Євроінтеграційний шлях України і майданні події як наслідок призупинення підписання Угоди про Асоціацію з ЄС стали домінуючою темою у нашому житті. Про це говорять з екранів телевізорів політики та посадовці, про це пише практично кожен інтернет-сайт чи будь-яка газета, що вважає себе хоч трішечки суспільно-політичним виданням. Про це, врешті решт, дискутують співробітники на роботі й навіть родичі за вечірнім чаєм на кухні. Немає, чому дивуватися. Тому що це дійсно життєво важлива, актуальна тема. Це – момент істини, цивілізаційний вибір, зробивши який, Україна визначить не лише вектор, а й рівень свого розвитку на десятиріччя вперед.
Але чи завжди думки й аргументи, що їх висловлюють палкі прибічники термінового підписання цього документу, мають під собою міцний ґрунт? Активність обговорення сама по собі ще не обов’язково є запорукою «поінформованого рішення». Потрібно відрізняти емоцію та інформацію, міфи і факти – ті, що треба враховувати, приймаючи таке непросте й доленосне рішення.
Для початку, скажімо, небагато хто з трибунних агітаторів за невідкладну асоціацію і, тим більше, мітингувальників на майданах (котрі, між іншим, ще не забули, що заради підтвердження євроінтеграційних прагнень українського народу, а не заради переходу влади в інші руки це все починалось) можуть чітко сформулювати, що саме, на їх думку, дасть сьогодні Україні Асоціація з Євросоюзом. Та й звідки може це знати пересічна людина, якщо навіть не всі політики й науковці, суспільні діячі високого рангу володіють цим питанням. Чому? Тому що до останніх днів офіційного перекладу Угоди про Асоціацію українською мовою для ознайомлення широкому колу громадськості, депутатському корпусу не було. На інтернет-порталах розміщувалась українською тільки Преамбула Угоди. Сама ж Угода – це багатосторінковий документ (906 !) англійською мовою, котрий, по суті, не містить жодних домовленостей та конкретних директив. Як наголошує політичний оглядач Олександр Горохов (youtu.be/jMdxPJ9Ae-I), Угода в нинішньому варіанті – це, фактично, зведення посилань на законодавчу базу країн Євросоюзу. Політоглядач підкреслює: він подолав цей перелік, тобто ознайомився із ним, однак сутності документу так і не зрозумів, тому що самих тих законодавчих актів, про які йдеться, все одно не бачив, не знає, про що вони, та й знати не може, адже це ще в сотні чи й тисячі більша кількість документів, котрі не перечитати за все життя, та й доступу до них немає.
При цьому, згідно з вимогами ЄС, Україна зобов’язана була б у разі підписання Угоди автоматично виконувати всі ці закони – вже прийняті й ті, що будуть прийняті, без участі України в їх обговоренні й затвердженні. І що вагомо – з наступного ж дня після підписання Угоди без її ратифікації сторонами.
Таку поспішність Європейський Союз виявляє вперше за весь час в історії законотворчості країн ЄС та співпраці з країнами-нечленами ЄС. Тому що саме Європі вигідне підписання такої Угоди, котра ставить Україну не просто в залежне, а фактично в рабське становище, а самій Європі дає негайні економічні вигоди. «Виходить, Україна має пишатися тим, що виступить в ролі донора для абсолютно хворої в період кризи європейської економіки», – так скептично підмітив автор і ведучий телепрограми «Правда» на каналі АТВ Григорій Кваснюк, котрий провів на тему асоційованого членства України не одну розмову з фахівцями в ефірі своїх телепередач (youtu.be/6QK_JWDSUc).
Ймовірно, далеко не все гаразд в європейському домі, і не лише через кризу. Недарма Великобританія, представник якої – Президент Незалежної партії Найджел Фередж – різко критикує очільника ЄС в Європарламенті за намагання знищити європейську економіку і демократію (!) (youtu.be/byplwI5AQvY), будучи стільки років у складі Євросоюзі так і не ввійшла до зони євро, а зараз взагалі всерйоз ставить питання про вихід з ЄС і обіцяє до 2017 року провести по цьому референдум. До речі, за даними соцопитувань на сьогодні більшість британських виборців саме за вихід (http://ukrnews24.net/velikobritaniya-postavit-pod-vopros-svoe-chlenstvo-es/; http://www.inopressa.ru/article/25jan2013/inopressa/uk.html ). Такі ж настрої все більше набирають сили і серед італійців. Тож чи не варто Україні вивчити і доводи цих членів ЄС перш, ніж самій туди стрімголов летіти?
