Відомо про вплив, який завжди мали на США масони, розенкрейцери та представники інших містично-політичних організацій. Відомо і про їх роль у проектуванні та будівництві столиці цієї держави – міста Вашингтон, департамент Колумбія. Відчутна їхня рука і будівництві однієї з найвідоміших американських споруд – Пентагону. І ось дещо подібне за формами на ньога, але на два століття старше, сьогодні віднайшли на Львівщині.
Тож пропонуємо увазі читача дослідження і відкриття Володимира Прокопіва:
Проглядаючи супутникові карти можна надибати багато цікавих об’єктів – чи то будівель оригінальної форми, чи навіть цілих поселень. Мабуть ні кого вже не здивувати село у вигляді тризуба. Та є на Львівщині невеличке село, яке за своєю формою відрізняється від усіх інших сіл України, а то й Європи, і є по-правді унікальним. Форма цього села утворює пентагон. Сучасно його назва село Рівне, та історично воно називалося Кьонігсау.
У світі ні чого не трапляється випадково, а тим паче коли мова йде про село-пентагон, тож ми вирішили встановити історію походження такої дивної форми. І хоча витоки більшості українських сіл з’ясувати є досить важко, проте історія села Рівне є добре описаною, хоча й не в Україні. А починається вона ще в другій половині XVIII ст.
У 1772 році відбулась подія, яка докорінно вплинула на подальшу долю Східної Європи. Саме в цей рік відбувся Перший поділ Польщі, за котрим Австрія, Пруссія та Росія відірвали собі ласі шматки польських земель. Галичина при цьому поділі дісталась Австрії. Монархію Габсбургів на той час очолювала імператриця Марії Терезія, яка своє правління вирішила будувати за принципом освіченого абсолютизму. А тому її політична діяльність була сповнена реформ, в тому числі й аграрних. У 1774 році вона видала перший патент на поселення, що дозволяв іммігрантам селитися в містах і селищах Галичини.
Значно далі в цій політиці пішов син Марії Терезії імператор Йосиф II. У 1781 (1782) році він видав другий патент, за яким починалась широка колонізаційна політика, спрямована на утворення на новоприєднаних землях аграрних колоній. Основними ж колонізаторами виступали німці, що мешкали поза межами імперії Габсбургів. Таким чином дана політика була спрямована ще й на збільшення чисельності населення імперії. Вже влітку 1872 року в Галичину почали прибувати перші колонізатори, котрі переселялися сюди зазвичай цілими сім’ями. Загалом, до 1786 року в Галичину переїхало близько 15 тисячі поселенців.
Австрійська програма міґрації німців в Галичину передбачала значне інвестування за рахунок державного бюджету. Міґранти отримували гроші, коней і харчі на дорогу, а з приїздом на визначене місце поселення – безкоштовно землю із правом спадщини, велику рогату худобу, будівельні матеріали, сільськогосподарський реманент, посівні матеріали тощо. Німецькі колоністи звільнялися від сплати державних податків та мали свободу віросповідання.
За перші кілька років колонізації в Галичині з’явилось 150 німецьких колоній, однією з котрих була Кьонігсау. Німецька колонія Кьоніґсау (Köenigsau, що в перекладі означає «королівська поляна») була заснована в 1783 році. Унікальний план поселення у вигляді правильного п’ятикутника (пентагона) був розроблений австрійським інженером Бурґаллером (Burgaller). З центральної площі виходило п’ять променів – доріг, об’єднаних концентрично нарізаними кварталами і дорогами між ними. Німецька колонія була закладена на колишніх землях Василіанського монастиря у Літні, в 22 км на північний схід від Дрогобича та в 6 км на південний захід від районного суду і поштового відділення, розташованих в Меденичах.
Цікаво, що до наших днів збереглись унікальні плани колонії, де не тільки позначено усі будівлі, але підписано якій сім’я кожна садиба належала. Відомі також і списки і перших поселенців Кьонігсау. За період з 1783-1787 в цю колонію поселилось близько 80 сімей. Усе населення колонії було виключно католицьке. Та й загалом, усі колонії тоді мали чіткий поділ за віросповіданням. Одні з них були виключно католицькі, інші – протестантські. Цікаво, що різноконфесійні колонії могли знаходитись й зовсім поруч. Наприклад поруч Кьонігсау розташовувалась колонія Йозефберг, населення котрої було виключно протестантським.
У 1790 році в Кьонігсау було збудовано німецькомовну школу. Натомість церква в колонії з’явилась аж в 1846 році. Вона розташувалась в самому центрі пентагону, а вулички навколо неї утворювали правильну п’ятикутну зірку. До наших днів ця церква однак не встояла, оскільки в 1995-1999 роках її було практично повністю розібрано і перебудовано, після чого храм отримав новий змінений вигляд. Змінилась і її назва – колись це була церква святих Фабіана і Себастьяна, а тепер Різдва Пресвятої Богородиці.
Вже з 1919 року колонії по суті втратила свій статус, оскільки Галичина тепер належала Польщі. Однак, і за часів польської влади основне населення колонії становили німці. Згідно даних 1934 року в Кьонігсау мешкало 649 німецьких жителів, 4 протестантських, 16 поляків і 12 євреїв разом 677 жителів. Але як свідчать хроніки поселення, міжвоєнні роки були не найкращою добою в його історії. Колонія кілька раз потерпала від грабунків.
Після 1939 року, коли Галичину приєднали до СРСР, німецьке населення Кьонігсау повністю покидає колонію, тож на 1940 рік тут не залишилось жодного німця. В 1945 Кьонігсау остаточно перейменовано в Рівне. Цікаво, що назва Рівне не виникла спонтанно з приходом радянської влади, а була, очевидно, неофіційною другою назвою колонії, оскільки фігурує з назвою Кьонігсау ще на мапах XIX ст.
Цікаво, що свою унікальну структуру село Рівне зберегло й до сьогодні. Хоча кількість населення тут скоротилась. За офіційними даними в селі мешкає 200 жителів. В українській науковій літературі історія цього села фактично упущена. Воно лиш де не де згадується у наукових роботах, пов’язаних з колонізаційною політикою Габсбургів. Натомість самі ж німці зберегли пам’ять про свою колишню колонію. Існує цілий веб-портал, присвячений Кьонігсау, а також видано спеціально монографію присвячену історії цієї колонії. Живі також ще останні німецькі мешканці цього поселення, які чи не що року відвідують село, де вони колись народились та жили.
Володимир ПРОКОПІВ
