Революція 1956 р. в Угорщині
Революція 1956р. в Угорщині – народні виступи проти комуністичного режиму в Угорщині, придушені за допомогою військового втручання СРСР. «Відлига», що наступила в соціалістичному таборі після смерті Сталіна (1953), особливо глибоко торкнулася Угорщини. У липні 1953 р. новий уряд на чолі з І. Надєм став на шлях відмови від курсу на прискорену індустріалізацію та колективізацію на радянський зразок. У країні почалося пожвавлення суспільного життя, були звільнені політв’язні. «Новий курс» спочатку був підтриманий керівництвом СРСР, однак незабаром викликав у Москви явну стурбованість. Внаслідок контрнаступу про-радянських сил на чолі з першим секретарем центрального керівництва Угорської партії трудящих (УПТ) М. Ракоші весною 1955 р. І. Надь був зміщений зі свого поста. Спроба контрреформ дала поштовх формуванню внутрішньопартійної опозиції, що активізувалася після XX з’їзду КПРС (1956). Головним її форумом став дискусійний клуб молодої інтелігенції – Гурток Петефі. Посол СРСР у Венгрії Ю. В. Андропов відстоював інтереси консервативних сил в угорському керівництві. Однак Будапешт, який у липні 1956 р. відвідав член 
Президії ЦК КПРС А. І. Мікоян, дав згоду Москві на відставку Ракоші. У жовтні напруження посилилося, відбулася багатотисячна демонстрація (6 жовтня). Демонстрація, що почалася 13 жовтня в Будапешті на підтримку реформаторських сил в Польщі, переросла в збройне повстання. Введення радянських військ у Будапешт з метою демонстрації сили, у ніч на 24 жовтня додало повстанню чітко вираженого національного характеру. По всій Угорщині відбувався розпад партійно-державних структур, влада перейшла до революційних комітетів, що стихійно формувалися, і робітничих рад, відроджувалася багатопартійність. 24 жовтня І. Надь знову очолив уряд. Він пішов на зближення з повстанцями, визнав законність вимог про виведення радянських військ з території країни і проведення вільних виборів.
Президія ЦК КПРС на чолі з М. С Хрущовим спочатку схилялася до пошуків політичних засобів урегулювання конфлікту. Але Суецька криза кінця жовтня (агресія Великобританії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту, що націоналізував Суецький канал), була сприйнята Москвою як симптом недопустимого послаблення радянського впливу у світі, спонукавши тим самим керівництво КПРС до демонстрації військової сили в Угорщині. 31 жовтня було ухвалено рішення про нову воєнну акцію. 1 листопада на знак протесту проти введення нових військ з СРСР І. Надь проголосив вихід Угорщини з Організації Варшавського договору і звернувся до ООН з проханням про захист суверенітету.
4 листопада його уряд було скинуто внаслідок наступу радянських військ на Будапешт. Бойові дії за участю 17 радянських дивізій продовжувалися до 10-11 листопада. Внаслідок угорських подій загинуло бл. З тис. чоловік (бл. 2 тис. 400 угорців і бл. 600 військовослужбовців Радянської Армії). Більше ніж 190 тис. угорців емігрували. І. Надь і деякі міністри з його уряду були осуджені й страчені (1958). Уряд Я. Кадара, утворений в Москві, за підтримки СРСР відновив однопартійну систему.
Чехословацька криза 1968 р. («Празька весна»)
Чехословацька криза («Празька весна») – період демократичних перетворень у Чехословаччині в 1968 р. У зв’язку з наростаючим спадом в економіці й придушенням інакомислення в компартії Чехословаччини виникла реформістська течія, головним лозунгом якої стала побудова «соціалізму з людським обличчям». У січні 1968 р. був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Новотний. Лідером компартії був вибраний представник ліберального крила компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобода. У квітні була опублікована програма компартії Чехословаччини, в якій проголошувався курс на демократичне оновлення соціалізму, передбачалися обмежені економічні 
реформи. Цей період розвитку Чехословаччини увійшов в історію під назвою «празька весна». До участі в управлінні державою стали притягуватися представники інших партій і рухів, була відмінена цензура, признавалося право на існування опозиції. При цьому, на відміну від подій в Угорщині 1956 р., у Чехословаччині зберігалися громадянський мир і згода. Радикальні зміни у Чехословаччині викликали надто негативну реакцію з боку керівництва СРСР. У липні керівники компартій СРСР, Болгарії, Угорщині, НДР і Польщі попередили лідерів Чехословаччини, що реформи, які проводяться ними, чреваті «контрреволюцією». На радянсько-чехословацькій зустрічі, що проходила з 29 липня по 2 серпня в Чієрна-над-Тисою, радянське керівництво зажадало від Дубчека згорнути процес реформ. Але, оскільки політичний тиск не дав результатів, 21 серпня на територію Чехословаччини були введені війська 5 країн – членів Варшавського договору.
Керівництво КПЧ було фактично заарештовано і доставлено в Москву. За підписаною там угодою на території Чехословаччини розміщувалися радянські війська. Після повернення до Праги Дубчек протягом деякого часу зберігав свій пост, але поступово він і його прихильники були відчужені від влади.
Почалося чищення лав КПЧ. Надалі багато реформаторів і представників творчої інтелігенції змушені були емігрувати. Насильно перервана «празька весна» поклала край будь-яким ілюзіям відносно можливого реформування соціалізму як системи. Весь демократичний світ, включаючи його ліві сили, рішуче засудив вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину. 25 серпня в Москві на Красній площі на захист «празької весни» група дисидентів, що складалася з восьми чоловік, провела демонстрацію під лозунгом «за нашу і вашу свободу».
