Днями у Верховній Раді України був ухвалений законопроєкт №8271. Він передбачає посилення покарання військовослужбовцям за низку проступків і правопорушень в умовах воєнного стану.
Відповідно до пояснювальної записки, пропонуються внесення змін до статей 69 та 75 Кримінального кодексу України щодо “виключення можливості призначення більш м’якого покарання військовослужбовцям, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням”.
Посилення покарання військовослужбовцям передбачається за дезертирство, самовільне залишення військової частини або місця служби тощо. Крім того пропонується посилити рівень покарання за вчинення військовими адмінпорушень.
Варто зауважити, що нормативний акт передбачає надання Військовій службі правопорядку повноважень огляду військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння з використанням технічних засобів та тестів.
Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний підтримав ухвалений законопроект. “Я підтримую відповідні зміни до законодавства, ухвалені Верховною Радою України, і прошу Президента підписати закон. Моя думка чітко віддзеркалює позицію командирів угруповань та військових частин, які вимагали системного вирішення цього комплексу питань”, — заявив він.
Наразі кримінальна відповідальність за військові злочини передбачена у розділі XІX “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби” Кримінального кодексу України, а в статті 401 цього розділу наводиться, власне, тлумачення поняття військового злочину.
В Україні функції протидії військовим злочинам покладені на військові прокуратури. Після їхньої ліквідації у 2012 році роботу військових прокуратур було відновлено наприкінці серпня 2014 року – після Іловайської трагедії.
Армія тримається на дисципліні. Ця відома всім аксіома і оскарженню вона не підлягає. Тому посилення відповідальності за самовільне залишення військової частини чи місця служби, дезертирство, самовільне залишення поля бою або відмову діяти зброєю, непокору і невиконання бойових наказів в першу чергу продиктовано реаліями сьогодення.
“Оголені ділянки фронту змушені закривати собою інші військовослужбовці, що призводить до збільшення втрат особового складу, територій та мирних людей на них”, — наголосив Залужний.
При цьому він підкреслив, що “втрачені позиції доводиться відновлювати штурмовими діями дуже дорогою ціною”, що не повинно бути.
Нагадаю, 24 серпня 2014 року у секторі Д, після артилерійського обстрілу з території РФ, залишив свої позиції 5-й батальйон територіальної оборони, який виконував завдання по посиленню ділянок державного кордону на рубежі Кутейникове – Мокроєланчик, виставивши блокпости на загрозливих напрямках. Тим самим було оголено правий фланг наших військ. Особовий склад батальйону залишив зону бойових дій і самовільно повернувся до місця постійної дислокації в Івано-Франківській області.
На моє переконання, якщо людина робить вибір на вчинок, вона має усвідомлювати про його наслідки та відповідальність. Особливо — у воєнні часи.
Посилення відповідальності для військових за вчинки є доречним.
Це доречно. Але мовиться не стільки щодо застосування покарання, а більше про інформаційну складову стосовно цього. Давайте відверто говорити, що інформація про те, що людина могла внести заставу в 30% від грошового забезпечення, це — реальність. І в умовах війни це явище має місце. І йдеться не лише про дезертирство, а про виконання розпоряджень.
Йде війна і людина, яка дала згоду захищати, має усвідомлювати і свій вибір, і свою відповідальність, і наслідки.
Безумовно, за кожний злочин має бути покарання. Бо в іншому випадку безкарність породжує вседозволеність. Однак, як показує життя, те, що буває законним, не завжди є справедливим. А те, що буває справедливим, не завжди є законним. А треба, щоб було і законно, і справедливо.
