Цар Нового Ізраїля та ілюмінат з Поділля

XVIII століття традиційно називають «Століттям Просвітництва». Одночасно, цілком заслужено, воно претендує на визначення «Століття Містики».

Шалений успіх наукового підходу у вивченні законів природи наштовхнув сучасників на думку, що так само можна осягнути й Бога. Містичними та теософськими пошуками тоді переймалися найвидатніші уми. Досить згадати Ісаака Ньютона, чи Еммануїла Сведенборґа. Це посилювалося преміленіалістичними очікуваннями – вірою у Друге пришестя Христа перед «золотим» Тисячоліттям миру, що от-от має статися.

На цьому поживному ґрунті масово розплодилися різноманітні містичні, езотеричні, масонські та парамасонські товариства, які займалися пошуком Вищого Таємного Знання. На загал всі вони були схожими як рідні брати і різнилися хіба що деталями. Окремо лише стояло очолюване подільським шляхтичом Тадеушем Грабянкою (1740-1807) унікальне у своєму роді товариство ілюмінатів Авіньйону. Воно ж Новий Ізраїль та Народ Божий.

Якщо традиційні ложі «вільних мулярів» були мононаціональними, то Новий Ізраїль вирізнявся інтернаціоналізмом. До нього входили французи, поляки, англійці, італійці та, навіть, кацапи. Товариство було ще й виразно поліконфесійним та об’єднувало католиків, протестантів і православних. Що зовсім нечувано, до нього входили жінки, а «Велика Мати» була другою особою у його ієрархії.

Унікальною особливістю «авіньйонців» стала «Кореспонденція з Небом», через яку «обрані» тримали зв’язок із ангелами та архангелами, отримуючи від них пророцтва-«Оракули».

Враховуючи серйозне ставлення «авіньйонців» до пророцтв – навряд чи це було усвідомлене шахрайство. Вірогідно «обраний» входив у транс і озвучував образи із своєї підсвідомості.

Спілкування з ангелами взагалі було характерною ознакою цього товариства. Зокрема під час ритуалу посвяти, який тривав аж 9 днів, потенційний адепт мав побачити свого ангела-охоронця та встановити із ним зв’язок. Без цього посвята вважалася недійсною. Що додавали до пахощів, які активно при цьому курилися, – невідомо. Але ангелів бачив не тільки освячуваний, але й інші.

Цікавою особливістю світогляду ілюмінатів Грабянки, у якій яскраво простежується виразний польський слід, було шанування не Трійці, а «Четверниці», – де четвертою особою стала Пречиста Діва Марія, – всі знають як поляки шанують Богородицю.

Діяльність товариства була спрямована на входження у пророковане в Одкровенні «Золоте тисячоліття миру», де його адепти, як «обрані», мали посісти чільні місця.

Останнє яскраво відображене у назві Новий Ізраїль. «Старим» був Ізраїль створений під проводом Бога у біблійні часи на Землі Обіцяній, а «Новий», – Ізраїль який під рукою Господа мали збудувати Цар Нового Ізраїлю Грабянка з адептами.

Навіть по тому як товариство розпалося, а його очільника в казематах Петропавлівської фортеці замордували кацапи, ідеї Грабянки продовжили впливати на загальноєвропейські процеси. Власне вся міжнародна політика Європи від 1815-го та до 1853 року опосередковано сформувалася завдяки пану Тадеушу!

Як граф Каліостро до слави Грабянки «примазувався»

Тадеуш Грабянка народився 8 січня 1740 року в селі Райківці, що на Поділлі (сучасна Хмельницька область). Грабянки гербу «Лещиць» («Оборіг») були поважним, давнім і розгалуженим родом Речі Посполитої у якому змішалася польська та українська кров. Найбільший слід в українській історії залишив гадяцький полковник Григорій Граб’янка – державний та військовий діяч доби Гетьманщини та автор найвідомішої козацької хроніки — «Літопису Граб’янки» (прізвище пана полковника зазвичай пишуть через апостроф, а містика – без).

Пригоди пана Тадеуша, тягнуть на низку авантюрних романів чи епічний телесеріал. Через цю обставину від спроби хоча б тезово окреслити його біографію довелося відмовитися. Як не скорочуй, – все виходить якийсь гросбух. Тут лише зауважимо, що розпіарений авантюрист, чаклун та містик граф Каліостро на тлі Тадеуша Грабянки, як літній бриз проти могутнього тайфуну.

