– Василю Михайловичу, вже понад місяць Ви працюєте на посаді голови Івано-Франківської ОДА. Як кажуть, чи є у вас план? Чи ставили Ви якісь завдання перед собою в часі – що ви плануєте зробити за місяць, за сто днів, за рік? Якщо так, то що із запланованого на цей час вдалося реалізувати, а що – ні? Чи, можливо, є тепер можливість списати нереалізоване «на революцію»?
– Звичайно, що план є. Якби не було, то я б не прийшов сюди. Вже не раз говорив, що я прийшов на цю посаду не з іншої держави і навіть не з іншого регіону. Я весь час жив, працював в області і останні роки в Івано-Франківську, знаю думку людей про ті чи інші процеси, які відбуваються на Прикарпатті. Зокрема, хочеться змінити відношення чиновника до людини і думку людей про те, що влада не може бути публічною, чесною і прозорою. Одним із першого, що я сказав журналістам, було: я все робитиму для того, щоб мінімізувати в області такі явища як корупція і хабарництво. Можливо, хтось мені повірить, що це щиро, хоча може хтось скаже, що «так всі кажуть»…
– Людей цікавить в першу чергу «низова» корупція. Як її побороти, якщо люди знають, що це пришвидшить вирішення їхніх питань. ДАІшник за півціни не помітить, що водій нетверезий, якщо треба якесь погодження, то – або чекати рік, або заплатити і отримати результат невідкладно…
– Ми всі говоримо про корупцію і зловживання, але разом із тим не бачимо себе. Усе йде по колу. Суспільство заражене цією заразою.
Сьогодні люди на майдані розказують про посадовців високого рангу, але не розказують про себе, про те, як діють вони на своєму рівні. Давайте візьмемо студента, який не хоче вчитися. Якщо він не хоче вчитися, то він платить. Він свідомо йде на цей крок. А скільки людей сьогодні не хочуть виробити ту документацію і йдуть добувати за хабар ліцензію чи дозвіл? Тому, що це легше. А скільки людей за хабар сьогодні йдуть на посаду, не дивлячись на кваліфікацію, досвід.
– Розглядають плату за посаду як інвестицію «в бізнес»?
– Це ніколи б не діяло там, куди ми всі прагнемо. В Європі таке не пройде.
– Є приклад Саакашвілі, який насправді зміг у Грузії мінімізувати корупцію. Ви з нього приклад не берете?
В Грузії я не був. Але я не можу одного зрозуміти, якщо там все так добре, то чого Саакашвілі за крок від кримінальної справи. Я знаю одне, що не можна будувати хороше життя на поганих вчинках.
Для мене найкращий приклад – це Китай, я там був, вивчав їхнє життя. І що мене там вразило. Знаєте, Україну завжди ставили перед якимось вибором і вимогами – то відмінити смертну кару, то зробити справу із Чорнобилем. У нас вже навіть немає комуністів при владі, але разом з тим чогось відношення світового співтовариства до нас не змінюється.
А у Китаї – і комуністи при владі, і найбільше інвестицій до них прийшло. А чому? Тому, що там, як ніде інше, захищені інвестиції і капітал. Це сталося тоді, коли вони після довгих вагань прийшли до висновку, що Мао Цзедун був таки правий. На першому місці у них – суспільство без корупції. За рік вони практично досягли фантастичних успіхів у цьому напрямку. Туди хлинули інвестиції.
Таке саме можемо говорити і про те, кого задовольняє прозорість цих рішень в Івано-Франківську, наприклад. Це земельні питання, питання нерухомості. У когось є думка, що тут все прозоро і чесно? Думаю, що ні. Тому, будьмо чесні з собою. Це при тому, що у міській раді домінує одна політична партія. Вона приймає будь-які рішення. При тому, що і мер також представник демократичних сил.
– Може треба ламати механізми? Вдосконалювати законодавство так, щоб від чиновника менше залежало?
– Тут має бути політична воля. Тут будуть жорсткі, неординарні рішення, до яких наше суспільство ще не звикло.
– З корупцією зрозуміло, що ще. Які ще плани маєте?
– Зараз повним ходом йде розробка програми, яку ми назвали «Європейське Прикарпаття». Це щось нове із новими підходами і критеріями, стратегією.
Стратегічно я хочу бачити усі ресурси в області, щоб вийти на бездотаційність нашого регіону. Це для мене, як для керівника, дуже важливо.
