2023 рік добігає завершення. Поза сумнівом, він був тяжким в історії сучасної України та її народу. Але незалежно від обставин по закінченні року ми підбиваємо підсумки та будуємо плани на майбутнє.
У військовому плані цей рік можна розділити на три етапи.
Пасивна оборона, яка відбувалася у лютому – березні, з квітня по червень змінилася фазою активної оборони. А з липня й до сьогодення триває контрнаступ і деокупація захоплених ворогом територій. При цьому оперативно-стратегічна ініціатива на окремих ділянках фронту досі перебуває на боці ЗСУ.
Сьогодні багато хто малює все чорними фарбами: наступ провалився. Але з якого переляку він провалився? Ми створили унікальний історичний прецедент, коли країна, яка не володіє морським флотом (він весь залишився в окупованому Криму), завдала тяжкої поразки країні, яка володіє другим за величиною флотом в акваторії Чорного моря.
Нагадаю, що залишки Чорноморського флоту РФ виведені до Новоросійська, а підводні човни проєкту “Варшав’янка” – до Санкт-Петербурга в Балтійське море.
Це найважча поразка російського флоту. Це визнали і самі росіяни, і відповідно всі провідні країни світу. Це основний плюс українського контрнаступу.
Друга перемога ЗСУ – це руйнування міфу про те, що російські гіперзвукові “Кинджали” і “Калібри” не мають аналогів.
До позитиву також можна віднести і те, що половина Донецької області перебуває під контролем ЗСУ.
На самому ж театрі воєнних дій варто очікувати посилення протистояння на Донецькому напрямі. Росіяни розглядають саме цей напрямок як пріоритетний у моменті виходу на адміністративні кордони Донецької області.
Водночас ситуація в Авдіївці складна, але контрольована. Усі твердження російської сторони про те, що вони прорвалися безпосередньо на територію Авдіївського коксохімзаводу і триває так звана зачистка, не відповідають дійсності.
Штурми тривають щодня, до того ж окупанти змінили тактику бойових дій. Якщо раніше йшли танкові колони і піхота в кількості до батальйону, то тепер ідеться про дії так званих штурмових груп, тобто використання тактики ПВК “Вагнер”, яка була обкатана ними під час вуличних боїв у Соледарі та Бахмуті. Це декілька штурмових груп кількістю від 8 до 15 осіб, які створюють постійний вогневий вплив на позиції ЗСУ, зокрема за допомогою реактивних гранатометів, і намагаються на вузькій ділянці фронту створити перевагу і посилити вогневе ураження.
У російських окупантів є певні тактичні успіхи на флангах, але це здебільшого так звана сіра зона. Так, треба визнати, є просування в районі залізниці, але, знову ж таки, не йдеться про створення оперативного оточення українських Збройних сил у районі Авдіївки. Наразі є можливість забезпечувати логістику ЗСУ в моменті проведення ротації, підвезення БК і вивезення поранених. А це основне.
На Бахмутському напрямку окупанти будуть намагатися відновити втрачене положення в районах Кліщіївки та Андріївки. Взяття ЗСУ під контроль цих населених пунктів мало важливе стратегічне значення. Панівні висоти в районі цих населених пунктів дозволяють нашим захисникам контролювати логістичні маршрути та фланги Бахмута.
На Куп’янському напрямку ЗСУ перебувають в режимі активної оборони. Ідуть запеклі бої, положення сторін змінюються динамічно по кілька разів на добу. Завдання окупантів – продавити українську оборону у напрямку Куп’янська з можливістю виходу на Ізюм. Тобто створення Куп’янсько-Ізюмського ударного угруповання, яке нависатиме над флангами Збройних сил України, зосереджених у Слов’янську.
На Запорізькому напрямку Сили оборони продовжують наступальну операцію. Зокрема, в районі Вербове Запорізької області витісняють противника із займаних позицій та закріплюються на досягнутих рубежах.
Продовжиться і жорстоке протистояння в Херсонській області, де, за даними зарубіжних джерел, а також за повідомленнями Генштабу ЗСУ, намічається поступове просування Збройних сил України вглиб тимчасово окупованих територій. Вже взято під вогневий контроль логістичні складові противника.
