В контексті подій, що останніми днями відбуваються в Курській народній республіці, важливо нагадати про приналежність значної частини її міст та містечок до історії України. Приміром, Суджа була сотенним містечком Сумського полку, а південна Курщина відома як осередок активної української колонізації в добу Гетьманщини. З огляду на нещодавні події мова піде про ще одне давнє містечко Рильськ, історія якого тісно пов’язана з Чернігівським князівством. А саме воно було центром однойменного князівства у XII–XV ст.
Про це пише на своїй сторінці у Facebook Дмитро Казиміров.
В 1918 р. році Рильськ увійшов до складу Української держави Павла Скоропадського. Кілька років тому я натрапив в архіві на документи, пов’язані з перебуванням Рильська у складі Чернігівської губернії в той час. Саме про них піде подальша мова, але передусім коротко звернемо увагу на попередню історію містечка.
Отже Рильськ, який сьогодні має статус райцентру Курської області рф, знаходиться при впадінні в р. Сейм (ліва притока Десни,) її правих приток Рило і Дублянь. До речі, за однією з місцевих легенд назва р. Рило та самого містечка пішла від того, що дика свиня з поросятами, риючи собі лігво, відкрила джерело, яке стало початком річки. Саме тому у XVIII cт. Рильськ отримав на свій герб кабанячу голову (рило). За іншими версіями назва міста пішла від імені преподобного Іоанна Рильського або капища сіверян на честь бога Ярила, розташованому в цьому поселенні.
Розквіт Рильського князівства припав на добу Великого Князівства Литовського. Рильська і Курська земля, разом з Новгородом-Сіверським, Черніговом і Стародубом були частинами української Сіверщини, яка в свою чергу була порубіжною землею Литовської держави на кордоні з Московським князівством.
Але в другій половині XV cт. литовський князь та польський король Казимир IV мав необережність надати Рильськ та Новгород-Сіверський «в кормління» князю-втікачу з Московії Івану Шем’якіну. Його син, Василь Шем’ячич у 1500 р. повернувся на службу до московського князя. Внаслідок наступної литовсько-московської війни 1500–1503 рр. українське Посем’я разом з іншими сіверськими землями потрапило під владу Московії. В XVI ст. Рильськ був для неї важливим стратегічним пунктом. Його часто руйнували татари. У XVIII ст. він стає повітовим містом, з 1796 р. – у складі Курської губернії російської імперії.
У квітні – травні 1918 р. внаслідок успішного наступу німецькі та українські війська вигнали більшовиків за межі України, зайняли Таганрог, Білгород, Луганськ та Стародуб. 4 травня 1918 р. між Україною та радянською росією укладене перемир’я, а по кордону встановлено демаркаційну лінію. Фактично це була буферна зона шириною 10–40 км по лінії Сураж – Унеча – Стародуб – Новгород-Сіверський – Глухів – Рильськ – Колонтаївка – Суджа – Біленіхине – Куп’янськ. За взаємними домовленостями в цій зоні заборонялося перебування та прохід будь-яких військ, патрулів, реквізиція продовольчих запасів тощо.
Наскільки ці умови дотримувалися, дізнаємося з наступного документа, який є головною темою нашої розвідки. Це лист рильського повітового старости до чернігівського губернського старости Миколи Савицького щодо включення Рильського повіту до складу Чернігівської губернії від 25 червня 1918 р.
Як відомо, стабільні логістика та зв’язок важливі за будь-яких умов, тому насамперед повітовий староста повідомляв про непрацюючий телеграф, перебої з поштою (багато пакунків зникали). Лінія телеграфу до залізничної станції Коренево (на якій до речі і була укладена угода про вищезгадану демаркаційну лінію) систематично пошкоджувалася більшовиками. Прокласти її по іншому маршруту не було можливості. З 16 волостей повіту три – Амонська, Костровська та Петровська перебували в зоні більшовицьких військ. Бобровська, Студенокська, Благодатненська повністю, а Кореневська – частково, знаходилися на українській території.
Далі мовою оригіналу: «Нейтральная зона кишит большевистскими бандами». Попередники сучасних російських воєнних злочинців грабували маєтки, крали хліб, худобу, силоміць залучали молодь до своїх загонів, вбивали працівників державних установ та Державної варти, нищили залізничні мости. Як наслідок, припинили роботу Бобровська та Студенокська волосні земські управи, багато молоді переходило на сторону більшовиків, які вели активну агітацію. Державна варта не сформована, вартова сотня при повітовому коменданті розійшлася, а німці були зайняті сутичками на фронті. «Часть агитаторов, убийц и грабителей уже арестована. Существующая варта работает очень енергично. Необходимо возможно скорее сформировать конную варту, в числе не менее 80 человек. Прошу прислать штаты варты и открыть кредит на ее содержание».
Ліквідовувалися повітовий земельний комітет та аналогічні комітети у Марківській, Тьоткінській, Коровяківській та Низовцевській волостях. Вилучено 182778 руб., які відправлені на депозит (рахунок) старости в казначействі. Ліквідацією комітетів займається спеціальна комісія у складі 7 чоловік, яка була створена наказом Харківського губернського старости, якому Рильський повіт підпорядковувався до 7 червня. Повітовий староста просив дозволу продовжити роботу комісії, включаючи необхідні фінансові витрати на її утримання. Також він виявив 200 тис. радянських грошей, частину з яких направив до казначейства на свій рахунок.
