Бажання спадкоємця отримати майно через 13 років після смерті спадкодавця, та народного обранця, котрий не хотів, щоб його відкликали з посади виборці, стали фатальними для кар’єри служителя Феміди.
Невідкликаний депутат
У 2018 році Вища рада правосуддя отримала дві скарги на Олександра Воздвиженського з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Перша надійшла від прокурора, а через півроку роботу володаря мантії забракував адвокат. Скарги об’єднали й відкрили дисциплінарне провадження.
Захисник запевняв, що суддя відкрив цивільну справу за адміністративним позовом депутата і прийняв ухвалу про забезпечення. Він заборонив Дніпровській міській виборчій комісії проводити будь-які дії щодо перевірки матеріалів, поданих до неї з метою відкликати депутата. Ініціатор відкликання оскаржив ухвалу в апеляційній інстанції. У подальшому інший суддя закрив цивільну справу, оскільки її слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
О.Воздвиженський пояснив, що, коли заява надійшла в суд, її зареєстрували в канцелярії та виготовили в спеціальній програмі картку як на цивільну справу.
Законник відкрив провадження й повідомив про це сторонам, надіславши копії відповідної ухвали. Того самого дня він забезпечив позов, заборонивши уповноваженим органам відкликати народного обранця.
Ще через 3 дні копію ухвали про забезпечення адмінпозову надіслано до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області. У супровідному листі зазначено, що надсилається для виконання копія ухвали в цивільній справі.
Суддя визнав, що сталася помилка, адже йшлося про адміністративну, а не цивільну справу. Він пояснив це надмірною завантаженістю, а також тим, що до цивільних справу записали в канцелярії. Утім, ухвалу про забезпечення законник мотивував виключно нормами КАС.
Дисциплінарна плата констатувала таке. Якщо О.Воздвиженський вважав, що справу в суді було зареєстровано та здійснено її розподіл з порушенням визначеного порядку як цивільної, а не адміністративної, то він міг узяти самовідвід. Але він цього не зробив, відкрив провадження й навіть забезпечив позов. Водночас відкрив провадження, посилаючись на ЦПК, а забезпечив позов, посилаючись на КАС.
При цьому апеляційна інстанція відправила скаргу на ухвалу про забезпечення позову до суду адміністративної юрисдикції, адже розгляд не належав до їхньої компетенції. Тобто постановлення ухвали в цивільній справі за адміністративним позовом унеможливило її перегляд в апеляційній інстанції через невідповідність юрисдикції. ДП вирішила, що це суттєвий проступок.
Квартира малолітнього
Прокурор заявив, що суддя розглянув справу про спірне майно, розміщене в іншому районі міста, значить, це провадження належить до
територіальної юрисдикції іншого районного суду.
У скарзі прокурор розповів таку історію. У 2010 році комітет Красногвардійської районної ради в місті прийняв рішення поселити неповнолітнього хлопчика в комунальній квартирі та закріпити за ним право на проживання та користування нею. Помешкання перебувало в комунальній власності з 2003 року після смерті особи, яка там проживала, оскільки ніхто не заявив свого права на спадщину, а майно не було приватизованим. Через 13 років, у 2016-му, до суду звернувся чоловік, який повідомив, що квартира має належати йому.
Вимоги позивача, які стосуються визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, О.Воздвиженський задовольнив за відсутності документів, що підтверджують інформацію про відкриття спадщини після смерті. Він ухвалив заочне рішення, яке стало підставою для реєстрації права власності на зазначену квартиру за позивачем. Той часу даремно не гаяв і продав квартиру. Це підтверджує копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Цікаво, що невдоволеним унаслідок такого рішення залишився позивач. Адже його вимоги поширювалися не тільки на квартиру, а й на домоволодіння в селі, а справу розглянули за його відсутності. Суддя стверджував, що повідомляв сторони процесу про розгляд, але доказів того, що вони знали про засідання, нема.
Позивач знову звернувся в суд із вимогою переглянути заочне рішення. Однак на засідання не приходив, і О.Воздвиженський залишив позов без розгляду.
Дисциплінарна палата констатувала кілька порушень у цій справі. По-перше, дніпровський суддя вирішив долю майна, розміщеного в селі,
що підпадає під територіальну юрисдикцію районного суду. По-друге, у справі відсутні документи, які підтверджують вартість майна, а ціну позову взагалі не визначено. Жодного документа, яким позивач обґрунтовував свої вимоги, у справі нема.
Водночас рішення О.Воздвиженського ДП назвала набором процитованих норм матеріального права, які логічно не пов’язані з предметом позову, установленими обставинами та висновками.
Підсумкове стягнення
Що стосується першої справи, то палата констатувала недбалість. Хоча під час здійснення правосуддя відбулось істотне порушення, яке унеможливило реалізацію учасниками процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також призвело до порушення правил щодо юрисдикції, умислу в діях О.Воздвиженського захистити депутата від імовірного відкликання ДП не побачила. Коли до судді потрапив цей позов, він розглядав по 4 справи щодня, тому значне навантаження могло бути причиною того, що законник пропустив повз увагу таку деталь, як реєстрація адмінпозову як цивільної справи.
Проте в другому випадку палата дійшла висновку, що порушення суддя допустив умисно, аби в подальшому задовольнити позовні вимоги щодо визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, розташованого в м.Дніпрі. Про це свідчили такі обставини.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб’єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом. Також у Цивільному процесуальному кодексі передбачено, що під час ухвалення рішення суд оцінює обґрунтованість вимог і заперечень та
докази, якими їх підтверджує позивач.
Однак якщо проаналізувати матеріали справи, то стає зрозуміло, що особа не надала жодних доказів на користь власних вимог. Те, що позивач є племінником уже 13 років покійного спадкодавця, не надано. Так само як і будь-яких документів, які би підтверджували, що між ними був бодай якийсь зв’язок.
Позовна заява також не містить обґрунтування, чому відповідачем є Дніпропетровська міська рада, яка й вирішувала долю квартири. Тому суддя вказав як відповідача Кіровську селищну раду, хоча долю майна в селі вирішувати не забажав.
Будь-якого процесуального рішення суду про залучення до участі у справі як відповідача Дніпропетровської міськради не містять ні копії матеріалів, ні Єдиний державний реєстр судових рішень. Так само відсутні дані про те, що міська рада знала про наявність провадження та ухвалення рішення стосовно квартири.
За ці проступки суддю постановили звільнити.
Він оскаржив таке рішення, але на засідання Ради не з’явився. ВРП підтримала вердикт.