Намагання наших парламентарів довести свою власну думку без ретельного обдумування правового способу може зробити справжню ведмежу послугу Україні. Нардеп і старший брат нинішнього очільника Тернопільщини Степана Барни Олег, поки що відомий виключно як розбишака та невіглас, спокусився на легку славу, та всліпу підтримав проект своєї не менш скандальної колеги Тетяни Чорновол.
Так наприкінці минулого тижня народний депутат Тетяна Чорновол у співавторстві з колегою Олегом Барною зареєстрували у Верховній раді законопроект «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна».
Документ пропонує повернути державі власність Януковича, Азарова та ще 20 осіб. Перелік тих, хто буде позбавлений власності, встановлений у законі поіменно. А на додаток – конфіскуватимуть майно росіян та російських компаній, включених до українського санкційного списку (визначається РНБО).
Ідея – більш ніж популярна, народна підтримка їй гарантована. А як інакше – треба ж покарати Януковича і компанію, та й Путіна заразом.
Підтримка в парламенті також вже є.
Закон хотіли внести до порядку денного та ухвалити вже в перший день – та без успіху, було тільки 214 голосів «за».
Соратниця Тетяни Чорновол, скандально відома Олена Тищенко теж наполягає у коментарях у фейсбуці, що закон необхідно ухвалити негайно, щоби якнайшвидше повернути гроші до держави.
Та бажання авторів провести голосування в Раді ще до того, як законопроект пройде юридичну експертизу ВР, схоже, має й інший мотив.
Насправді такий закон дозволить повернути Януковичу і Ко вартість їхнього майна в Україні та здатний заблокувати пошук активів, виведених за кордон колишньою владою.
Механізм такого повернення очевидний будь-кому, хто має базове розуміння міжнародного, зокрема, європейського права. Жодних сумнівів – знає про них і Олена Тищенко, яка нині є керівником управління МВС з повернення активів, отриманих злочинним шляхом.
Конфіскація майна за «законом Чорновол» – прямий шлях до програшу України в Страсбурзі та, за низкою епізодів, у Гаазі.
Річ у тім, що цей закон не вимагає від держави доводити вину особи чи навіть її причетність до корупційних дій. Власне, закон написаний саме для того, щоби уникнути суду щодо цих осіб.
Єдина підстава для конфіскації – належність майна Януковичу, Азарову, Курченку і далі за списком.
Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, розташований у Страсбурзі) у такій справі – гарантоване.
Конфіскувавши майно Януковича і Ко за «персональним законом», Україна порушить ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному «право на справедливий суд» (а конфіскацію, нагадаємо, пропонується проводити без суду, без доведення вини і навіть без слідства).
А ще – визнають порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції («Захист власності»). Ратифікувавши його в 1997 році, Україна гарантувала, що ніхто не буде позбавлений своєї власності інакше, як на умовах, передбачених загальними принципами міжнародного права.
Нагадаємо, саме ці статті дозволили компанії ЮКОС виграти в ЄСПЛ позов до РФ. Росія пішла на принцип і заявила, що не виконуватиме цей вирок, і тепер крок за кроком наближається до виходу з Ради Європи.
До того ж Страсбург гарантовано змусить Україну виплатити моральну компенсацію Януковичу (що саме по собі буде принизливим).
Невже Чорновол пропонує нам обрати точно такий шлях?
Та якщо Росія може не помічати рішення органів Ради Європи, то для України цей шлях закритий. Ми надто залежимо від європейських структур та європейських кредитів, щоби відверто ігнорувати вимоги міжнародних судових інстанцій.
Але програшем у Страсбурзі проблеми не обмежаться.
Серед фігурантів «списку Чорновол» є також Курченко, власник Одеського нафтопереробного заводу. Він теж підлягає конфіскації, бо за проектом Чорновол конфіскується також власність, якою фігуранти володіють не лише напряму, але й через низку пов’язаних з ними осіб та організацій.
А ще в списку майна на конфіскацію можуть опинитися нафтотранспортні активи та енергоносії російських компаній, якщо такі додадуть до санкційного списку РНБО.
А тепер – повертаємося до справи ЮКОСа. Але не до Страсбурзької, а до Гаазької. Річ у тім, що об’єкти енергетики мають додатковий міжнародний захист, їхня конфіскація неприпустима. Тому Україну чекає той самий шлях – швидкий програш у судовому органі ООН, Постійній палаті третейського суду в Гаазі.
Нагадаємо: зараз Росії доводиться витрачати купу зусиль, знімаючи арешт зі свого майна за кордоном, яке арештовують акціонери ЮКОСа. Під загрозою – нерухомість на суму 5 мільярдів.
Це той шлях, який Чорновол бажає Україні?!