Мені дуже болить від того, що нам постійно кажуть, що нас «годують», нам щось дають. Разом з цим потенціал області величезний. Тому я поставив завдання вивчити усі можливі ресурси, напрямки, які б нам дали хоча б на 2018-й, 2020-й, 2025-й роки якийсь результат. Точно не знаю який рік, але, головне, – бачити мету і до неї йти. Рано чи пізно життя заставить це зробити. Вважаю, що краще рано.
Це не проста робота. В державі, в якій ми зараз живемо, й у світі загалом, дуже тяжко прогнозувати на два-три місяці, не те, що на роки. Все дуже швидкоплинне. Але, виходячи із тієї динаміки розвитку, цифр, які маємо зараз, хочемо прорахувати хоча б до 2020 року, що нам потрібно зробити. Є програма розвитку медицини, освіти будівництва, доріг і так далі. І якщо раніше це все йшло паралельно, було окремими проектами, то зараз я хочу це все поєднати в єдину програму «Європейське Прикарпаття».
Здавалось би – де не треба робити дороги? Всюди треба. Але, ми маємо і тут визначитися із якимось пріоритетами. Що я маю на увазі? Вибираємо якийсь найбільш інвестиційно привабливий наш район – при чому в різних сферах, і, в першу чергу, туди підтягуємо дорогу. Наприклад, є Дземброня у Верховинському районі.
Колись там буди дуже потужні інвестори. Зараз там багато досліджено. Це може бути гірськолижний курорт. А якщо це поєднати із обсерваторією на горі Піп Іван, польсько-українською рятувальною службою та туристичними маршрутами і підтягнути туди дорогу? Уявляєте, яким це може бути потужним інвестиційним проектом? А ще додати перехід у Румунію, який плануємо відкрити. Це сприятиме залученню іноземного туриста.
А розвиток району відіб’ється на розвитку усього Прикарпаття.
Так само і в сільському господарстві. Зараз розглядаємо варіанти, де можна збудувати потужні комплекси. Бо мене не влаштовує, що сьогодні прийшов великий бізнес, інвестиції якого йдуть тільки «в сировину». Також хочу зробити програму по відродженню традиційних ремесел в гуцулів. Ми не живемо у плановій економіці, ринок диктує ціни. Але сприяння в цих питаннях може допомогти.
– Днями віце-прем’єр Арбузов розповів, що державний бюджет-2014 року вже готовий. Як із цим у області? Він уже є? І як одним словом його охарактеризувати – це «бюджет розвитку», «виживання», «соціальний» чи як?
– Бюджет обласний буде формуватися тільки після прийняття бюджету державою. І сьогодні ми ще не можемо говорити, який він буде. Сьогодні ми подаємо усі цифри і програми, щоб вони були профінансовані в наступному році.
– Як Ви ставитеся до спільної історії, яку з подачі міністра Табачника, пишуть російські історики? Це версія історії написана ще істориками з НКВД. Викреслюються визначні постаті в історії України, викреслюється національно-визвольна боротьба… На нашому івано-франківському Майдані серед вимог студентів була знову вимога відставки цього міністра… Як ви до цієї вимоги студентів ставитеся?
– Історія має бути одна. І не повинна вона бути на Сході одна, на Заході – друга, а в Центрі – третя. Але так є. В 2005 році почали переписувати історію, у 2010 – ще раз по-іншому. Я негативно до цього ставлюся і вірю, що рано чи пізно у нас буде одна історія. Без ідеологічної редакції. Буде історично правильно показано і Леніна, і Сталіна, і Бандеру, і Шухевича. Тобто, усіх постатей, що «роздирають» суспільство.
Що стосується Табачника, то якщо говорити про нього як міністра, то одна думка про нього є на Заході, а інша на Сході. Я, коли був народним депутатом, то мав змогу спілкуватися із багатьма людьми. На Сході про нього жодного негативу. Там його сприймають як прогресивного міністра, що започаткував реформи. Правда ж, як завжди – десь посередині.
Скільки разів я до нього звертався як нардеп, то він ніколи мені не відмовив.
– Ви згадали Степана Бандеру. Чи погоджуєтеся з тим, що суд відмінив присвоєне йому звання Героя України?
– Звання Героя України, наскільки я знаю, не було відмінено через якесь ставлення до нього, а просто є процедура присвоєння цього звання. Степан Бандера – це історична постать, з якою потрібно рахуватися. Для когось він герой, для когось – антигерой. Все залежить від того, де ця людина живе і від кого постраждали його батьки чи діди.
Чим більше ми починаємо спекулювати на минулому, тим більше ми роз’єднуємося. В минулому потрібно шукати тільки добре – і в тих людях, які там були треба шукати тільки добре. В історії будь-якого народу, краю можна знайти багато білих і чорних плям.