Ба! Є свідчення, що Каліостро у деяких випадках навіть видавав себе за Грабянку! Зокрема Семюел Бесвік – знаний дослідник масонського руху XVIII століття, у своїх працях розповідав, що знаменитий Каліостро виступав на зібраннях масонів-філалетів під псевдонімами «Мосми», «Св. Жермена» або – просто …Грабянки!

Це дивує лише на перший погляд. Насправді, для сучасників Грабянка стояв на кілька щаблів вище Каліостро, який став всесвітньо знаменитим лише завдяки творам Олександра Дюма-батька.

Той же Семюел Бесвік у своїй книзі «Обряд Сведенборґа та великі масонські лідери вісімнадцятого століття» (Нью-Йорк, Масонське видавництво, 1870 р.) взагалі стверджує, що граф Каліосто та Грабянка – одна й та сама особа! Зокрема читаємо:

…У своїх тривалих подорожах він [Каліостро] прийняв ім’я маркіза Пеллеґріні. Серед англійських сведенборґіанців був відомий, як граф Сутківський, в Авіньйоні – граф Грабянка, але загалом він був знаний як граф Каліостро.

Згаданий граф Сутківський – це теж Грабянка – псевдонім він взяв на честь своєї резиденції в селі Сутківці. Також він представлявся графом Польським. Але найбільше фігурував як граф Остап (Comte Ostap) – на честь головної резиденції в Остапківцях, що біля Городка (тепер Хмельницька область).

Якщо Каліостро був відвертим шахраєм, то Грабянка жив високою ідеєю збудувати Царство Боже на Землі та мав міцний моральний стрижень. Наприклад, за якобінського терору він, ризикуючи життям, рятував ченців і священників. Під час катастрофічного розливу Рони пан Тадеуш годував своїм коштом тисячі селян, які постраждали від повені. Заради цього Грабянка вліз у чималі борги – півмільйона ліврів.

Зупинимось на кількох епізодах із біографії Грабянки, які автору видалися досить яскравими.

Як ворог Польщі перед Грабянкою плазував

Одним із важливих елементів обрядовості «авіньйонців» була так звана «Царська вечеря» під час якої всі збиралися за святковим столом. Грабянка, вбраний як Ісус сидів на золотому троні, адепти були у стихарях та клобуках.

Царю-Грабянці прислужували навколішки.Також«ходили довкола стола, кадили фіміамом за обрядом юдейським, проганяли Сатану».

По тому всі їли «пасху» – смажене ягня.

Таке шанування Грабянки значною мірою базувалося на одному із головних «Оракулів» даних «авіньйонцям». Про це розповідає російський біограф Грабянки Міхаіл Лонґінов. Зокрема «Небо» напророкувало Грабянці його майбутнє:

стане королем польським; що внутрішні негаразди знищать росію і Катерину ІІ; що тоді він заволодіє Турецькою імперією, а потім, винищивши усіх турків, завоює Азію і частину Африки і перенесе свою столицю до Єрусалиму, до якої царі земні прийдуть до нього на поклоніння і будуть навчатися від нього Божественної мудрості, як від нового Соломона, а головні його послідовники стануть володарями тих царів і будуть осипані всіма скарбами світу.

[Русский вѣстник, Том 28. 1860 р.]

Серед тих, хто навколішки прислужував Грабянці був сумнозвісний князь Ніколай Рєпнін. У якості російського посла в Речі Посполитій він зробив вагомий внесок у нищення Республіки. В історію Польщі він увійшов як безжальний сатрап Катерини ІІ та як один із головних гробарів національної державності.

А тепер уявіть кумедність ситуації. Людина, яка зневажала Польщу, яка не криючись викрадала польських сенаторів і єпископів, годинами плазувала навколішки перед шляхтичем із Поділля!

Шлях до Петропавлівської фортеці

Станом на 1800 рік Новий Ізраїль практично розпався. Цьому посприяли як внутрішні негаразди у товаристві, так і політика уряду Наполеона Бонапарта.

У 1802 році Грабянка залишив Авіньйон та повернувся на Поділля, де намагався дати лад своїм маєткам. За два роки по тому він подався до Петербурга – серед кацапської знаті не бракувало прихильників авіньйонських ілюмінатів.

