільну Європу, за майбутню Україну, воякам якої через сто років знову судилося стати на шляху Росії і рятувати світ від чергової навали.

Лінія фронту у серпні 1920 року

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності

Exit mobile version