Цей список вочевидь неповний. Різні прізвища і різні регіони. Вонберг, Гайдамака, Єфремов, Заплюсвічка, Іванова, Колесниченко, Морозовський, Піддубний, Цимбаліста, Шардт… Від Хмельниччини до Луганщини, від Одещини до Сумщини. Всюди вони чинили добро.
В історіях часів Голодомору мало світлих плям. Це навіть не війна, тут майже нема шансів. Один на один із голодом людина звіріє. Але навіть у цих умовах люди допомагали один одному.
Комусь вижити допомогло чудо, іншим – батьківська любов. Ми знаємо історію, коли ціле село врятувалося завдяки випадковій знахідці.
А комусь допомогли небайдужі люди. Доброчинці. Наразі ми небагато знаємо про них.
Роботу над наведеним нижче списком іще в 2009 році розпочав Український інститут національної пам’яті (УІНП) в рамках всеукраїнської акції «Людяність у нелюдяний час». Тоді історики отримали значну кількість листів зі спогадами врятованих про своїх рятівників, а також очевидців доброчинності.
«Ті, хто серед хаосу, безкінечних смертей і страху, не злякалися, не втратили людської гідності й простягнули руку допомоги приреченим, були серед різних верств населення, – говорить один із упорядників списку, історик Володимир Тиліщак. – Це і вчителі, й лікарі, й священики».
Окремо потрібно сказати про місцевих керівників: голів колгоспів, сільських рад, бригадирів, директорів підприємств та шкіл, багато з яких зробили все можливе для порятунку односельців. Нерідко наслідки такої допомоги ставали фатальними для самих керівників. Попри все, їхня мужність збереглася в народній пам’яті, й досі мешканці українських сіл пам’ятають своїх рятівників.
Наведений нижче перелік, звичайно ж, неповний. У спогадах читачів «Історичної правди» є згадки про доброчинців, яких немає у списку УІНП.
В Ізраїлі є поняття «Праведник народів світу». Це звання отримують ті, хто рятував євреїв під час Голокосту. В Україні зареєстровано понад 2200 праведників, їхні імена викарбувані на Стіні Честі в Єрусалимі.
Пошук праведників – копітка робота. Тим більше, якщо йдеться не про Другу світову, а про більш віддалені часи. Сподіваємося, що цей короткий список людей, які чинили добро у страшні 1932-33 роки, буде розширюватися. Це тільки початок.
Коли вбивають голодом, ділитись хлібом – подвиг. Ми – нащадки тих, хто вижив. А вижити хтось допоміг. Солідарність і взаємодопомога перемогли терор.
Ось декотрі імена з цього великого списку:
БАБЕНКО Іван Федорович, с. Новомиколаївка Іванівського району Херсонської області
У роки Голодомору був головою колгоспу. У 1933 році, незважаючи на заборону влади, скосив жито та таємно роздав зерно опухлим з голоду селянам, чим врятував життя багатьом односельцям.
Свідчення Горілова Василя Миколайовича.
БОЦМАН Пилип Макарович, 1897 р. н., смт. Велика Лепетиха Великолепетиського району Херсонської області
У листопаді – грудні 1932 року, перебуваючи на посаді голови артілі «Декабрист», роздав зерно членам артілі, за що був виключений з партії. Не зважаючи на це та на прямі розпорядження про припинення авансування, видав додатково ще 92 центнери кукурудзи.
Комісія ЦК КП(б)У по чистці партосередків при колгоспі ім. Петровського Дніпрянської сільради Великолепетиського району 24 грудня 1932 року віддала П.М. Боцмана під суд.
ДАХО. – Ф. П-104. – Оп. 1-а. – Спр. 214.
БУРЛАЧЕНКО Федір Іванович, 1889 р.н., с. Михайлівка Херсонського повіту Херсонської губернії
На 1932 р. проживав у с. Суворівка Новоодеського району сучасної Миколаївської області та був головою колгоспу «Вперед до праці». Восени 1932 року вживав заходів для порятунку колгоспників від голоду.
Зокрема, за матеріалами слідства, домігся вилучення 86 гектарів посівів ячменю з плану хлібоздачі. Зібране з цієї посівної площі зерно та 70 центнерів посліду, у якому було зерно, роздав колгоспникам. Також при обмолоті допустив пуск зерна у полову та солому і таким способом зберіг його для села.
Арештований 2 січня 1933 року Новоодеським районним відділом ДПУ УСРР. 15 січня 1933 р. постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР засуджений до ув’язнення у концтаборі терміном на 10 років. Подальша доля невідома. Реабілітований 12 травня 1989 р.