Є непрямі свідчення, що адептом авіньйонців міг бути навіть сам цар Павло. Зокрема відомо, що «ізраїтяни» зверталися до «Неба» із питанням, приймати його до Нового Ізраїля чи ні. Що відповіло «Небо» в документах слідства немає. Але стовідсотково відомо, що імператор дуже приязно ставився до Ілюмінатів Авіньйону.

Переїхавши в серпні 1805-го до Петербурга Грабянка незабаром став зіркою аристократичних салонів і зібрав біля себе чималу групу дуже впливових шанувальників із вищої аристократії.

Важливий факт, – жодного із нових москальських адептів Грабянка не посвятив у члени братства повністю. Мовляв, це можна зробити лише в храмі Нового Ізраїля в Авіньйоні. Але присяги і гроші – брав.

В одному із своїх листів він вихвалявся, що іноді за день він приймав: «п’ять-шість генералів в орденах, єпископів, прелатів, князів і сенаторів».

Тут, звісно, «Цар» прибріхував, але не так вже аби сильно.

Зокрема під його вплив підпав навіть обер-прокурор Святішого Синоду князь Олександр Ґоліцин, – людина яка фактично визначала всю політику московської церкви.

Жертва «конспірологів»

Діяльність Нового Ізраїля в росії може так би й залишилася салонною забавкою найвищих аристократів Петербурга, якби не одне «але».

Велика французька революція вкрай налякали еліти Європи. Страчувати коронованих осіб посеред площі то було щось! Прирізати нишком, підсипати отрути чи там золотою табакеркою у скроню – то більш-менш припустимо. Але щоб отак, від радісні вигуки черні…

«Старим» елітам Європи визнавати об’єктивні причини Революції зовсім не хотілося. Простіше було все списати на підступи таємних таємних сил. У струнку теорію все це оформив французький єзуїт Огюстен де Барруель – творець та головний провідник «теорії змови». Всі сучасні конспірологи – лише його жалюгідні епігони.

У своїй праці «Memoirs Illustrating the History of Jacobinism» (Спогади, що ілюструють історію якобінства), яка вперше побачила світ в Лондоні 1798 року, Барруель стверджував, що Французька революція відбулася у результаті змови задуманої коаліцією філософів, масонів та ілюмінатів з метою повалення престолів, вівтарів та аристократичного суспільства у Європі.

Про товариство Грабянки він писав таке:

Ці нові… адепти називали себе Ілюмінатами. Незважаючи на атеїзм і матеріалізм свого пана [Грабянки], вони, наслідуючи його приклад, постійно говорили про Бога і духів […] Їхня штаб-квартира знаходилася в Авіньйоні.

І там же:

Ілюмінати Швеції, Авіньйону та Ліону об’єдналися в найтаємнішу та найжахливішу ложу й утворюють найлютіший трибунал для королів; […] готували отрути чи гострили кинджали.

Незабаром цю багатотомну працю переклали англійською, німецькою, італійською, іспанською, шведською та російською (1805 р.) мовами.

В росії ідеї Барруеля набули неабиякої популярності, що зіграло фатальну роль у подальшій долі Грабянки. Граф Микола Новосільцев був одним із найбільш наближених придворних Олександра І та, одночасно, великим шанувальником «теорії змови». 13 січня 1807 року за ініціативою графа та розпорядженням Олександра І в росії створили Комітет охорони суспільної безпеки. У його таємних статутах чітко зазначалося, що найбільшу загрозу для імперії становлять «таємні товариства під іменем ілюмінатів [і] мартіністів». Невдовзі після заснування Комітету граф Новосільцев скаржився імператору Олександру І у листі, що «наші канцелярії повні «мартиністів», «ізраїльтян», «ілюмінатів» і негідників усіх відтінків».

Зі сказаного добре видно, що Комітет створили передовсім для того, аби розібратися саме із товариством Грабянки, яке, на думку царських сановників, стало загрожувати безпеці Імперії.

6 лютого 1807 року, менш ніж за місяць після створення Комітету, Тадеуша Грабянку взяли під варту. Спочатку він знаходився під домашнім арештом, але по тому, за особистою вказівкою царя, його ув’язнили в Петропавлівській фортеці.

