Поки «революція» у столиці топчеться на місці, загнана у глухий кут неспроможністю «лідерів» порозумітися щодо шляху подальшого розвитку держави та визначитись, хто з них головний; поки майдан потроху, але відчутно, роздирають розборки між численними угрупуваннями «самооборонців»; поки «армія» утримувачів захопленої Івано-Франківської ОДА тане з кожною годиною і вже давно з кількатисячного «війська» перетворилась на невеличку «тусовку» у якихось два десятки «найвідданіших борців зі злочинною владою»; поки законний голова облдержадміністрації, хоча й не у своєму робочому кабінеті, але у повній мірі виконує свої обов’язки і забезпечує життєдіяльність області, деякі прикарпатські політики, які на хвилі «революції» намагаються зажити собі дешевих політдивідендів, ділять, як то кажуть, шкуру невбитого ведмедя і активно на сторінках підконтрольних інтернет-ресурсів філософствують: що ж то залишається робити голові ОДА Василеві Чуднову в цих умовах і що б робили вони самі, будучи на його місці.
«На місці В.Чуднова я написав би заяву на звільнення. Як можна чіплятись за «крісло», коли бачиш негатив з боку мешканців», – цитують інтернет-видання філософствування депутата обласної ради Сергія Адамовича. Принагідно соціальними мережами «гуляє» фото самого депутата, який красується… саме на місці, точніше у кріслі, губернатора. Що це? Мимовільний вияв таємних мрій?
Сьогодні колись виважений політолог Сергій Адамович – фронтмен більшості протестних або, як він сам називає, «безбашенних» акцій: він – серед перших на штурмі ОДА, і з мегафоном на пікеті під адмінсудом, і коли протестувальники «тролять» пересічних мешканців Прикарпаття за місцем проживання, він також – серед перших. Поруч з ним – побратим по партії Василь Попович. Але якщо з останнім все в принципі зрозуміло (після того, як людина-мегафон Руслан Марцінків перебрався до Верховної Ради і вийшов з-під контролю головного «свободівця» Прикарпаття Олександра Сича, головним рупором і реалізатором директив Сича на Івано-Франківщині, а також «смотрящим» від його імені за поведінкою усіх «партайгеноссе» став саме В. Попович), то активність Адамовича у всій цій ситуації виглядає якось нелогічно. Нагадаємо, ще зовсім нещодавно Сергій Васильович, який раніше зажив слави (до його честі – абсолютно заслужено) такого собі активного захисника прав мешканців Івано-Франківська у їх боротьбі проти свавілля забудівників, скаржився у своєму оточенні на те, що його партійне керівництво і, в тому числі, особисто О.Сич уперто ставлять патики у колеса його громадської діяльності і навіть прямо забороняли йому втручатися у «незручні» теми. Зрештою, воно й зрозуміло: не секрет, що саме деякі забудівники сьогодні спонсорують (звісно ж, за певні «дивіденди») діяльність на Прикарпатті ВО «Свобода». То чи варто дивуватись, що усі потуги С.Адамовича захистити інтереси людей чи то на вулиці Івасюка, де один із спонсорів ВО «Свобода» намагається забудувати прилеглий до тамтешнього парку пустир; чи то на вулиці Гаркуші, де мешканцям просто перекрили доступ до двору їх власного будинку та зрізали історичний дуб, чи де-інде наштовхувались на глуху стіну під назвою «заборона від партійного керівництва».