Трагедія століття: голодомор 1932 – 1933 років на Миколаївщині. – Миколаїв, 2003. – С. 130.
ГАЙДАМАКА Марія, с. Топилівка Чигиринського району Черкаської області
У роки Голодомору допомогла вижити Ганні Чупис, її сестрі Марії та їхній сліпій матері, що опухли з голоду.
Свідчення Чупис Ганни Миколаївни.
ГРЕБІННИК Трохим та Анастасія, с. Білогорілка Лохвицького району Полтавської області
У 1933 році допомогли вижити 13-річній Солосі Личко та її матері. Батько Солохи та брат Григорій померли з голоду, залишилось четверо малолітніх дітей. Щоб допомогти сиротам, Трохим та Настя, які проживали у сусідньому хуторі Зірки, забрали до себе одну дитину.
Гребінники ділились із Солохою останнім, як могли допомагали продуктами і її матері та іншим дітям. Завдяки цій допомозі сім’я Личко врятувалися від голодної смерті.
Свідчення Бойко (Личко) Солохи Родіонівни.
ЄФРЕМОВ Павло Прокопович, 1893 р. н., с. Володимирівка Новобузького району Миколаївської області
У 1932 році був головою місцевого колгоспу «Шлях незаможника».
Для допомоги колгоспникам, що голодували, наприкінці 1932 року організував видачу зерна. 2 січня 1933 року його арештували за «опір хлібозаготівлям, розбазарювання зерна». Слідчі звинувачували його й у тому, що при обговоренні плану хлібозаготівель доводив його нереальність.
Постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 15.01.1933 р. засуджений до ув’язнення у концтаборі терміном на 10 років. Звільнений у 1935 році. Реабілітований 9 червня 1989 р.
Трагедія століття: голодомор 1932-1933 років на Миколаївщині. – Миколаїв, 2003. – С. 39; 191.
ЗАДОРОЖНЮК Олександр Іванович, 1902 р.н., с. Маринівка Ананьївського району Одеської області
У 1932 році був головою сільської ради у рідному селі. Під час обговорення плану хлібозаготівель провів загальні збори, на яких прийнято рішення про нереальність планів та необхідність спочатку забезпечити прожитковий мінімум колгоспникам.
Восени і на початку зими 1932 року вживав заходів для розподілу зерна між селянами. За ці дії 30 грудня 1932 року був виключений з партії та заарештований Доманівським районним відділом ДПУ УСРР. Звинувачений у проведенні антирадянської агітації та «розбазарюванні» зерна.
Постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 13.04.1933 року умовно засуджений до виселення у Північний край терміном на три роки. Подальша доля невідома. Реабілітований 13 вересня 1990 р.
Трагедія століття: голодомор 1932 – 1933 років на Миколаївщині. – Миколаїв, 2003. – С. 197 – 198.
ЗАПЛЮСВІЧКА Василь Миколайович, с. Шумили Лебединського району Сумської області
У роки Голодомору працював мірошником колгоспного млина. За наказом керівництва колгоспу вночі змолотив зерно, а вже вранці колгоспникам видали по 1 кілограмові борошна на кожного члена сім’ї.
Через декілька годин працівники НКВС заарештували всіх причетних до видачі хліба та без суду і слідства відправили їх у концентраційні табори Мурманська і Сахаліну, звідки Василь Миколайович не повернувся.
Життя Лебединщини. – 2002. – 27 липня.
ІГНАТЕНКО Микола Якович, с. Осипове ІІ Новопсковського району Луганської області
Микола Якович перебував на посаді голови колгоспу «Червона Україна». У 1933 році врятував від голодної смерті сім’ю Білянської Олександри Яківни, видавши її батькові мішок квасолі. Завдяки цій допомозі Олександра, її батько та брат Михайло змогли вижити.
Свідчення Білянської Олександри Яківни.
КАЛЬЧЕНКО Олекса, с. Шестеринці Лисянського району Черкаської області
Працював колгоспним сторожем. На відміну від інших об’їждчиків, дозволяв голодним односельцям збирати колоски на колгоспних полях.
Свідчення Півленко Олени Матвіївни.
КАМЕНСЬКА Фекла Іванівна, 1888 р. н., с. Маринівка Доманівського району Миколаївської області
Під час Голодомору врятувала життя хлопчику-сироті Сергію Прокопенку, батьки якого померли з голоду. У пошуках порятунку він прийшов із с. Веселики до с. Маринівки.
Фекла Іванівна, яка й сама голодувала, взяла його до себе, ділилася з дитиною останнім. Завдяки людяності Каменської Фекли Іванівни хлопець вижив.
