Наші студенти – відкриті, активні, допитливі

Відомий науковець завітав до закарпатського вишу за програмою академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта і розповідав молодим слухачам про обробку та розпізнавання зображень із використанням нейромереж.

Ігор Айзенберг не приховує позитивних вражень від спілкування зі студентами. На його думку, вони не відрізняються від американських – такі ж відкриті, активні, допитливі, усвідомлюють мету свого навчання; три роки тому, коли відвідав університет, було інакше, а тепер видно зміни у свідомості молоді: «Вони почуваються вільними, дорослими, мають мотивацію для здобуття знань. Це молоде покоління – нове, після Революції Гідності, майбутнє України. Тому щиро хочеться, аби талановиті студенти після закінчення вишу залишалися працювати у своїй державі, а не виїжджали за кордон».

Випускник математичного факультету УжДУ 1982 року Ігор Айзенберг вважає своєю найкращою інвестицією в розвиток рідного вишу керівництво науковою діяльністю аспірантів. Наприклад, він з охотою буде співкерівником для молодого перспективного ужгородця, з яким познайомився ще під час попереднього візиту, – вірить, що в юнака велике майбутнє. До такого кураторства закликатиме і своїх американських колег. Цьому сприятиме підписана днями угода про співробітництво між Ужгородським національним університетом і Нью-Йорським вишем «Мангеттенський Коледж».

Програма почне працювати вже наступного року. Угода про співробітництво передбачає обмін студентами, але не власне фінансування. «За цією програмою український студент може приїхати в Америку на один семестр і прослухати там усі курси безкоштовно. В Америці це дорого, а завдяки цій угоді за навчання не потрібно буде платити. Єдине – треба мати гроші на поїздку і проживання. Але слід знати, що у США один курс коштує як мінімум 3 тисячі доларів. П’ять курсів за семестр – це 15 тисяч», – пояснює професор.

Ігор Наумович відзначає перенавантаження теоретичними курсами програм українських вишів. Він повідомив керівництву УжНУ і викладачам принципи складання навчальних програм в американських вищих навчальних закладах: «Університет має бути конкурентоспроможним. Тим більше, що ДВНЗ тепер автономні й самі можуть обирати предмети для вивчення. Акцент потрібен на тих дисциплінах, які дають змогу оволодіти практичними навичками. У нашому випадку – розпізнавання образів, кібербезпека, сучасні бази даних тощо».

Наголошує професор і на важливості знання англійської мови: «Це міжнародна наукова мова після Другої світової війни. В усіх країнах вимагають від студентів знання англійської. У Західній Європі за більшістю магістерських програм викладання ведеться цією мовою, англійською студенти пишуть дипломні роботи, а аспіранти – дисертації».

Чітка громадянська позиція

Поїздки в Україну для науковця з Америки завжди є знаковими. І хоч він народився у Києві, рідним містом називає Ужгород, бо жив тут від десятимісячного віку. Навчався в Ужгородській ЗОШ № 3; 1982 року закінчив Ужгородський університет. Згодом перебував у Москві, до 1991 року: там захистив дисертацію і працював. Там познайомився і з майбутньою дружиною, яка повністю розділяє погляди чоловіка, в тому числі стосовно розриву 2014 року зв’язків з тими навіть багаторічними знайомими, чиєю життевою філософією стало «кримнаш».

«Мені ніколи не була до вподоби Росія – ще тоді почувався там морально важко. У той час мало хто це розумів. Я жив серед росіян, спостерігав їхні настрої, розумів добре те, що в радянські часи було в них на підсвідомому рівні… Я там працював в Академії наук СРСР. Повернувшись сюди, до 1996 року працював в університеті в Ужгороді. Однак тоді можливості роботи у сфері високої науки практично повністю зникли. Порівняно з нинішніми це були для науки і вищої школи значно важчі часи – повна економічна катастрофа. Тож важливі наукові ідеї, які вимагали експериментальної роботи, наявності потужних комп’ютерів, іншого обладнання, просто не міг реалізовувати вдома», – розповідає пан Ігор.

Тому науковець погодився на пропозицію колеги, професора з Бельгії – поїхав 1996 року туди. У 1999 році повернувся до Ужгорода через хворобу батька і навіть один семестр викладав тут у виші. Після того виїхав назовсім.

Окрім Бельгії, працював у Німеччині, Ізраїлі, Фінляндії… Читав лекції у Японії, Тайвані, Португалії, Іспанії, Чехії. Вже 14-ий рік Ігор Айзенберг живе і працює у Сполучених Штатах Америки. Пригадує: «У Європі ці роботи були обмежені грантами, часом. У США вільніший ринок праці, багато іноземців працює професорами в університетах, а в ЄС надають перевагу місцевим жителям. У Штатах я працював з нуля, бо там не визнають попереднього досвіду. Після приїзду спочатку був асистентом, але досить швидко я став повним професором, бо у Штатах цінують наполегливість і працьовитість – це дає результат. Довго працював у Техасі, був професором і завідувачем лабораторії комп’ютерного інтелекту. Потім переїхав до Нью-Йорка й очолив кафедру комп’ютерних наук у приватному університеті, який називається Мангеттенським Коледжем (історична назва, виш засновано 1853 року, коли університети у США зазвичай називалися коледжами)».

