Цього понеділка, спершу у Львові, а у вівторок і у Івано-Франківську відбувся круглий стіл під символічною назвою «Україна. Рік після». Адже саме у листопаді ц. р. виповнюється перша річниця початку подій на київському Євромайдані…
«Круглий стіл» – це не була символічна назва заходу. Адже, реально у залі стіл президії пустував. Організатори і гості сиділи разом за круглим столом, щоб мати можливість дискутувати на рівних правах.
Організаторами заходу виступили ВГО «Поклик Нації» в особі Тараса Боднара і БФ ім. П. Болбочана в персоні Ярослава Свелеби, котрі для підведення спільного аналізу разом з громадськістю і ЗМІ запросили фахівців-експертів з-за кордону для професійної аналітики політичних, економічних, соціальних та військових подій у нашій державі впродовж останнього року.
Суха аналітика. Адже свої суб’єктивні оцінки усьому, що нині відбувається у державі, уже встиг винести кожен українець. І, на жаль, ця оцінка не є позитивною…
Так незалежний суспільно-політичний експерт з Варшави (Польща) Олександр Сокирко підсумував, що станом на цей рік майже мільйон українців одержали польські шенген- і робочі візи. За галом нині близько 4 млн. перебувають у Польщі. Легально чи нелегально. Тільки частина з них працевлаштовані. Решта чекає «кращої погоди» або… займається рекетом. Так за останніх кілька тижнів у Польщі та Чехії правоохоронними органами цих держав були затримані кілька представників ОЗУ наших співвітчизників, які займалися на їх території вимаганням не тільки з їхніх громадян, але й з наших українців теж!..
Чи виникає далі у когось потреба пояснювати, чому такого очікуваного «безвізового» режиму з ЄС найближчі 5–7 років годі й чекати?..
Відомий громадський діяч й учасник АТО луганчанин Дмитро Снєгирьов розповів товариству за круглим столом про те, що т. з. «АТО», яке нині справедливо було б назвати власне «війною», могло б скінчитися ще півроку тому. Адже, якщо Донбас відрізати від прямого водопостачання, терористи (кадрові російські силовики) були б змушені покинути займану територію максимум за тиждень. Та чомусь замість цього нинішня «постєвромайданівська» влада намагається з терористами про щось домовлятися у Мінську чи Мілані.
… В результаті Путін чомусь повертає Порошенку у Ліпєцку кондитерську фабрику «Рошен»…
Таким чином, африканське вугілля, яке видобувається на копальнях, що належать сім’ї Януковича, Україні раптом не підійшло, і Порошенко нині домовляється про його поставки з донецькими терористами, ми повинні розуміти, що з таким урядом нам не по дорозі. Ми не готові власним коштом обігрівати і годувати тих, хто вбиває наших братів і сестер, тих, хто зазіхає на нашу державну цілісність.
Ми мріємо про демократичну Європу і союз з нею говорить голова фонду Петра Болбочана Ярослав Свелеба.
Але це ж абсурд!
На думку цього політика і історика ті чотири політики (один з котрих є співзасновником ПР), що зимою ц. р. зійшли на сцену Євромайдану у Києві уже давно зрадили свій нарід. І, погодьмося, що це не тільки його суб’єктивна думка…
Мало того. На переконання пана Свелеби теперішній «курчавий лідер держави» настільки забрехався, що переплюнув одного зі своїх колишніх попередників – кума, котрий колись на цій самій посаді так само привів до влади своїх дітей й кумів… А тому у Петра (по євр. Симона) є набагато більше шансів сьогодні повторити долю румунського диктатора Ніколая Чаушеску, аніж у його попередника Віктора Донецького. Того самого, який вчасно встиг дременути до Московії…
З цим погоджується й голова Української-Іспанської промислової палати на Піренейському півострові Михайло Петруняк.
На його думку, завдяки посиленій за останній рік цензурі ЗМІ, сьогодні українці не мають змоги цілком усвідомити реальний стан подій у державі. Щоб орієнтуватися у сучасних подіях, кожен громадянин нашої держави нині повинен мати можливість одночасно дивитися або читати новини ЗМІ кількох різних держав – знаходити загальне спільноарифметичне.
Сьогодні ні для кого не є секретом, що рік тому ЗМІ мали більш права на критику тогочасного уряду, а ніж нині…
Дожилися?
Тому, як підсумував один з організаторів круглого столу Тарас Боднар, сьогодні ми нарешті повинні революційні лозунги перетворити у життя на місцях. В наших областях. І якщо це називатиметься «децентралізацією», нехай так і буде. Це не означатиме «федералізації», якої ми завдяки Медведчуку-Путіну так боїмося.
Це матиме на увазі більше повноважень громадам на місцях.
Годі корумпованому Києву нам призначати голів ОДА, РДА? Настав час їх обирати! Вирішувати нашу долю на місцях.
Нам досить ціною крові Західної України платити за мир на Сході, бо хтось у столиці боїться «стрілецького повстання». Годі коштом наших податків годувати терористів. У нас є власні потреби, які давно пора вирішувати без Києва…
Час Президенту пригадати про свої обіцянки. Досить нам брехати у вічі.
Невже він хоче Третій Майдан?!
Гаразд! Так може статися, що він його отримає. І досить боятися якогось амбіційного кремлівського карлика, який буцімто тільки того й чекає, щоб ввести свій «миротворчий» контингент у Київ чи далі на Захід. Це кремлівські мрії. Але ми ці мрії їм завжди ламали.
Ламали сотні років підрядю. Зламаємо і нині.
Дмитро Несміш
