Факт здійснення операцій за кредитним рахунком власника кредитної кратки, які ним не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди у вигляді зарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, та нарахування банком плати у великому розмірі за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які ним не отримувались, а сама послуга не замовлялась, є підставою для розірвання кредитного договору відповідно до статті 651 ЦК України.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 336/3989/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що між позивачем та банком було укладено кредитний договір, на підставі якого отримано картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі 3 000 гривень, зі сплатою процентів у розмірі 3,5% річних. Пізніше шляхом шахрайських дій з цієї картки було знято кредитні кошти у розмірі 66 715,00 грн. Про шахрайські дії він повідомив банк за телефоном «гарячої лінії» та звернувся до найближчого відділення банку. З отриманої виписки з карт/рахунку йому стало відомо, що 20 липня 2018 року з його картрахунку викрадені кошти. Одночасно зі зняттям коштів без його відома та відповідного розпорядження невідомими особами було збільшено кредитний ліміт до 23 000 грн, на рахунок позивача підключено послугу «Миттєва розстрочка» на загальну суму 51 000 грн.
Позивач стверджував, що він не вчиняв будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів зі свого рахунку шляхом подання платіжних доручень до АТ «КБ «П» ні в письмовому, ні в електронному вигляді з використанням електронної системи «Приват 24» або у будь-який інший спосіб.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів та розірвання кредитного договору.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено у зв’язку з тим, що істотним порушенням з боку банку є факт здійснення операцій за кредитним рахунком позивача, які він не замовляв і не оформляв, що завдало йому шкоди у вигляді нарахування додаткової заборгованості та нарахування плати за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які він не отримував, і таку послугу не замовляв.
Висновок Верховного Суду
ВС зауважив, що відповідно до вимог пункту 6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 5 листопада 2014 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов’язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Також ВС підкреслив, що відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, як користувач картки, послуг щодо збільшення ліміту та замовлення послуги «Миттєва розстрочка» не замовляв та для їх виконання банком жодних дій не вчиняв, одразу звернувшись до найближчого відділення АТ КБ «П» для з`ясування питання щодо зняття з його картки значної суми коштів без його розпорядження, а також звернувся до поліції з приводу шахрайських дій, проведених за його карткою. При цьому відповідач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не довів вину позивача у вказаних операціях, не виконав ухвалу суду першої інстанції про витребування доказів, зокрема, щодо вчинення позивачем будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів зі свого рахунку шляхом подання платіжних доручень до АТ «КБ «П» письмово чи в електронному вигляді з використанням електронної системи «Приват24», а також оформлення позивачем послуги «Миттєва розстрочка».
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про істотне порушення банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Умов та правил надання банківських послуг, оскільки є факт здійснення операцій за кредитним рахунком позивача, які ним не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди у вигляді зарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, та нарахування плати у великому розмірі за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які ним не отримувались, а сама послуга не замовлялась, тому правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 651 ЦК України та розірвали кредитний договір.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
