Багато хто чув про Кубанську Народну Республіку, потім Самостійну Кубанську Народну Республіку; 1 березня (16 лютого) 1918—1920) — козацьке державне утворення на Кубані, що проіснувало 1 рік і 9 місяців, козацькі повстання на Кубані 1918-1925 рр., але майже ніхто не знає, що козаки провадили партизанські дії проти СРСР до самого початку Німецько-Радянської війни у ІІ-Світову.
За першою конституцією КНР був проголошений її склад з Кубанської області, Чорноморщини (Чорноморської губернії), Ставропільщини (Ставропільської губернії), Терщини (Терської області). Велися перемовини з Гірською республікою.
20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії та зволікання і вагання Петлюри, Винниченка і К це об’єднання не відбулося.
4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.
17 березня 1920 Кубанська Республіка була знищена більшовиками.
Визначні урядові діячі Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов. Військовий: Андрій Шкуро (Шкура), який вдруге у роки ІІ-Світової запропонував Тарасу Бульбі-Боровцю (Мельниківцям) спільно боротися із більшовиками, на що отримав відповідь, що у Волинських лісах кубанська кавалерія не є потрібною, а після війни був страчений у Москві разом з іншими генералами, що воювали проти СРСР на стороні ІІІ-Рейху.
ФОТО: Кубанські (українські) козаки загону А. Шкури
Тож не зважаючи, що у 1920 році Кубанська Народна Республіка припинила своє існування, за офіційними радянськими джерелами козацькі повстання продовжувалися тут до 1925 року. Насправді ж козацька партизнанка проти більшовиків на Кубані тривала до приходу німецьких військ під час ІІ-Світової.
Сьогодні про це відомо, завдяки тому, що кубанським повстанцям іноді вдавалося передавати звістки своїм рідним, які опинилися в еміграції… Ось такий лист від кума отримав кубанець, який в 1930 році (!) жив у Югославії:
“Здравствуйте, дорогой куманек!
Сообщаю Вам куманек, что пишу оце письмо у плавні, в комишах, там де колись ми били диких кабанів, i я тут не один i боримось з комунистами.
Не забудь, куманек, що пишемо тоби, а ще одно пишемо комунистам, так же як колись наши предки писали Султанові Турецькому, так i ми об’являем, що ми
будем биться огнем и мечем, землею и водою до послідньої краплі крові i ми їм не віримо, що вони пишуть,
щоб ми покаялись i нам ничого не буде. Дорогой куманек, счастливим ти, що пішов туда i живеш там спокойно, а ми тут воюем. Ти, дорогой куманек, ошибается, що пишет, що ми тут нічого не робим i кажеш, що ми тут спимо , куманек, ми тут не спимо, а бьемось на живот и на смерть i хочемо наш Край спасти и одстоять костями i кровью, як Бог нам поможе; всякий день наше Войско прибавляеця, ириходять до нас козаки, черкеси i городивики, i такі поприходили, що були у красній армії, поприходили, як тi собаки биті хвости.
По прижимали, ну ми ïx хотіли у куль та у воду, вони почали просиця i ми подивились, посовітовались — що зробиш, теж наши козаки — простили, ну, думаем у тому году щось зробим, или всі погибнем или ослободимо нашу Кубань, од кацапської св…; все б було уже давно рішено, но у нас тут дуже багато организацій одна другій мішали, а тепер прийшли у одно — спасти Край, вигнать отих Ванькив. ..
Ще б писав, так бумаги мало, а прокляті комарі прямо заїдають. А вчора завоювали большовицький пароход, багато кой чого забрали, а кой кого у Кубані потопили, а кой кого з собою забрали, а кой кого пустили на слободу. А у Томані як підложили козачого пороху під совдеп, так рознесло все к чортовій матері, двери аж у Фанагори найшли, а комуністи всі пропали. Отак то у нас діла… ”
(Получено в Югославії 11-VIII). ВК № 65 –С. 29.
