Журналісти попросили Джорджа Фрідмана надати інтерпретаційну основу для розуміння загальної стратегічної ситуації у Східній та Центральній Європі. В останні десятиліття його твори з вражаючою точністю передбачали виклики та можливості наступних періодів, тому його думки варто сприймати серйозно і включати в наше мислення під час читання про геополітику чи міжнародні події. Ця стаття була опублікована в друкованому виданні Hype & Hyper 2021/1.
Польський блок
Польський блок, як його ще називають, займає Північноєвропейську рівнину, рівнину, що проходить від узбережжя Атлантичного океану і на схід через Північну Європу до Москви. Усі великі європейські війни протягом більш ніж трьох століть велися переважно, чи не виключно, на цій рівнині. Це включає Російсько-шведську війну, Наполеонівські війни, Першу та Другу світову війни. Холодна війна – це протистояння між НАТО та Варшавським договором, яке ніколи не перекинулося у гарячу війну. На цій рівнині доля Європи постійно вирішується, чи то перемогою, чи то в глухим кутом.
Великі системні війни за участі рівнини – нечасті, але регулярні події. Вони відбуваються один -два рази на століття, і їх результат змінює Європу і навіть світ. У Другій світовій війні вона закінчилася підкоренням Німеччини, Польщі, Угорщини та Чехословаччини, а раніше, у Першій світовій війні, німці проїхали по рівнині, що призвело до комуністичної Росії. Щоразу, коли йде систематична європейська війна, вона протиставить західноєвропейській державі проти Росії, що має величезні наслідки для польського блоку під час та після війни.
Термін «польський блок», вжитий Джорджем Фрідманом, відноситься до центральноєвропейського союзу, очолюваного Польщею через її економічну вагу та розміри, а також до складу Чехії та Угорщини. Він згадується не як інституціоналізований союз, а як геополітичний феномен. Найближчою до цього інституціоналізованою формою є Вишеградська співпраця, але водночас під керівництвом Польщі формується ще кілька подібних міжєвропейських організацій, таких як Ініціатива трьох морів або Люблінський трикутник.
Проблема гарантії третьої сторони
Стратегія блоку була обумовлена реалістичним уявленням про те, що вони не можуть протистояти силі східної чи західної держави. Їх рішенням було шукати союзів та гарантій від інших європейських держав. Слабкість цієї стратегії полягала в тому, що гарантії, якщо вони надавалися, рідко виконувалися. Гарантійна сила була занадто далеко, не маючи інтересу до північноєвропейської рівнини, незважаючи на гарантії, або на те, що вони самі були залучені або готувалися до великого конфлікту. Як наслідок, стратегія Польського блоку щодо пошуку гарантій третьої влади рідко призводила до розгортання сил, здатних захищати Польський блок.
Будь -яка оборона регіону, зумовлена втручанням великих держав, історично провалиться. Коли в Європі розпочинається системна війна, Північноєвропейська рівнина завжди є стратегічним регіоном, але Європа – це маленьке місце, і ймовірність того, що час, коли союзники найбільш потрібні, – це час, коли вони найбільше зайняті своїми власних інтересів національної безпеки.
Це залишає для регіону три варіанти вибору. По-перше, це союз з однією з головних держав, такими як угорці, що приєдналися до Німеччини у Другій світовій війні. Проблема в тому, що якщо він вибере програвшого союзника, він поділиться своєю поразкою. Друга стратегія – сподіватися, що ця війна не буде вестись на Рівнині. За винятком незначних війн в Іберії, Італії чи на Балканах, цього ніколи не буде. До них прийде війна. Третій вибір – створити військовий блок, який створює достатню силу для формування військової міці.
У війні між західною та східною державами жодна нація у Польському блоці не зможе здійснити значного захисту від атаки нападника, не кажучи вже про обох. У такій війні кожна країна буде окремо або разом окупована або гірше, так як у більшій частині Першої світової війни деякі з них стануть полем битви, що було б катастрофічним, навіть якщо б можна було зберегти певний суверенітет. Жодна нація не має можливості змусити атакуючі сили уникати цього регіону.
Швейцарська стратегія
Єдиною життєздатною стратегією Польського блоку є уникнення війни. Це не означає співпрацю чи капітуляцію: це означає швейцарську стратегію. Під час Першої та Другої світових воєн Швейцарія, незважаючи на те, що вона була привабливою магістраллю для флангової атаки чи матеріально -технічної підтримки, ніколи не зазнавала нападів та окупацій. Відповідь на це полягає в тому, що його місцевість унеможливлювала прохід. Це збільшувало труднощі, але переміщення через Швейцарію було далеко не неможливим, особливо через силу, яка тимчасово перебувала в такій позиції, коли ворог не міг ввести сили для утримання гірських перевалів чи інших ключових позицій. Німці в 1941 році або американці в 1944 році могли проїхати через Швейцарію без великого побоювання, що будуть розгорнуті сторонні блокуючі сили. Часто кажуть, що ні Німеччина, ні США не атакували, оскільки обидві спиралися на швейцарську банківську систему. Залежність була, але її було недостатньо, щоб запобігти захопленню стратегічної території Швейцарії.