І ще один нюанс проблеми потребує уваги. Чому так активно підтримують якнайшвидше входження України до євроасоціації Польща та країни Балтії? Гадаєте, це прояв сусідської солідарності? Якби. Причини треба шукати зовсім в іншому, а саме – після того, як самі ці держави приєдналися до європейської родини, їхня економіка, певний час живилася за рахунок порівняно щедрих європейських фінансових ін’єкцій, а потім просто поступово зникала, адже на свій ринок Європа новачків не допускає. Своє ніде подіти. Так Латвія, що раніше годувала своїм маслом весь євроконтинент, тепер аутсайдер у сільському господарстві, а промисловість в балтійський країнах взагалі практично перестала існувати. Тепер ту продукцію, зокрема, сільськогосподарську, котру виробляють у Польщі та Балтії, їм вкрай необхідно просунути на український ринок. Ми ще не в ЄС, а польські сосиски, ковбаси, паштети, масло тощо (причому ті, що не зовсім офіційно до нас потрапляють, адже навіть маркування українською мовою на них немає) вже починають створювати продукції вітчизняного виробника відчутну конкуренцію. Що буде з українськими продуктами далі, якщо сюди хлине потоком все європейське?
Дімітр Здравков, відомий болгарський суспільний діяч (youtu.be/RGmpzfHLkYs) стверджує, що знищено було й болгарську індустрію та сільське господарство. Багата на сонце країна, що славилася виробництвом овочевих консервів, тепер купує турецькі перець та помідори. Чи можна допустити, щоб таку долю повторили українські сільгоспвиробники та промисловці й підприємці? А саме це на них чекало б, якби Президент і Уряд пішли на не виважений крок і поспіхом підписали Угоду.
І на завершення – про вільний візовий режим, бо, здається, саме він є чи не найпривабливішою перспективою для українців, особливо молодих. Не викликає сумнівів, що Європа не чекає з відкритими обіймами десятки мільйонів наших співвітчизників, бо у самих рівень безробіття невпинно зростає. Та й взагалі, не так вже вони й полюбляють східноєвропейських, та українських в тому числі, заробітчан. Ще й досі французькі профспілки лякають найбільшим опудалом, якого називають «польський сантехнік». А Польща ніби вже давно своя… Отож і на швидке вирішення питання по вільному візовому режиму не варто очікувати, адже в Угоді про Асоціацію не міститься жодного конкретного положення щодо дати набуття Україною повноправного членства ЄС і не міститься жодного конкретного положення щодо дати прийняття безвізового режиму України з країнами Євросоюзу.
Отож в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС фактично немає жодних конкретних економічних вигод для України, окрім гіпотетичного визнання європейської ідентичності України, духу спорідненості та географічної близькості. До того ж подібні угоди ЄС уклав, наприклад, з Чилі, Марокко або Мексикою, які зрозуміло ніколи не стануть членами Євросоюзу.
Тоді постає питання – навіщо ж так сьогодні потрібна Україна Євросоюзу по такій Угоді? Чому не зраділи наші майбутні західні партнери тому, що керівництво держави призупинило підписання Асоціації взяло тайм-аут для ретельної підготовки відповідного документу? Політичний оглядач Олександр Горохов, про якого вже йшлося вище, сказав, що фактично весь сенс міститься в одній простій справі: «Після вступу Угоди в дію Україна зобов’язана буде відмінити всі обмеження на ввіз секонд хенду…» (youtu.be/N0j5fHjxEYc). Отож, і буквально, й загалом виходить: на тобі, небоже, що мені не гоже.
Тепер взявши до уваги всі ці та інші аргументи (для ширшого ознайомлення – посилання в інтернеті: http://www.youtube.com/watch?v=pVDM9-kRz84), спробуймо дати об’єктивну оцінку непростому, але виваженому кроку Президента й Уряду, котрі відклали підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, поставивши на головне місце захист національних інтересів країни та кожного її громадянина зокрема.
Олена Люча