– Як ви ставитеся до знесення пам’ятника Леніну в Києві?
– Воювання з камінням не додає честі. Це те саме, що колись руйнували пам’ятник Бандері в нас. Я такі речі засуджую.
– Але кажуть, що це не війна з пам’ятниками, а з «символами». Що символи важать дуже багато…
– В Німеччині є багато пам’ятників Леніну. Невже німці так відстали, якщо у них є пам’ятники? Нехай минуле живе, нехай минуле вчить, а не роз’єднує. У нас погано вчать минуле, історію.
Сьогодні Схід, Південь більше схильні до Росії. І це правда. Захід, Центр – до Європи. І це теж правда. Хіба ми це в історії не проходили, коли гетьмани тяжіли до різних держав? І що ми у підсумку мали? Залишалися без своєї держави. І, якщо бути відвертому, я один на один говорив із радикальними лідерами області і запитував їх – скажіть, чи є хоч хтось, хто об’єднує всю Україну, а не тяжіє то на Схід, то на Захід? Хто заставив Європу, Америку говорити на рівних і ходити по наших майданах, хто вистояв і не прогнувся перед Росією? Чи за всю історію незалежності України є така людина? Хто знайшовся такий? Хіба ж не Президент Віктор Янукович? Я не чекаю відповіді, а просто чекаю, щоб кожен поставив собі таке запитання і сам собі відповів.
Ще два місяці тому нам які лиш вимоги не висували. І з Росії, і з Заходу. Сьогодні всі вимоги зняті, з нами говорять на рівних. І це завдяки одній людині, яка пішла на непопулярні, непрості кроки. Якщо б треба було просто для підняття свого авторитету, для виборів просто підписати – ну підписав і Бог з ним, що через три місяці буде колапс економіки в країні. А зате виконав волю народу. Але він вистояв, не здав Україну Росії, заставив Європу і США говорити на рівних.
– Але ж зараз на Майдан високі закордонні політики приїхали не через Януковича, щоб його підтримати, а навпаки – як в реакцію на ці майдани, щоб підтримати людей, які вийшли проти влади, проти того, що він якраз піддався тиску Москви…
– Якщо б дійсно було, що нашого Президента чи одні чи другі примусили до чогось, то сьогодні не було б майданів, ніхто б не їздив. Через три-чотири місяці були б вже інші майдани, бо ми знову вернулися б до зарплат каструлями, затримок пенсій, до безробіття. Це було б. І всі це розуміють.
Знову відкинули б Україну років на 50 у розвитку. Але сьогодні Україна довела, завдяки такій непоступливій позиції Президента, що з нею треба рахуватися. А все це – Майдан, антиМайдан – це вже похідне.
– Що стосується Майдану. Може ми чогось не знаємо і в тому є якась логіка, але на перший погляд логіки в діях влади немає. 30 листопада, студентський Майдан вже розходиться, лишається якихось 700 чоловік і, раптом, «Беркут» розганяє до крові, б’є, доганяє, десь в якихось підворотнях добиває. Майдан знов піднімається, він знову йде на спад і знову починається якась там неймовірна «розчистка доріг», як каже прем’єр-міністр, знову задіюють три тисячі силовиків і знову піднімається Майдан і знову резонанс на цілий світ…
Таке враження, що хтось робить це спеціально – постійно підтримує присутність Майдану. Тобто логіки в цьому немає, бо влада з однієї сторони має бути зацікавлена в тому, щоб не було конфліктів, не було криз…
– Ви самі відповіли.
Ну а хто ж тоді робить все навпаки? Може є якась в цьому «конспірологія»? Аналітики кажуть, що Попов не міг керувати «Беркутом», – його «парафія» двірники і сантехніки… Що без міністра Захарченка і голови РНБО Андрія Клюєва, і, вище – «самого» Президента – ці силові розгони не відбулися б… Може це сам Президент підтримує існування майдану для якихось нам невидимих цілей? Як Вам така версія? Або роль і вплив олігархів, які хочуть ослабити «сім’ю»?…
– Шукати треба, кому вигідно. Владі, Президенту все це абсолютно не вигідно. Бізнесу – не вигідно. Владі треба одного: щоб не були заблоковані адмінбудівлі. Бізнесу – щоб був спокій, бо криза для бізнесу – це втрати. Вигідно – опонентам влади.
Але я знову паралель переведу в Івано-Франківську область. Мені подзвонив голова обласної ради і каже: «Василь Михайлович, в місті вісім автобусів з «тітушками» з Луганськими номерами, прийміть міри». Я задіяв половину особового складу міської міліції, половину ДАІ, обшукали всю Пасічну і далеко за Пасічною. Ну нема цих вісім автобусів з «тітушками»! Потім аж на другий день вже доповів мені начальник управління, що це приїхала на якомусь мікроавтобусі команда КВН з Луганська і яку зробили «тітушками» і це оголошено було на студентському Майдані.