Відповідь криється у Стратегії оборони Швейцарії. Сама Швейцарія озброїла населення, видобула ключові перепустки тощо. Вони впроваджують цю стратегію дуже давно. Її мета не перемогти ворога, такого як Німеччина чи США. Швидше, за словами Шарля де Голля, відірвати руку від усіх, хто напав. Стратегія була розроблена для того, щоб дати потенційному нападнику підстави побоюватися, що напад на Швейцарію відверне людей та матеріали, необхідні для головного поштовху, і що Швейцарія накладе часовий штраф, який зірве їхній план війни та створить затримки та слабкість, чим зможе скористатися головний ворог.
Швейцарська стратегія передбачає, що ворог (і друзі) мають здатність перемогти швейцарські сили. Хоча успішний захист неможливий, Швейцарія усвідомлювала, що загроза нації виникне в той час, коли великі держави вступали в бої за межами Швейцарії, і що будь -які дії в Швейцарії будуть розглядатись у контексті великої війни. Якби Швейцарія мала достатньо сил для накладення штрафів на зловмисників, то потенційний вплив на основну зону бойових дій був би достатньо великим або принаймні достатньо непевним, щоб змусити їх відмовитися від вторгнення до Швейцарії. Час і матеріальні витрати перевищували б переваги будь -якої потенційної флангової можливості. Швейцарію не атакували, оскільки потенційні витрати переважали перевагу.
На мою думку, Польський блок повинен дуже уважно розглянути стратегію Швейцарії. Очевидно, місцевість на Північній рівнині не пропонує жодних можливостей для примноження сили. Однак створення штучних бар’єрів, достатньо міцних, щоб протистояти авіаційним або ракетним атакам, надзвичайно важко перетнути броню або броньовану піхоту, а також стратегічно та щедро розподілені, забезпечило б певну ступінь еквівалентності. Але, як я вже говорив у випадку з Швейцарією, рельєф місцевості був міркуванням, але не сам по собі вирішальним. Ключовими були сили оборони Швейцарії, зміцнені місцевістю.
Швейцарія діяла за принципом універсальної військової підготовки, дозволяючи ополченню повернутися до свого життя, несучи домашню зброю, на якій вони були добре навчені. Існував невеликий склад професійних солдатів, відповідальних за управління боєм, але основну силу складали регіональні формування громадян. Я вважаю, що цей регіоналізм зміцнив волю та цілісність швейцарців. У Швейцарії було добре навчене та озброєне населення, яке захищало свої будинки та сім’ї. Озброєння та навчання всього населення на захист своїх будинків зробили Швейцарію набагато сильнішою, ніж здавалося.
Застосування цієї моделі до Північноєвропейської рівнини вимагало б рясних систем блокування разом із швейцарською концепцією навчання та розгортання робочої сили. Швейцарці також ніколи не застосовували свою силу за межами країни. Якщо прийде війна, вона прийде додому. Це дозволило уникнути проблеми, притаманної населенню, яке не довіряє політикам, які могли б марнувати життя за межами країни. Боротьба відбуватиметься лише тоді, коли ворог прибуде, або коли ворог наблизиться так близько, до іншого члена Блоку, що потреба була очевидною. Як я вже говорив, довіра є важливою і випливатиме з реальності, зрозумілої тим, хто бореться за свої сім’ї.
Головне – спільний інтерес
Геополітичним центром цієї концепції стала б єдність членів Блоку. У Другій світовій війні Блок виявив всю слабкість свого становища, вважаючи себе розумним. Чехи та поляки мали угоди з великими державами, які не дотримувалися її, і якби хтось подивився на карту, побачив би, що вона не могла би бути дотриманий. Угорці шукали безпеки у складній багатошаровій дипломатії, яка купувала їм час, і, не маючи можливості використати час, дозволяла німецьку окупацію. Німці та росіяни хотіли, щоб Польський блок був відсторонений, кожен із власних причин. Польський блок, не розуміючи своїх спільних інтересів, закінчився катастрофою.
У майбутньому Європи завжди ховається війна. Неможливо сказати, коли і про кого, але ми можемо бути впевнені, що це станеться. Коли наближається війна, відчайдушна дипломатія буде розглядатися як сумна альтернатива готовності. Твердження про те, що Блок надто слабкий, щоб захистити свої інтереси, зараз, як і тоді, є втішним виправданням для непідготовки. Найважливіша проблема – географічна. Кожна країна сама по собі або занадто мала, або не має захищеної місцевості. Три країни блоку разом достатні для швейцарської стратегії, де західна та східна держава вирішують взяти на себе основну сцену війни в іншому місці. Єдність – абсолютна реальність, а союз напередодні війни безглуздий. Три країни мають працювати та навчатись. Якщо вони це зроблять зараз, вони зможуть відстояти у ворога Північну рівнину, перетворивши її з плоскої та спокусливої на складну та складну. У цьому випадку сторонні сили встигнуть залучити себе, вони приєднаються до сильних бойових сил, а не до безнадійної справи. Тоді, можливо, історію войовничої Європи можна змінити.
Про автора:
Народившись у Будапешті 1 лютого 1949 р., Джордж Фрідман разом з батьками емігрував до Сполучених Штатів, утікши від комунізму у віці одного року, і до цього часу він став найвідомішим у світі геополітичним аналітиком та радником. Він є автором незліченної кількості бестселерів, а його захоплюючі вистави дозволяють дивитися на події майбутнього з дивовижною реалістичністю. Його найпопулярніша книга «Наступні 100 років» знову і знову доводить точність його поглядів. Його книги перекладено більш ніж двадцятьма мовами. Доктор Фрідман консультував кілька урядових та військових організацій у США та їхніх союзних країнах.
