Чоловік із Миколаївської області, який має психіатричний діагноз, через Верховний суд України повернув собі двох дітей.
Проте виконати ухвалу суду поки що не можуть ані соцслужби, ані самі опікуни.
Його діти чотири роки живуть у Київській області у новій родині, яку вважають своєю сім’єю. Рідного батька вони забули і бояться.
Фахівці найбільше остерігаються через психіатричний розлад батька. Про це також йшлося в сюжеті ТСН.
Тетяна і Михайло, яким нині 7 і 5 років, від народження жили у злиднях та антисанітарії, доки їх не забрали в батьків, які через діагнози та алкоголь ростили дітей в страшних умовах.
Чотири роки тому Оксана і Максим Солдатенки познайомилися з цими дітьми у будинку дитини і взяли над ними опікунство. Відтоді живуть як справжня родина. Нині діти майже нічим не відрізняються від однолітків. Тетяна пішла до школи і захоплюється робототехнікою. Михайло готується до школи.
Своїх рідних батьків діти не згадують. Де їхня мати — ніхто не знає, батько не відвідував, але увесь цей час у судах воював, аби їх повернути. І ось днями Верховний суд постановив повернути дітей.
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: В Україні кількість адвокатів сягла 60 тис., – країна злочинців, жертв та адвокатів?
Родина не очікувала, що Верховний суд стане на бік біологічного батька. Їхній батько досі живе у тому будинку, звідки соцслужби забрали дітей, умови там теж не змінилися.
Однією з причин, що дітей забрали в батька, був його психічний розлад. Доказів, що він вилікувався, немає. Представники соцслужби не знають, як виконати рішення суду.
Цим рішенням розгублений і уповноважений з прав дитини Микола Кулеба: “Є рішення суду, а є інтереси дітей. І поки що ніхто не знає, чи в інтересах дітей повернення цих дітей в ті умови проживання, з яких вони були вилучені“.
Поки що фахівці думають, як виконати рішення суду і повернути дітей. Пропонують їх одразу не віддавати біологічному батьку, а почати зі знайомства і побачень.
Судовий вердикт оскарженню не підлягає. Родина розраховує лише на диво.
“Питання надзвичайно делікатне, – коментує політичний аналітик лікар та юрист за фахом Тарас Боднар, – шкода прийомних батьків, а також рідного батька, доказів наявності чи відсутності діагнозу якого чомусь нема, а вся вина якого буцімто у пиятиці та бідності. Але звідки у бідного гроші на адвокатів та суди?”
“Тому постає постійне запитання: а судді хто? Відомо, що в судах нижчих інстанцій є судді, які перекваліфікувалися з іншої спеціальності, скажімо вчителя молодших класів, є випускники ВУЗів із сумнівними акредитаціями, є, які із викладачів-теоретиків відразу проскочили на самий верх судової системи і сьогодні їхні рішення не підлягають оскарженню.
Хоча судді з роками практики й можуть мати якийсь досвід у психології, але вони не є медиками, тому не можуть розумітися у тонкощах психіатрії. Доказом цього є те, скільки суди сьогодні випускають на волю небезпечних психів, які потребують хоча б тимчасового примусового лікування, а потім, коли стається біда, скажімо вбивство чи суїцид, читайте хроніку в ЗМІ та матеріалах справ правоохоронців, шукай крайнього. В цей же час у сусідній Польщі судді, які ведуть такі справи, щороку проходять спеціалізовані медичні навчальні курси і складають іспити. У цьому ж конкретному випадку не повідомляється про проведену судово-психіатричну експертизу батька, яких для об’єктивності краще було б провести кілька. Тоді як суддям – не фахівцям у медичній галузі, приймати правильне рішення: чи безпечний для дітей їхній біологічний батько?
І тут відразу виникає ще й гендерна сторона цієї проблематики: значна частина суддів є жінками, в яких, якщо нема особистої зацікавленості у справі, про що чи не щодня пишуть наші ЗМІ, то є власні жіночі материнські емоції, попри те, що їхній фах вимагає залишатися неупередженими. А потім ми дивуємося, чому ЄС критикує Україну за провал судової реформи“, – пояснює лікар і юрист.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
