Французьке видання Slate висунуло версію, що Собчака отруїли за наказом Путіна
«Політичний батько» президента РФ Володимира Путіна Анатолій Собчак був отруєний з допомогою отрути на нічнику біля його ліжка.
Французький портал Slate в матеріалі, названому «Ментор Путіна Анатолій Собчак був отруєний (Anatoly Sobtchak, le mentor de Poutine, aurait été empoisonné)», фактично звинуватив президента Росії Володимира Путіна у вбивстві мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака.
У своїй книзі «Людина без обличя: неймовірне сходження Володимира Путіна» російсько-американська журналістка Маша Гессен, що вийшла днями для широкого загалу, згідно рецензії Рейтер, вказує, що «політичний батько» Путіна Собчак був отруєний з допомогою отрути на нічнику біля його ліжка.
Путін став помічником мера Собчака в 1990 році. Будучи відповідальним за міжнародні зв’язки міста, він організував систему експорту матеріалів з колишнього СРСР до Німеччини в обмін на продовольчу допомогу, яка так і не надійшла до міста. В результаті цієї операції, за оцінкою журналістки, безслідно зникли 92 $ млн.
Після того як російське правосуддя звинуватило його в привласненні грошей, Собчак переховувався в Парижі з 1997-го по 1999 рік. Він вичікував, щоб Путін став досить могутнім на російській політичній сцені, щоб отримати можливість повернутися в країну, що і відбулося в червні 1999 року.
З цього часу Собчак став люто підтримувати Путіна, який, зайнявши пост прем’єр-міністра, взяв курс на успадкування Бориса Єльцина на посту президента.
Однак 20 лютого 2000 року Собчака знайшли мертвим у готелі. Офіційно він помер від серцевого нападу. На похоронах Путін заявив, що «це не просто смерть – це насильницька смерть, викликана переслідуваннями» (нібито від хвилювань через «фальшиві обвинуваченння» на його адресу).
Історія на тому б і закінчилася, якби цю смерть не став розслідувати журналіст Аркадій Ваксберг. Він зібрав матеріал, який свідчить про те, що це було вбивство, а не природна смерть.
Два охоронці, що чергували біля тіла, лікувалися потім від симптомів, схожих на ті, які виникають при отруєнні. Було проведено два розтини. Про їх результати громадськості нічого не повідомили. Незабаром після того як була опублікована книга з поясненнями підозр, вибухнула машина Ваксберга.
Проживаючий у Парижі Ваксберг (помер 10 травня 2011 після важкої хвороби) повідомив 10 лютого 2010 про вбивство Собчака Путіним в інтерв’ю «Радіо Свобода».
«В обставинах смерті Собчака багато незрозумілого;. повідомлялося, наприклад, що в готельному номері знаходилися ще дві людини. Говорили, що в поїздці Собчака супроводжував Калманович – відомий бізнесмен, пов’язаний зі спецслужбами і кримінальними колами (у червні 2009 року Калманович був убитий в Москві)», – розповів він.
Ваксберг добре знав Собчака. У своїй французькою мовою книзі «Лабораторія отрут» він пише про загадку смерті колишнього мера Петербурга. На думку письменника, є багато обставин, що вказують на те, що мова йде про політичне вбивство, пов’язаному з передвиборчою президентською кампанією 2000 року».
Побоюючись, що Путін вб’є і його, Ваксберг дуже обережно розповів по «Радіо Свободі»:
«У книзі я досить точно обґрунтував, що це було вбивство. Прямих доказів немає, але у нас прийнято вважати доказами у громадській думці чомусь тільки прямі докази, що категорично суперечить теорії судових доказів і взагалі теорії криміналістики.
Сукупність непрямих доказів також довід і доказ, якщо змикається одна ланка з іншою, як і прямі докази. В іншому випадку злочинців не можна було б судити, 90% злочинців, як казав Коні, уникли б тоді від відповідальності, якби непрямі докази не мали такої ж доказової сили.
Я тільки остерігаюся (не зі страху якогось, а просто заради точності і вірності криміналістиці) висловлювати припущення, хто конкретно міг бути замовником і виконавцем. Але те, що це не випадкова смерть і не смерть від серцевої недостатності, я в цьому ні на хвилину не сумніваюся.
Я взагалі не впевнений, що у нього була важка серцева хвороба, як це уявлялося. Ця важка серцева хвороба була вигадана для того, щоб його врятувати від переслідувань, яким він піддавався в Петербурзі, це був привід для того, щоб його евакуювати, позбавити від переслідувачів. Я не бачив ніяких ознак того, що він лікувався від серцевої хвороби в Парижі. Ми дуже часто бачилися, перерв ніяких не було, і я не бачив процесу лікування.
Непрямі докази – це цілий ланцюжок доказів. Досить сказати, що була категорична відмова від повторної експертизи. І неймовірна таємничість навколо його смерті і причин його смерті теж багато про що говорить. Чому така таємниця повинна оточувати цю смерть?
Раз є хоч найменші сумніви, повинні бути проведені всі мислимі і немислимі дослідження для того, щоб спростувати будь-які підозри. Ось ця поспішність завершення дослідження наводить мене на думку про те, що там щось не зовсім нормально. І моментально це припинилося, взагалі розмов на цю тему більше немає.
Ще з 1935 року «лабораторія отрут» розробляла таку систему отруєння, яка не була б отрутою в буквальному сенсі цього слова, тобто отруєння через повітряне середовище. І це збігається з тим, про що горезвісний Майрановський, керівник тієї старої «лабораторії отрут», доповідав свого часу Берії.
Отрута могла бути нанесеною на електричну лампу. Така система отруєння розроблялася в «лабораторії отрут». Це останнє нововведення, винахід за життя Майрановського – головного чудовиська цієї «лабораторії отрут», на совісті якого всілякі політичні вбивства.
І він розробляв цю систему: опубліковано його лист Берії, де він говорив про те, що перспективність подальших розробок полягає в тому, щоб відійти від отрут, які приймаються у вигляді пігулок, або порошків, або впорскувань, або ін’єкцій, і перейти до цієї системи отруєння, тому що вона більш ефективна, залишає значно менше слідів, а може бути, що й взагалі ніяких.
Відомо, як відчув себе погано Анатолій Олександрович, відомо, що він лежав і читав, горіла приліжкова лампа на тумбі. Все це мене в сукупності навело на такого роду версії.
Мене тільки вражає, що версії, якщо вони існують, не перевіряються, що радше поставити крапку на офіційній версії і більше до неї ніколи не повертатися. Цю мету я переслідував, коли про це розповідав».
За матеріалами Slate