Та найгірше – це те, що у підсумку цих судових процесів корупційне майно Януковича, Курченка, Клименка та компанії виявиться, по суті, реабілітоване.
Їхні українські активи, конфісковані за даним законом, доведеться повернути (чи, точніше, відшкодувати їхню вартість) за рішенням Страсбурга та Гааги.
А головне – буде поставлено крапку в розшуку та поверненні їхніх закордонних активів. Не на нашу користь.
«Младоолігарх» Курченко та «казначеї» колишнього режиму Арбузов і Клименко для закордонних банків та урядів перетворяться з потенційних корупціонерів (вина яких цілком можлива, але ще не доведена) на жертв свавілля української влади.
А враховуючи, що повернення Україні закордонних активів можливе лише з доброї волі закордонних партнерів, наслідки закону нескладно передбачити.
Ті кошти, яких вимагатиме Київ, не лише не повернуть нам, але й розблокують.
Можливо, це і є справжньою метою Чорновол, Барни і Тищенко? Адже останню підозрюють у сприянні Курченку. Її колишній чоловік та батько її дітей Сергій Тищенко, за даними журналістського розслідування, минулого року допомагав Курченку виводити активи за кордон.
На окрему увагу заслуговує список «підсанкційних осіб».
Складається враження, що він умисно складений так, щоби у закордонних партнерів було якомога більше підстав звинуватити Україну у вибірковому покаранні своїх опонентів.
«Янукович В.Ф. та його найближче оточення під час виконання покладених на них обов’язків вчиняли кримінальні правопорушення, пов’язані із привласненням державного майна, перевищенням службових повноважень та ін., та мали значні ресурси для приховування цих дій та легалізації доходів, отриманих внаслідок скоєння кримінальних правопорушень», – стверджує Чорновол у пояснювальній записці до законопроекту.
Але чи потрапив до цього списку хоча б хтось із «газової групи» в оточенні Януковича? Можливо, там є екс-глава АП Льовочкін? Або Фірташ, який заробив мільярди на корупційній схемі «Росукренерго»?
Або, може, туди потрапив Юрій Бойко, колишній глава Мінпаливенерго та віце-прем’єр, який увійшов в історію як автор чи не найбільш зухвалих держзакупівель – «вишок Бойка», які були відкрито перепродані державі за ціною, в кілька разів вищою за номінал?
Ні, жодного з учасників «групи Фірташа» у списку Чорновол немає, і тут складно повірити у збіг.
Карл Волох у фейсбук-коментарях пояснив це тим, що соратники Фірташа не під санкціями. Але законопроект не має таких обмежень.
Більше того, у законопроекті Чорновол є низка інших непідсанкційних осіб. Це і Олексій Азаров з Андрієм Портновим та Олександром Якименком, з яких Євросоюз ще в березні зняв усі обмеження. І, що особливо цікаво – кілька осіб, які ніколи не були у санкційному списку ЄС.
Приміром – мер Харкова Геннадій Кернес.
Кернес, звісно – персонаж вкрай неоднозначний. Але чому він у списку є, а мери та губернатори інших великих міст та областей Сходу, які за Януковича наробили чимало лиха, відсутні?
Питання, звісно ж, риторичне, відповідь на нього не є секретом – це через те, що Кернес є особистим ворогом Авакова, для якого зведення рахунків не дуже правовим шляхом – річ звична та повсякденна. Хай навіть згодом доведеться повернути Кернесу власність з держбюджету, але зараз – можна зіпсувати йому життя…
Питання не лише і не стільки в юридичній нечистоті пропозиції Чорновол, котра, як випливає з наведеного вище, насправді походить з МВС.
Біда в тому, що автори закону навіть не намагалися справді повернути активи Януковича і Ко. Якби справді була ця мета, ми побачили б у законі не поіменний список з 22 осіб, а критерії їх відбору та процедуру попереднього слідства, яка б дозволила обґрунтувати конфіскацію. І захистила конфісковане від повернення «власникам».
Хоча це – лише один бік проблеми.
Інша біда – те, що ми повторюємо помилки, які Рада наробила на початку 2014 року, скасовуючи судові рішення постановами Верховної ради. І якщо тоді їх нам пробачили, то зараз Захід не закриватиме очі, адже революційної ситуації вже немає.
Ухвалення персональних покарань рішенням Верховної ради – середньовіччя, що не має жодної спільної риси з принципами верховенства права.
Тому цей закон, який не дарма з’явився перед виборами, стане лакмусовим папірцем для народних депутатів: хто з них готовий голосувати за популістське рішення, навіть якщо воно може катастрофічно нашкодити Україні.
За матеріалами вітчизняних ЗМІ