Даруймо собі перелік звинувачень, що висувалися Царю Нового Ізраїля. Навіть враховуючи специфічне кацапське «правосуддя» виносити їх на розгляд суду було проблематично.

6 жовтня 1807 року, досить доречно для сторони обвинувачення, Тадей Грабянка помер. Офіційно – від запалення легень, але найвірогідніше що його отруїли. Смерть бранця була найкращим виходом для ініціаторів вигаданої справи.

Життя після смерті

Історія має дивовижне почуття гумору. Незабаром після того, як Грабянку замордували у Петропавлівській фортеці його фактичний вбивця Олександр І сам потрапив під вплив ідей Царя Нового Ізраїля.

Американський дослідник та спеціаліст в галузі історії західної езотерики Роберт Колліс із університету Дрейка, знайшов у архівах Міжуніверситетської бібліотеки Сорбонни надзвичайно цікаве листування між такою собі Терезою Буше, царем Олександром І та князем Олександром Голіциним. Виходячи із змісту цього активного листування, дослідник дійшов висновку, що у 1816-1821 роках мадам Буше була особистою пророчицею царя Олександра Павловича і мала на того неабиякий вплив. Вишенька на тортик, – Тереза Буше була активним членом авіньйонського братства Грабянки досить високої посвяти.

Також варто згадати знаменитий «Священний Союз» – створений у Парижі 26 вересня 1815 року як союз європейських монархів, укладений після краху імперії Наполеона для підтримання в Європі вічного миру та запобігання революціям. Думка про створення «Союзу» оволоділа Олександром І через бажання залишитись в Історії головним миротворцем Європи.

Міністр закордонних справ Австрійської імперії Клеменс фон Меттерніх, один із головних організаторів Віденського конгресу (1815), за підсумками якого і було підписано акт про створення «Священного союзу», в своїх мемуарах так оцінює цей документ:

Цей Союз був єдиним виразом містичних прагнень імператора Олександра та додатком до політики принципів християнства. Думка про священний союз виникла із суміші ліберальних ідей, релігійних та політичних…

В тексті акту про створення Священного союзу червоною ниткою проходять ідеї преміленіалізму, які сповідувалися Новим Ізраїлем, найбільше – теза про об’єднання людства у всесвітнє братство.

Про «Священний союз» ми згадали виключно із причини, що у цій угоді, яка мала величезний вплив на всю європейську політику першої половини ХІХ століття яскраво простежуються сліди діяльності Тадея Грабянки.

Власне весь світогляд царя Олександра І, що склався після 1812 року, значною мірою базувався на ідеології, яку приніс до росії Грабянка. В першу чергу йшлося про віру імператора в настання месіанських часів і свою провідну роль у цьому. Зокрема імператор щиро вважав, що саме він і є отим пророкованим Грабянкою «царем Півночі», який «прийде проти Антихриста» (тобто, як вважав цар – Наполеона) «як вихор» та принесе світу тисячолітній мир і процвітання.

Після перемоги над Бонапартом він лише укріпився у цій думці. Тобто «Священний союз», який визначав усю міжнародну політику Європи від моменту підписання аж до початку Східної/Кримської війни з’явився значною мірою завдяки впливу на містичний світогляд російського царя ідеології товариства Нового Ізраїля та ідей і пророцтв Грабянки.

Але цар самообманювався. Незважаючи на проголошену Грабянкою тезу, що «світло повинно поширюватися з півночі», та про «царя з півночі», він ніколи не висував месіанської доктрини, за якою російський імператор і кацапи мали би відіграти хоч яку роль у вступі світу до тисячолітнього правління Христа. Грабянка цю роль відводив виключно собі – Царю Нового Ізраїля!

Нагадаємо, пророцтво про рятівника і Царя з півночі він зробив ще в Авіньйоні. А відносно Авіньйону на Півночі не лише росія, але й …Поділля!

Тут поставимо крапку.

Наостанок лише зауважимо, що в Україні особа Тадеуша Грабянки є майже невідомою. Історичні дослідження про Царя Нового Ізраїля маємо у Франції, США, Німеччині, Британії, Росії та, звісно ж у Польщі. А от в Україні ця непересічна в усіх сенсах особа чомусь і досі залишається у тіні забуття.