Про це повідомляє видання fanarion.blogspot.com.
За словами Варфоломія, благословенний попередник вселенський патріарх Афінагор і папа Павло VI взяли на себе священне завдання примирення Православної та Римо-Католицької Церков, щоб зробити об’єднання цих Церков в загальній чаші.
Він назвав зустріч патріарха Афінагора і папи Павла VI в Єрусалимі в 1964 році благословенною і додав, що це найважливіша подія в історії відносин між двома Церквами з 1054 року, а також – одна з найбільш пророчих в Римі і Константинополі.
«Два предстоятеля усвідомили, що Захід і Схід не можуть жити ізольовано і самодостатньо, тому що це завдавало шкоди єдності та соборності тіла Христового, що діалог у любові й істині може привести до єдності, заснованій на твердому ґрунті першого тисячоліття», – зазначив Варфоломій.
Він підкреслив, що вищезгадані церковні лідери нагадали незаперечний факт, що дві церкви-сестри, які після розколу 1054 року, особливо після хрестових походів, були розділені і відчужені, мають загальну біблійну, патристичну й еклезіологічну традицію і вчення неподільної Церкви, здатної стати основою для відновлення втрачених відносин між ними.
АЛЕ…
Попри існування у сучасних церквах об’єднавчого екуменічного руху у Євхаристії і співслужінні, велике об’єднання Церков, яке б повернуло стан речей, до того, що існував до 1054 року, і дозволив Церкві знову по справжньому стати істинно Вселенською, є утопічною мрією, яку унеможливлює той факт, що у такому випадку відпаде необхідність мати в одному селі чи на одній вулиці у місті відразу два, а то і три храми: православні, автокефальні, католицькі чи ін., та ще десяток капличок, а це означає мільйони збанкрутілих “безробітних” священиків. І якщо католицькі целібати (заборона священникам мати сім’ю фізичну, окрім духовної – пастви) це якось переживуть, то що на це скажуть їмості (матінки, попаді) з десятками дітлахів поруч православних отців? І це всі чудово розуміють, та говорити про об’єднання мусять…
Те саме стосується й об’єднання УГКЦ та ПЦУ – пастирі не хочуть ділити овець, яких стрижуть…
Аналізував Тарас Боднар