Примітно, що, за інформацією британської розвідки, такі дії Сил оборони України на Херсонщині стали певною тактичною несподіванкою для окупантів. До того ж командуванню РФ незабаром доведеться робити вибір, куди кинути доступні їм резерви.
Утім говорити конкретно про терміни звільнення тих чи інших територій, як і про завершення всієї кампанії, поки що передчасно.
Головний підсумок
Головним підсумком цього року є те, що атаки ЗСУ на кримську інфраструктуру стали системними. І навіть там, де це нібито не стосується Керченського мосту напряму, це також пов’язано.
Йдеться, зокрема, про удари по системах протиповітряної оборони російських окупаційних військ – так, у серпні у Криму було знищено зенітно-ракетну систему великого і середнього радіусу дії С-400 “Тріумф”.
У моменті планування і проведення військових операцій ми відмовилися від радянської тактики. Наразі використовується натовська тактика так званих “жаб’ячих стрибків”.
Ця тактика полягає у поетапному звільненні територій з попереднім створенням передумов для їхнього очищення від ворога. Це також унеможливлює великі втрати серед особового складу і техніки ЗСУ.
Наразі темпи контрнаступу ЗСУ сповільнені. Давайте говорити відверто, що це не ті результати, на які сподівався Захід. Нам ніби кажуть: ми вам дали всю потрібну техніку і якщо контрнаступ не вдався, то шукаймо компромісні шляхи. Власне, йдеться про сепаратні мирні угоди з РФ, але за рахунок національних інтересів України. Тобто з визнанням статусу окупованих територій, причому мова не лише про Крим. Такі тенденції доволі небезпечні. Саме цим була продиктована різка заява головкома Валерія Залужного, який поставив на місце авторів подібних сентенцій. Пояснивши, що війна – не театральна вистава.
Щодо проблем Збройних сил України
Налагоджено виробництво “Укроборонпромом” снарядів 152-го радянського калібру і відповідно 155-міліметрового натівського калібру. Але їхньої кількості недостатньо. Вже другий рік війни, а тої кількості, яка випускається “Укроборонпромом” за рік, вистачає буквально максимум на місяць інтенсивних бойових дій. Тобто війна поки не стала локомотивом розвитку вітчизняного ВПК і “Укроборонпрому” зокрема. Основні спроможності української сторони були направлені, на жаль, не на виробництво засобів ураження, артснарядів та іншого військового спорядження, а на закупівлю.
Натомість коли з’явилася ще одна гаряча точка на світовій політичній мапі, – а це Близький Схід, перед українським військово-політичним керівництвом постало питання щодо можливого браку снарядів. Я нагадаю, що програма передачі українській стороні 1 мільйона артснарядів, започаткована країнами ЄС, відверто пробуксовує. Наразі передано не більше ніж 30% від тієї кількості, яка була анонсована. Цього не вистачає навіть для активного характеру оборони, вже не говорячи про контрнаступ.
Тому, коли західні партнери закидають нам уповільнений темп контрнаступу, варто говорити про те, що однією з причин є невиконання самими західними партнерами умов постачання для ЗСУ артилерійських снарядів. Бо складається ситуація, коли ЗСУ змушені атакувати ешелоновану російську оборону без прикриття з повітря, без інженерної техніки розмінування і відповідно без необхідної кількості артилерійських, танкових і мінометних снарядів, які конче необхідні для придушення вогневої активності російської сторони.
Водночас західні партнери не відмовляються нам допомагати й надалі. Так, канцлер ФРН Олаф Шольц заявив, що до 2027 року Німеччина може витратити на зброю для України 17 мільярдів євро. До речі, Німеччина – друга після США країна, яка надає найбільшу підтримку Україні.
Зі свого боку президент Сполучених Штатів Джо Байден в інтерв’ю CNN нещодавно заявив, що поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю.
Йдеться про надання Україні статусу основного союзника поза блоком НАТО. Статус союзника дозволить Україні отримати військову підготовку та допомогу, включно з прискоренням продажу та лізингу військового обладнання, незалежно від результатів президентських перегонів у Сполучених Штатах Америки.
