У віці 101 року помер український інженер і науковець Борис Патон. Про це повідомив президент Володимир Зеленський у своєму фейсбуці.
Розповідаємо, чим він запам’ятався і що зробив для України.
В Україні знайдеться не так багато людей, яким ставили пам’ятники ще за життя, і серед них – академік і багатолітній керівник Національної академії наук Борис Патон.
Як учений, він здобув світову славу у сфері електрозварювання, металургії і технології металів.
“Ми розвинули і застосували зварювання передусім на землі, потім – під землею, у водних просторах і поза Землею”, – розповідав він про досягнення очолюваного ним Інституту електрозварювання, що носить ім’я його батька Євгена Патона.
З іменем Патона-молодшого пов’язані такі технології, як зварювання під флюсом, електрошлакове зварювання, зварювання у космосі, а також відносно новий винахід – електрозварювання м’яких тканин. Останній хірургічний метод, щоправда, майже не відомий за межами України й Росії. Загалом у його списку – понад 700 винаходів, більшість з яких мають міжнародні патенти.
Євген Патон запам’ятається також як незмінний керівник НАН України, який пережив п’ятьох радянських і шістьох українських лідерів. Понад півстоліття очолював найповажнішу наукову установу країни, яка в 2018 році відзначила сторіччя від дня заснування.
Щоправда, в останні роки життя Євгена Патона дедалі гучніше лунали заклики поступився місцем молодшому поколінню.
Він також став першим, хто отримав звання Героя України.
Копирайт Борис Патон з братом Володимиром
Борис Патон народився у Києві в символічну для своєї майбутньої кар’єри дату – 27 листопада 1918 року. Саме того дня, який припав на буремні часи Гетьманату, за указом гетьмана Скоропадського була заснована Національна академія наук України.
Його батьком був академік Євген Патон, який згодом заснував Інститут електрозварювання в Києві і на честь якого названо міст через Дніпро у столиці. А мамою – домогосподарка Наталія Патон.
Закінчивши школу (без медалі, як він згадував потім), син уже тоді відомого академіка вступив до Київського політехнічного інституту. Захищати диплом новоспеченому інженеру-електрику довелося у ще одну знакову дату – 22 червня 1941 року, в день нападу Німеччини на Радянський Союз.
“Як сьогодні, пам’ятаю 22 червня 1941 року. Ми з однокурсниками поспішали в інститут. Чуємо, десь над містом уже гудуть німецькі літаки. Добігаємо до нинішньої площі Перемоги, а тут повітряний наліт!”, – згадував він.
Перші місяці своєї кар’єри молодий спеціаліст провів на заводах у російських містах Горький (нині Нижній Новгород) і Нижній Тагіл, де тоді працював евакуйований з Харкова танковий завод ім. Комінтерна.
“Ще й досі, зустрічаючи піднятий на п’єдестал танк, я уважно розглядаю доступні для огляду шви, визначаючи, яким способом вони зварені”, – писав учений у своїх спогадах.
А тоді почалася велика кар’єра в Інституті електрозварювання. Як розповідав потім сам Борис Патон, батько змусив пройти його всі сходинки нагору: від молодшого наукового співробітника, яким він був чотири роки, до завідувача відділу, заступника директора і власне директора. Цю посаду він обійняв у 1953 році і залишався головним в установі до кінця життя.
Через десять років він також очолив Національну академію наук, до складу якої вже тоді входили десятки інститутів, включно з Інститутом електрозварювання.
Паралельно з науковою Борис Патон стрімко просувався і в партійній кар’єрі.
Він пройшов шлях від депутата Верховної Ради УРСР до члена ЦК КПРС, яким залишався до розпаду Союзу.
За часів незалежності, коли фінансування науки різко скоротилося і багато наукових проєктів просто закрилися, Борис Патон зумів зберегти основні наукові школи в Академії.