У своїх роздумах для ЗМІ С.Адамович пророкує голові облдержадміністрації два варіанти розвитку подій особисто для нього: «Якщо ми програємо, – міркує депутат, – то Василь Чуднов повернеться у своє крісло. Але тоді він жалітиметься своїм східним колегам, як погано тут до нього ставляться. На вулицю він виходитиме тільки з охороною, а його функції зведуться до «наглядача». Якщо ж ми виграємо, перспектив у нього не буде». Певно, шанований усіма правдолюб Адамович забув, як і сам подумував про охорону після того, як, судячи з усього, не без відома і не без санкції (або й прямої вказівки) його партійних очільників «невідомі» жорстоко побили іншого його колегу – так само «свободівця» (як то кажуть, бий своїх, щоб чужі боялися) депутата обласної ради Миколу Різника. Кажуть, він також «невірно» зрозумів «політику партії» щодо будівельних питань…
Втім, якщо С.Адамович просто розмірковує над тим, а що зробив би він на місці губернатора (зрештою, ніхто не в праві заборонити людям мріяти), то інший опозиційний депутат – лідер фракції ВО «Батьківщина» Юрій Романюк просто захлинається від жовчу, коли згадує про Василя Чуднова. «Це сіре, сумне і жалюгідне непорозуміння, це –минуле новітньої історії області! Його місце – на звалищі і згарищі йому подібних Революції Гідності!» – сипле він прокляття і бруд на губернатора з ненавистю, мотиви якої здравомислячій людини збагнути, як мінімум, важко. Кажуть, колись давно, коли Юрій Дмитрович ще був ніким, Василь Чуднов – тоді ще бізнесмен – допоміг йому стати на ноги. Може в цьому причини немотивованої, майже патологічної ненависті депутата-«бютівця» до голови ОДА? Психологи відзначають окремий синдром, коли людина, якій свого часу допомогли вибратись із багна, ставши на ноги, починає люто ненавидіти того, хто їй свого часу допоміг, бачачи в ньому лише свідка свого колись жалюгідного становища, і за будь-що намагається його знищити – якщо не фізично, то хоча б морально.
У Китаї з даного приводу навіть розповідають притчу про тигра, який був колись слабким і немічним, і кішку, яка завжди була сильною і спритною. Тигр попросив кішку навчити його бути таким же спритним і сильним, і кішка зробила це. Втім, набравшись сил, тигр захотів вбити кішку. Єдине, що врятувало «вчительку» – це те, що, подарувавши тигрові різні знання та навички, вона так і не навчила свого учня лазити по деревах…
То може і Ю. Романюк, ставши на ноги, намагається тепер за будь-що знищити свого благодійника? А можливо справа зовсім в іншому. «Це транзитний голова ОДА, який прийшов і пішов…, – говорить депутат у своєму коментарі виданню «Стик» і додає, – який приліз на свою посаду шляхом відвертого цинічного «підсиджування» свого попередника».
Виглядає так, ніби, говорячи про «підсиджування попередника», Юрій Дмитрович шкодує за отим самим «попередником». Чи не від нього самого він, бува, дізнався про «підсиджування»?
Цікаво, що не усі учасники поділу «шкури невбитого ведмедя» погоджуються з тим, що у чинного губернатора немає шансів залишитись у своєму кріслі і продовжити у звичному режимі керувати областю. Деякі навіть готові з ним домовлятись. Так, громадський активіст Роман Островський переконаний, що в разі, якщо у опозиції «остаточно порвуться памперси», а країна піде на вибори і якщо при цьому жодного активіста на Прикарпатті не ув’язнять, Василь Чуднов «може відносно спокійно сидіти у своєму кріслі».
«Люстрація йому не страшна – він уже все про себе почув, – зазначив пан Островський, коментуючи ситуацію засобам масової інформації, – Тому вимагати від нього будемо лиш дві речі – проект боротьби з корупцією довести до закінчення і прозорість виборів. При цьому антикорупційний комітет має складатись виключно з представників Народної Ради. Сподіваюсь, що не потрібно пояснювати чому». Власне, ідея громадського комітету, який би протидіяв корупції – штука досить цікава. Та чи здатен буде він ефективно протидіяти такому небезпечному соціальному явищу, як корупція, якщо складатиметься виключно з членів Народної ради? Адже саме активісти, які входять сьогодні до Народної ради, – у перших рядах тих, хто під виглядом «бойкоту бізнесу Партії регіонів» «мочать» сьогодні бізнеси одних підприємців в інтересах інших – «правильних», а отже говорити про їх незаангажованість (що є головною запорукою ефективної боротьби з корупцією) сьогодні не можна. От якби Р. Островський поставив основною вимогою членства у антикорупційному комітеті непричетність до жодної з партій – тоді інша справа…
Володимир К.