Гостро стояло продовольче питання, відсутні продовольчі запаси хліба в місті та навколишніх «деревнях». Продовольча управа закупила 10000 пудів борошна та відправила своїх представників на інші території, але Державне хлібне бюро заборонило купівлю продовольства, мотивуючи тим, що Рильськ не приєднаний до України. Хоча фактично це сталося 1 квітня, коли німці зайняли місто, а 18 травня був призначений староста. Тому він просив врегулювати це питання та забезпечити хоча б місячну потребу в 10000 пудів хліба. До того ж більшовицькі банди витоптували врожай, який і так був слабким, забороняли населенню збирати його, погрожуючи спалити все збіжжя.
До речі те саме про більшовиків повідомляв і стародубський повітовий староста. Фактично це були малоконтрольовані банди з кримінальних елементів, яких повипускали із в’язниць, користуючись безвладдям. Вони перешкоджали постачанню до Стародуба продовольства та товарів першої необхідності, тероризували населення вбивствами, грабунками тощо (демаркаційна лінія взагалі пройшла в 3 верстах від Стародуба). Також рильський староста клопотав про направлення німецьких загонів до Бобровської та Студенокської волостей, щоб мирне населення спокійно працювало та «избавилось от вредных элементов».
Далі йшлося про роботу органів місцевого самоуправління. Міська дума, на думку старости, працювала задовільно, а от повітове земство було недієздатне. Вибори від 22 жовтня 1917 р. пройшли під сильним тиском більшовиків, з шести членів земської управи один втік, а решта були напівграмотні. Тому по телеграфу було надіслане клопотання щодо створення ревізійної комісії. Не склалося і з волосними земствами, які тільки но почали роботу. Після виборів осені 1917 р. їх замінили революційні ради. Причому робота земств виглядала настільки незадовільною, що староста отримав повідомлення від німецького коменданта з пропозицією відновити інститут волосних старшин. Продовольча управа не діяла, і староста мусив особисто втручатися, щоб не залишити Рильськ без хліба.
Загалом умиротворення йшло дуже повільно. Староста наголошував на необхідності очистити від банд нейтральну зону, забезпечити населені пункти продовольством. Також він просив надіслати штати (перелік посадовців) його управління та відкрити рахунків на його утримання. Схоже з повітовим земством справа теж поволі почала налагоджуватися, оскільки 29 червня до нього надійшов лист від земської управи з проханням надати роз’яснення щодо стягування земського збору та його подальшого направлення, страхових платежів та внесків від посадовців земства до емеритальної каси губернського земства. Староста рекомендував припинити відносини з Курськом і територіями під більшовиками та звернувся 2 липня до чернігівського губернського старости Олексія Бакуринського за роз’ясненнями та з клопотанням щодо перерахування частини губернського збору і внесків до емеритальної каси земства тієї губернії, до якої буде включений Рильський повіт.
Загалом питання кордонів між Українською Державою та РСФРР розглядалося на мирній конференції у Києві, що тривала з 23 травня по 4 жовтня. Одним з її результатів стала постанова Ради міністрів Української Держави 14 серпня 1918 р. значна частина Курської губернії увійшла до складу Української Держави. Путивльський і Рильський повіти були включені до Чернігівщини, а Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Корочанський і Новооскольський ‒ до Харківщини.
Автор: Дмитро Казиміров
Джерела
1. Державний архів Чернігівської області. Ф. 1785, оп. 1, спр. 49, 26 арк.
2. Букет Є. Сім цікавих фактів про Курськ і Курщину.
3. Еткіна І. Селянські повстання в Чернігівській губернії у 1918 р.: причини та спрямованість. Сіверянський літопис. 2018. № 1-2. С. 363–368.
4. Єфіменко Г. Боротьба за кордон. Як Україну змусили від Білгорода відмовитися.
5. Єфіменко Г. «28 грудня уряд переїжджає із Суджі до Білгорода»: «українська історія» Білгородщини у ХХ столітті.
6. Парфьонов Г. Гібридна війна проти України у 1918 році. Стародубщина: втрачений український край
7. Роздобудько І. Рильське князівство.
8. Українська весна на Донбасі, 1918 рік / Упор. Тинченко Я.Ю. К.: ЛАТ & К, 2018. 98 с.
Герб сотні Суджі, зображений на хоругві 1734 року, є яскравим прикладом козацької символіки. На ньому в блакитному полі козацький хрест, оточений символами півмісяця та зірки, що уособлювали боротьбу та захист віри.
Міський герб Суджі довгий час залишався невідомим для дослідників. Лише нещодавно вдалося знайти відбиток міської печатки 1748 року, який пролив світло на цей забутий символ. Як і в сотенному гербі, головними елементами тут були хрест над півмісяцем, ріжками догори. Цей факт свідчить про тісний зв’язок міста з козацтвом та його важливу роль в історії регіону.