– Але ж ніхто не має впливу на силовиків. Президент має вплив через міністра Захарченка, через Клюєва. Тому насправді виходить якась така ситуація дуже незрозуміла.
– А давайте ми тоді будемо з усіх сторін на це дивитись, не тільки як на розблокування. Ніколи би не було розблокування, якби не було блокування. Я більше переконаний, що якби сьогодні всі ці мирні акції відбувалося на Майдані і не блокували би адмінбудівлі, Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів України та інші, то й не треба було б нічого розблоковувати.
Ще одне. Є суверенні держави. Якби не було блокувань, були нормальні мирні акції, не треба міліції. Хіба для того, щоб забезпечити порядок. Але певно комусь мало того, треба постійно підігрівати.
Лиш чую, коли включаю телевізор, як Турчинов таким «проповідничим» голосом розказує: 20 тисяч справа, 20 тисяч зліва, 20 тисяч туда, ці до Адміністрації, ці до Кабміну, ті до ЦВК. Ну для чого робити? Це блокування – це хіба мирні акції? От в чому проявляється мирний протест водити колони і блокувати всю країну? Звичайно, влада не буде владою, якщо це допустить.
– Ви є керівник обласної організації ПАРТІЇ РЕГІОНІВ. Зараз відбуваються такі неоднозначні події. Що такого мало б статися, щоб Ви вийшли з партії?
– Звичайно, «ніколи не кажи ніколи», але я не думаю, що колись вийду з партії, більше того – переконаний, що такого не буде. ПАРТІЯ РЕГІОНІВ – це мільйони людей в усіх куточках нашої країни. У програмі партії не записано нічого такого, чого б я не поділяв.
– Але, іноді програма партії хороша, а реалії не сходиться з поведінкою лідерів, з поведінкою партії, як провладної. Чи є межа? Наприклад, якісь такі абстрактні речі, через які Ви скажете: «Все, я вже не хочу з цими людьми мати справу». Таке може статися?
– Якщо щось таке подібне станеться, то цим людям буде дана відповідна оцінка. Не можна через якісь вчинки окремих людей звинувачувати мільйони членів партії. Для кожної партії це природно – самоочищення.
– У програмі ПР є Євроатлантична інтеграція і всі про це ніби заявляють. Обидва майдани говорять про неї, тільки іншими якимись шляхами і Ви тут разом зі студентами кричали «Україна – це Європа!».
– Я кричав те, що думаю. Я би ніколи не кричав тільки тому, що кричить натовп. І підскакувати ніколи не буду по чийсь команді. І нехай я буду «москаль», але підскакувати не буду, бо це вже стадний інстинкт, впасти нижче вже не можна.
– Чим на Вашу думку закінчиться Майдан? Коли і з якими результатами?
– Я не знаю коли, але я вірю, що ми знайдемо правильне рішення – і влада, і опозиція, – рішення найбільш корисне для нашого суспільства. Я би хотів вам нагадати майдан, який ми вже проходили, тоді не менше людей вийшло. Як Ви вважаєте, той майдан був корисним для держави?
Той перший майдан 2004-го року мав дві сторони – позитивну і негативну. Позитив був у тому, це був урок для влади, яка повинна пам’ятати, що якщо народ підніметься, то ні одна влада не зможе втриматися. Це було позитивно для влади – тодішньої, теперішньої та тої, яка прийде. Але негатив був у тому, що ніколи до того майдану наша країна не була такою корумпованою, як стала після 2005 року, коли до влади почали приходити люди не за професійними ознаками, не за досвідом, навіть не за партійною належністю, а за своїми фінансовими можливостями.
Будь-який майдан має дві сторони. Головне, щоб ми зробили правильні висновки. З однієї сторони сьогодні Майдан вражає, заслуговує поваги. Але коли я приїхав у Київ і побачив, що зробили зі столицею моєї держави – це неправильно, так не можна робити, такою дорогою не йдеться у Європу, коли потрощені будівлі, лавки, викорчувані дерева, коли на центральних вулицях стоять мало не протитанкові рогатки. Це не правильно. Я думаю, що тут більше популізму, аніж дійсної реакції. Але я вірю в мудрість нашого Президента і нашого народу. Буде прийнято єдине правильне для усіх рішення, і ми з честю вийдемо з цієї ситуації.
(За матеріалами сайту «Фіртка»)