Діяльність науковця із Закарпаття свідчить і про чітку громадянську позицію патріота України. Зокрема, торік провідні українські ЗМІ писали, що професор Нью-Йорксьского університету Ігор Айзенберг закликає американське видання New York Times виправити статтю, в якій окупований український Крим на карті позначено як «спірну» територію, до того ж – одного кольору з Росією. А в деяких засобах масової інформації він веде колонки, де ділиться поглядом на політичну ситуацію у США і на те, як вона впливає на Україну.

Зауважує: «Нині питання України в Америці відійшло з перших шпальт ЗМІ. У 2014–2015 роках події в Україні більше обговорювали, навіть студенти ставили багато запитань. Тепер це трохи затихло. Але не тому, що про Україну забули, – просто в Америки з’явилися свої серйозні проблеми, пов’язані з Росією, яка втрутилася в американські вибори… На початку російської агресії американці зразу стали на бік України. Коли запитували, звідки я, відповідь «з України» завжди викликала повагу. І хоч тема України для пересічних американців є сьогодні менш гострою, у розмовах з ними я їм постійно нагадую, що війна триває і люди гинуть за свободу України й усього цивілізованого світу чи не щодня».

Ігор Наумович ділиться позитивними надіями: «Я впевнений, що рано чи пізно боротьба з агресором обов’язково вирішиться перемогою України, але для цього знадобиться час».

Цьогорічний візит – особливий

Професор зізнається, що дуже радий перебувати в Ужгороді, де чує рідну мову, бо в нього у побуті – лише англійська, українською спілкується хіба іноді з друзями у «Скайпі».

Цьогорічний візит на Закарпаття є особливим для нього, адже у вересні виповниться 90 років від дня народження його батька, який і став прикладом у професії та житті. Наум Нісонович Айзенберг пов’язав з УжНУ понад півстоліття свого життя і був одним із засновників математичного факультету вишу. Ігор Наумович наголошує, що варто пам’ятати великий внесок, який зробив його батько у розвиток університету.

«Він приїхав до Ужгорода з Києва за призначенням у 1949 році і провів тут решту свого життя. Він єврей, а євреїв у Радянському Союзі не любили. Йому відмовляли у вступі до аспірантури… Посилали на Закарпаття в село Чорнотисів, як на заслання. Згодом, уже в 70-і роки батькові довелося понад десять років фактично боротися через ті ж причини з радянською владою, щоб отримати звання професора. Коли батько приїхав сюди, то з першого погляду закохався в Ужгород, – тому і пов’язав з ним усе своє подальше життя. Батько казав, що відразу по приїзді в нього був своєрідний культурний шок – настільки вразив його Ужгород своєю культурою і красою. Я й сам ще дитиною бачив обласний центр у 60-і роки абсолютно європейським містом із дуже високим рівнем культури. Добре це тепер розумію. Атмосферу того Ужгорода, який побачив мій батько, дуже добре передають картини Йосипа Бокшая – краєвиди Ужгорода того часу. Чотири роки батько працював учителем математики в Ужгородській ЗОШ № 1, але з першого ж року викладав паралельно і в університеті. А від 1953 року він повністю перейшов працювати в Ужгородський університет. Був спочатку власне алгебраїстом. Кандидатську дисертацію писав під керівництвом видатного вченого, завідувача кафедри алгебри Київського університету імені Шевченка професора Л. А. Калужніна й академіка В. М. Глушкова, засновника Інституту кібернетики Національної академії наук України)», – розказує про батька пан Ігор.

Науковий прорив Наума Нісоновича Айзенберга полягає в тому, що він одним із перших у світі розв’язав не обчислювальну, а складну логічну проблему за допомогою комп’ютера (як тоді називали – обчислювальної машини). Він досліджував теоретичні проблеми алгебри, зокрема так зване представлення сплетінь скінченних груп. Наприкінці 1950-их – на початку 60-их він розробив алгоритми, як це виконувати за допомогою комп’ютера.

