Колишній народний депутат, міністр оборони і голова партії «Громадянська позиція» 57-річний Анатолій Гриценко вважає, що в Україні на сьогодні є люди в кріслах – Порошенко, Яценюк. Гройсман, Гонтарева, Ярема, але немає керівників, здатних приймати професійні рішення і втілювати їх у життя. Все це підмінене показухою, балаканиною, хибною кадровою політикою. Назвіть хоч одне вдале призначення Порошенка.
Говорячи про міністра оборони Степана Полторака, Анатолій Гриценко каже, що «порівняно з його попередником Гелетеєм – так. Генеральний прокурор – провал, глава Нацбанку – теж. Спікер Гройсман був цікавим мером Вінниці, але при чому тут парламент? Подивіться на склад уряду – кого туди делегували Порошенко і Яценюк. Професіонали, очевидно, тільки міністр освіти Квіт і соціальної політики Розенко. Решта не готові працювати з першого дня. А дехто зовсім не готовий».
Коли кажу про зникнення України з карти Європи – це не лише визнання факту, що влада здала Крим, 72 відсотки населення й десятки тисяч квадратних кілометрів Донбасу і продовжує здавати. А й те, що Україна із суб’єкта європейської політики після Майдану знову перетворилася на об’єкт, який за вуха кудись ведуть. Соромно, коли в уряд призначають іноземців, які слідкуватимуть, щоб не розкрадали гроші Міжнародного валютного фонду. Соромно, коли диктують, які проводити реформи. Їхнє розуміння якісних змін і що потрібно Україні – протилежні речі. Для МВФ завдання одне – щоб ми стали фінансово спроможними, повернули гроші. Крапка. Яким шляхом – не цікавить.
Але ми самі, без тиску Заходу, ніяк не розпочнемо реформи.
Зараз глибока криза. Вона триває з кінця лютого. Це найкращий час для початку реформ. На що їх спрямувати? На людський капітал – здоров’я, освіту, науку, проривні технології, енерго¬збереження. Аби закласти підвалини для руху вперед. Що натомість бачимо? У проекті бюджету, який потрапив у пресу, вбивають освіту, науку, медицину, нищать середній клас», – вважає політик.
Також Анатолій Гриценко переконаний, що Уряд затягує час, ВР за закони голосує без обговорення, а того, «хто заперечить, обізвуть п’ятою колоною, ворогами Майдану. Якщо вдасться цей шабаш, країну тіпатиме не один рік».
На думку «військового у політиці», як дехто називає Гриценка, реформи у державі підміняються бухгалтерією, аби збити баланс бюджету. Очевидно, потрібні будуть рішучі кроки з оптимізації пільг, багато інших неприємних речей для громадян. Але вони це сприймуть за однієї умови – якщо бюджетні гроші викладуть на стіл. А не щоб олігарх Коломойський далі залишався монополістом на ринку авіаперевезень, на феросплавах і заробляв на нафті з наших кишень. А люди мусять затягувати пояси.
«За дев’ять місяців роботи Яценюка ми не побачили жодної реформи. І при цьому люди, які вивели партію Яценюка на перше місце на парламентських виборах, дуже скоро соромитимуться цього.
Крим – відповідальність Турчинова. Донбас – Порошенка. Президент забезпечує територіальну цілісність країни? Ні.
Країною повинні керувати державні діячі. У нас це бізнесмени-комерсанти…
Одна справа – Революція гідності, а інша – революція з лівими гаслами. Коли на фоні зневіри, злості, ненависті до влади через нові платіжки, зростання цін, падіння гривні домінують настрої «забрати й поділити». Через відчуття несправедливості. Для чого потрібна держава? Щоб дати безпеку і справедливість. Якщо є відчуття несправедливості й небезпеки, значить, держава не виконує свої функції. Тоді люди проявляють себе двома шляхами. Позитивно – як це було в перші місяці війни: шалений потік волонтерів, перекази грошей через есемески. Або ж обирають деструктивний шлях: «ганьба-геть», а все, що дорожче за тисячу доларів – забрати чи спалити. Коли народ злий і ще й озброєний – це велика проблема. Кажуть, в українців на руках зараз два мільйони одиниць зброї. На чию користь її використають і коли – велике питання.
Влада має діяти на випередження. Обвал економіки призвів до того, що в країні лишилися два успішні підприємці – Порошенко і Коломойський. Середній клас, як запорука демократії, випадає.
… Риба гниє з голови, тому чистити її з хвоста – безперспективно. Якби наступного дня після призначення генпрокурор Ярема заарештував п’ятдесят людей, винних у здачі Криму, в незабезпеченні солдатів бронежилетами, в незахищеному кордоні, в розкраданні мільярдів, сколихнулося б усе суспільство. Якби затримали людей на рівні Турчинова чи головного прикордонника, чи міністра оборони, тоді рядовий митник або офіцер зрозуміли б – прийшла якісно інша влада. Але люди не відчувають імпульсу справедливості. І в них опускаються руки, а довіра до влади – падає».
