Днями, після усіляких «народних» слухань, стало відомо, що незабаром в Івано-Франківську транспортне перевезення по вбитих вулицях міста (для прикладу – вул. Тичини) в застарілих пошарпаних маршрутних автобусах зросте до 4 грн. з людини. Щоправда варто зазначити, що приватні перевізники хотіли аж 5 грн.. Але це, радше, був «базарний» хід, для можливості торгуватися…
Подібна ціна на пасажирські перевезення вимальовується нині й у Львові, але «хитрі прикарпатські гуцули» чомусь забувають, що Львів у порівнянні зі «Станіславовом» вчетверо більший за площею!
Та як пояснюють у міськвиконкомі та «ЖКГітд»: а торгуватися то і нема як – комунального транспорту, що так обіцяла місцева свободівська більшість у міськраді, й досі нема, тому приватники й надалі безальтернативно диктують свої вимоги. Коли ж місцева влада намагається якось тиснути на приватників, то, з її слів, розпочинаються телефонні дзвінки від «криші» з прокуратури, міліції, криміналітету…
Враховуючи народну аксіому, що «проти монтировки є тільки лом», виникає запитання: а набіса у місті існують праві сектори і самооборони? Щоб тільки збирати пожертви на АТО чи… палити опонентам машини?..
А хто ж тоді після революції «Гідності» подбає за пенсіонерів чи громаду в цілому, коли у бюджетні виплати населенню залишаються на місці, а усе інше росте, як у бика… м’язи?
Голова ГО «Поклик Нації» Тарас Боднар ще раніше, щоб уникнути подібних труднощів з приватперевізниками, запропонував ввести серійні пронумеровані проїздні квитки на місцевий транспорт. Скажімо, з середнім урахуванням того, що пересічному мешканцю обласного центру в день доводиться користуватися таким транспортом біля трьох разів (можливо, що комусь два чи чотири рази з пересадками, тому й береться середнє число), тоді нинішню ціну проїзду (2,75 грн.) множиться на приблизних 24 робочих дні у місяці і в результаті одержується оптимальну суму – 66 грн., яка могла б усіх задовольнити. Адже пенсіонери за такий проїздний квиток, який би мав продаватися у всіх кіосках преси, платили б тільки 25% відсотків, не було потреби його компостувати (економія на компостерах і гарантія приватнику, що його ж не обкраде власний водій), а загальний прибуток від цього пропорційно ділився б між перевізниками не тільки щодо кількості транспорту на маршруті, віку його зношеності, але й кілометражу та іншого.
Тоді б і не виникало проблем з тендерами, коли на один багатолюдний прибутковий маршрут є надцять заявок, а на інший, скажімо «Обласна інфекційна лікарня- Онкодиспансер» – цілий нуль!
Але ж кому подрібна демократія? Якщо нині, одівшись в камуфляж і один раз відвізши «щось» в АТО 25%, уже можна рвати на собі сорочку, кричачи про свій патріотизм, та безкарно грабувати свій народ ще крутіше, ніж це собі дозволяла попередня влада…
Дмитро Несміш