Його авторитет і досвід майже завжди працювали на його користь, і повагу до нього демонстрували практично всі перші особи держави. З ним радо фотографувалися ледь не всі президенти і прем’єр-міністри.
1998 року, невдовзі після заснування звання Герой України вчений став його першим лауреатом – “за самовіддане служіння науці”.
Деякий час він входив до Ради національної безпеки і оборони.
Борис Патон зосереджувався в основному на науковій роботі і рідко робив політичні заяви чи жести. Саме тому ці рідкісні випадки так запам’яталися багатьом в Україні. У 2009 році, на виборах президента, він став довіреною особою Юлії Тимошенко.
А в 2011-му – одним з десятьох представників інтелігенції, які написали листа на підтримку політики президента Віктора Януковича.
Судячи з його інтерв’ю, в яких він обережно висловлювався на світоглядні теми, Борис Патон тяжів більше до консервативних, пов’язаних з Радянським Союзом цінностей.
Наприкінці 1990-х він обурювався тим, що в країні зносять пам’ятники радянським лідерам. А в 2000-х виступав проти запровадження Болонської системи і захищав радянську систему освіти, застерігаючи проти “прокрустового ложа безкінечних реформ”.
“Ну чому ми повинні копіювати західну систему тільки тому, що вона західна? У нас була хороша система освіти. Треба її вдосконалювати, розвивати, але не потрібно ламати”, – казав академік.
Після того, як у 2015 році 96-літнього Євгена Патона вкотре переобрали очільником НАН України, почали звучати дедалі гучніші голоси про те, що на його місце має прийти молодша людина.
“За всієї величезної поваги до Бориса Євгеновича, його колосального внеску в розвиток науки, не можна не зважати на його вік. І, мабуть, у статусі почесного президента він не став би менш шанованим і затребуваним”, – писало після його переобрання “Дзеркало тижня”.
Академіку пригадали також його власні слова, сказані наприкінці 1990-х про те, що Академія наук “неймовірно постаріла” – середній вік доктора наук тоді був 58 років. З того часу молодих учених в установі більше не стало.
Проте серед деяких членів Академії побутувала думка, що допоки на посаді очільника залишається Євген Патон, це гарантує певну стабільність установі, яка зіткнулася з планами уряду “оптимізувати” її.
Борис Патон володів англійською й німецькою мовами.
Усе життя він захоплювався спортом: грав у теніс і був майстром спорту з водних лиж. У 1995 році, коли йому було 77, катаючись на монолижі, він зламав кульшовий суглоб, після чого з цим хобі довелося розпрощатися.
Виписавшись з лікарні, академік відразу ж поїхав у басейн, де проплив 400 метрів. Цих звичок – плавати по кілька разів на тиждень і робити вранці й увечері зарядку – він не залишав до глибокої старості.
Але справжньою його пристрастю до кінця віку залишалася наука. І однією з проблем, яка його турбувала, було знецінення ролі фундаментальної науки.
“У науку повірять значно більше людей, якщо вона дасть цікавіше життя людству, саме звичайним людям, а не вченим, – казав він в одному інтерв’ю. – Я за результат у науці, але не за рахунок того, щоб закрити фундаментальні дослідження”.
Своє життя Борис Патон доживав без найближчих членів родини. У 2009-му році померла його донька Євгенія, біолог-генетик. А 2013-му з життя пішла дружина Ольга, яка була інженером в Інституті механіки НАН України.
Його старший брат Володимир, який теж був науковцем, помер у 1987 році у віці 70 років.
що щоразу ніяковів, проходячи повз це місце біля Науково-природничого музею
Попри те, що Борис Патон зростав в атмосфері наукового атеїзму, на схилі віку вчений розповідав, що ставиться до релігії з “великою повагою”. Він казав, що вона особливо потрібна “нашій бідній державі”.
“Це не означає, що я вірю, ніби на небесах існує Бог. Але якщо ми знову зречемося релігії, назвавши її дурманом для народу, то зробимо велику помилку”, – казав він.