Свідчення Іваніченко Марії Данилівни.
КАЩУК Григорій, смт. Базалія Теофіпольського району Хмельницької області
Швець. У роки Голодомору допоміг вижити Ганні, Ліді, Марії та Василю Писарукам, дітям розкуркуленого односельця Писарука Омеляна Маркевича, якого засудили до трьохрічного ув’язнення.
Четверо дітей залишились жити у бабусиному хліві. Григорій Кащук допомагав дітям взуттям та продуктами, завдяки чому діти не померли з голоду.
Свідчення Писарук Ганни Омелянівни.
КВІТКА Андрій Іванович, 1898 р.н., с. Богодухівка Чорнобаївського району Черкаської області
Перебував на посаді голови колгоспу. Влітку 1933 року для порятунку односельців вирішив скосити декілька десятин пшениці. Рішення підтримали на зборах. Людям видали по 3 кілограми зерна.
За доносом невідомого Андрія Івановича Квітку засудили до 15 років таборів за шкідництво. Судимість відбував в Омську. В 1941 році загинув під Харковом, перебуваючи в Червоній армії.
21 листопада 2008 року за порятунок односельців від голодної смерті нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).
Матеріали Чорнобаївського районного краєзнавчого музею.
МАКУХА Протас, с. Новопетрівка Білозерського району Запорізької області
Під час Голодомору, незважаючи на скрутне становище власної родини, допомагав продуктами тим, хто голодував.
Свідчення Войтенко Євдокії Юхимівни.
НЕПОМНЯЩИЙ Самійло Еммануїлович, с. Будилка Лебединського району Сумської області
У роки Голодомору працював директором спиртозаводу. Завдяки діяльності Самійла Еммануїловича село не дуже потерпіло від голоду.
Керівник підприємства надавав допомогу продуктами з заводу тим, хто потребував. Траплялося, що списували картоплю як відходи, вивозили возами за село для того, щоб люди могли її забрати.
Свідчення Стегній (Хелемелі) Віри Макарівни, Ануфрієвої Анни Олексіївни // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм., приміт. С.В. П’ятаченка. – Книга 1. – Суми, 2008. – С.69 – 71.
ОЛЕКСІЄНКО Григорій Омелянович, бл. 1900 р. н., с. Чубарівка Маловисківського району Кіровоградської області
Омелян Григорович працював директором школи. Організував харчування школярів, завдяки чому багато дітей, у тому числі й автор свідчення – Чорна Олена Трохимівна, вижили. За самовільну організацію харчування дітей у 1933 році Олексієнка та його дружину арештували. Подальша їхня доля невідома.
Свідчення Чорної Олени Трохимівни.
ПАЛАЖ Василь, бл. 1885 р. н., с. Гюнівка Великобілозерського району Запорізької області
У роки Голодомору працював бригадиром колгоспу. Допоміг вижити сім’ї Пелюшенків. Василь Панаж отримував посилки з продуктами з Далекого Сходу від свого сина Данила, офіцера Червоної армії та годував продуктами дітей Пелюшенків.
Свідчення Пелюшенка Миколи Фановича.
ПИНДЮР Мотря, с. Плоске Балтського району Одеської області
У 1933 році разом із Франею Папушею врятувала від голодної смерті сусідського хлопчика, який після смерті з голоду батьків залишився сиротою.
Свідчення Колісник Ганни Никанорівни.
РУБАХА Софія Василівна, с. Великий Зліїв Ріпкинського району Чернігівської області
У роки Голодомору Софія Василівна врятувала життя сусідки Палажки (Палагеї), дружини пасічника Мартина. Чоловік та діти Палагеї, шестирічна Уляна і чотирирічна Варвара, померли з голоду. Виснажена жінка із опухлими ногами прийшла до сусідів з проханням щось поїсти.
Софія Василівна Рубаха тримала корову, а також пекла для своїх рідних «коржики» з сухого листя липи, варила «зелений борщ» з лободи, щавлю, зірочнику (мокриці). Вона почала давати Палажці по мисці цього борщу і горнятку молока щодня.
Палагею вдалося врятувати від голодної смерті, вона прожила до 93 років.
Свідчення Семенюк (Рубахи) Зінаїди Григорівни.
ЯЦУН Омелько Данилович, с. Лучка Липоводолинського району Сумської області
У роки Голодомору працював головою колгоспу. Навесні 1933 року організував інтернат для дітей, батьки яких померли з голоду або були засуджені як куркулі.
Свідчення Худолія Миколи Григоровича, Дацько Варвари Степанівни.
Повну версію статті читайте на сайті: Історична Правда.