Ігор Айзенберг продовжує розповідь: «Ніхто у світі до того часу практично не розв’язував логічних складних задач за допомогою комп’ютерів. На ці його роботи є посилання навіть у кількох енциклопедіях, виданих у різних країнах. А потім він фактично заснував школу, в нього було 11 учнів, які стали кандидатами наук, дехто – навіть докторами наук. Один із колишніх його аспірантів – професор Федір Гече, завідувач кафедри кібернетики УжНУ; Іван Семйон багато років працював доцентом кафедри системного аналізу і оптимізації… У нього були учні не лише з Ужгорода, а й із Києва, Дніпра, зі Сербії. Інший напрям роботи батька – це багатозначна логіка, яка пізніше виявилася дуже гарною моделлю для створення штучних нейромереж. Це визнано у світі, є багато посилань на його роботи. Батька визнано як одного із засновників комплексних нейромереж, котрі мають високі функціональні можливості і використовуються не лише для розв’язання задач розпізнавання образів, а й, скажімо, для моделювання біологічних нейронів, для декодування їхніх сигналів. Коли людина хвора, наприклад після інсульту, не може рухатися і говорити, їй надягають таку шапку, за допомогою якої знімається енцефалограма, сигнали надходять до робота. Щоб ці сигнали декодувати, використовуються штучні нейромережі, котрі базуються на використанні математичних моделей багатозначної логіки, які розробив мій батько».

Інший напрям роботи Наума Айзенберга – математичні методи розпізнавання образів. Він створив теорію обробки сигналів у довільному базисі. Ця математична теорія мала досить багато застосувань, передусім для створення логічної теоретичної системи в цифровій обробці сигналів. Він дуже сприяв тому, що Ужгород був популярним серед відомих учених. Організував тут чимало всесоюзних наукових конференцій, на які приїздили видатні вчені з усього Союзу.

«Батько був одним із засновників кафедри кібернетики, – веде мову далі пан Ігор. – Тут постійно наприкінці 60-их, у 70-і роки проводилися всесоюзні конференції, у 70–80-ті роки діяв постійний семінар із цифрової обробки сигналів. Завдяки йому сюди приїжджало багато провідних науковців, які читали тут лекції для ужгородських студентів: російський академік Юрій Журавльов – один із засновників теорії розпізнавання образів; один із піонерів штучного інтелекту професор Дмитро Поспєлов; із Києва – нинішній академік Національної академії наук України Олександр Литчевський та інші. Батько написав разом з ними багато спільних наукових робіт, які були надруковані у провідних наукових журналах. Зокрема завдяки цьому Ужгородський університет був дуже відомим у колишньому Союзі».

За словами Ігоря Айзенберга, на його наукове майбутнє професія батька мала значний вплив: «Я цікавився більше не теоретичною фундаментальною математикою, а тим, як її застосовувати для розв’язання чогось практичного. Тому і став працювати зі штучними нейромережами. За допомогою них можна розв’язувати задачі розпізнавання образів, класифікації, прогнозування. Працюю я і з цифровою обробкою зображень, зокрема із застосуванням нейромереж. Коли я захистив дисертацію, а потім повернувся з Москви до Ужгорода, ми впродовж кількох років працювали разом із батьком як колеги. У нас є кілька спільних публікацій, у тому числі ми написали книжку “Багатозначні та універсальні бінарні нейрони. Теорія і застосування», яка у 2000 році вийшла у видавництві “Шпрінгер”. Згодом, у 2011 році в тому самому видавництві вийшла моя друга книжка, єдиним автором якої є я сам – “Нейромережі з багатозначних нейронів”».

Обидві книжки писалися і видані англійською мовою, але як подарунок пана Ігоря вони тепер з’являться й у Науковій бібліотеці УжНУ.

На цей час Ігор Айзенберг працює над розпізнаванням зображень за допомогою нейромереж. Професор підкреслює, що сфера ІТ є перспективною і в Україні. Зізнається, що якби йому тепер було 36 років, як у 1996-му, – тему переїзду за кордон навіть не розглядав би. Тому що тепер є можливості працювати тут, на відміну від 90-их років.

Ужгород буде родзинкою держави

Професор не приховує позитивних вражень від Ужгорода. Каже, що обласний центр повертає своє історичне обличчя і за 3 роки точно змінився на краще: «Багато красивих новобудов, центр став іншим, ніж під час мого попереднього візиту, коли там були нагромаджені всілякі будки… Мені здається, ще смачнішою стала кава, більше місць, де її можна випити. Крім того, не у всякій європейській країні можна побачити таку культуру обслуговування у кав’ярнях, як тепер є в Ужгороді. Адже не має значення, чи особа виконує якусь інтелігентську роботу, чи є офіціантом, – перш за все вона має бути людиною високої культури. Коли я бачу це тут – дуже приємно. Бо в 90-ті роки Ужгород був хворий, як і все навколо. Тепер обласний центр Закарпаття точно змінюється на краще».

Приємною для пана Ігоря видалася й поїздка потягом «Київ – Ужгород»: «Навіть колись уявити не могли, що за 12 годин можна добратися зі столиці, та ще й із комфортом, потягом, у якому всі вагони нові, українського виробництва». Професор переконаний: Україна матиме світле майбутнє, а Ужгород буде ще кращою родзинкою держави.

Джерело: “Ужгород”