ВРАЖАЮЧА ЗНАХІДКА У СЕКРЕТНОМУ АРХІВІ ВАТИКАНУ – У 1415 РОЦІ РУСІ-УКРАЇНІ* ПІДПОРЯДКОВУВАВСЯ ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН
Досі історики писали тільки про те, що Левонський орден (входив до складу Тевтонського) після свого переходу у лютеранство і поразки у Левонській війні Московському князівству визнав свою васальну залежність від московського князя Івана IV Грозного, який самопроголосив себе царем, хоча тогочасний західний світ цього не визнав.
І ось щойно українські історики віднайшли оригінал привілейної грамоти папи (антипапи) Іоанна ХХІІІ для Русі та Литви.
А Добжинський орден, що разом із Орденом мечоносців також увійшов до Тевтонського, був васалом князів Романовичів Галицько-Волинських, а король Данило Галицький навіть ходив на них походом за непокору йому…
Згідно з цим унікальним документом, який був укладений і підписаний 16 січня 1415 року в місті Констанці, нашій Русі-Україні в адміністративно-релігійному відношенні підпорядковувався войовничий Тевтонський Орден, що в Пруссії. Тому, не дивно, що великі князі литовські, до земель яких було приєднано Галицько-Волинське князівство (королівство), могли стати сюзеренами тевтонських рицарів.
Про знахідку невідому латиномовну папську буллу повідомляє на своїй сторінці доктор наук, сержант ЗСУ Тарас Чухліб, який зазначає, що віднайшов її в Секретному Архіві Ватикану (Archivio Segreto Vaticano).
Підпорядкування ж Ордену стало можливим у результаті перемоги перемоги над ним об’єднаного русько (українсько)-литовсько-польського війська у знаменитій Грюнвальдській битві 1410 року об’єднаним польсько-русько-литовським силам, де русичі становили більшу їх частину, а орден так більше ніколи й не поправився після цієї вирішальної поразки…
Антипапа Іоан ХХІІІ – неаполітанець Бальтазар Косса – Під час Західної схизми, коли вже існувало двоє пап (в Рим і Авіньйоні), Косса став учасником групи з 7 кардиналів, що відкололися в 1408 році від Григорія XII і скликали собор у Пізі. Собор завершився поглибленням розколу і обранням третього папи — Олександра V, що мав резиденцію в Пізі (1409). Через рік, після смерті Олександра, представники цієї гілки розколу обрали його наступником Бальтазара Коссу. Після 5 років понтифікату в Пізі Іван, після утисків Владиславом Неаполітанським, змушений був погодитися на скликання Констанцького собору і особисто туди податися. Він узяв участь в арешті Яна Гуса і висуненні звинувачень проти нього (спалений Гус був вже після втечі Івана з Констанца).
Коли Констанцський собор зажадав від усіх пап зречення, Іван спочатку дав клятву відректися, але потім втік під заступництвом Фрідріха IV Австрійського з міста. Собор засудив Івана, а імператор Сигізмунд змушений був видати засудженого. Іван був арештований у Фрайбурзі і відмовився від папства. Звільнившись з ув’язнення, Іван добровільно з’явився до нового папи Мартіна V, який призначив його єпископом Тускуландським. Антипапа Іван XXIII помер 22 грудня 1419. Похований у баптистерії у Флоренції. Монумент на його саркофазі був створений скульпторами Донателло та Мікелоццо в 1424—1425 роках. Його особистість була настільки одіозна, що після нього майже 550 років жоден папа не брав імені Іван (до того найпопулярніше серед римських понтифіків). У 1958 році кардинал Ронкаллі, обраний на папський престол, прийняв знову ім’я Іоанн XXIII, підкресливши тим самим, що Бальтазар Косса не був законним папою.
*Велике князівство Литовське (дав.-рус. Великое князство Литовское, Руское, Жомойтское и иныхъ, лат. Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, etc.) — монархічна держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасних Литовської Республіки, Білорусі, більшої частини України (у своєму законодавстві послуговувалося руськими законами та руською (українською) мовою, як державною), крайньої західної частини росії, невеликих частин на сході Польщі (Підляшшя), Молдови, та півдні Латвії (Курземе, Земгале), загалом близько 850 тис. км², на якій мешкало від 3,8 до 8 млн осіб різних етносів у різний час. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді) заснованому Руссю при експансії на ятвязькі землі у XII столітті, а згодом у Троках та Вільні (з 1323). Існувала впродовж 1236—1795 років.
