Український політик та письменник мав настільки “прогресивні” та “радикальні” погляди на суспільство, що й зараз багато з його ідей багатьом можуть здатись занадто сміливими і водночас збоченими. Деякі описані ним проблеми, як от сурогатне материнство, більш ніж актуальні й в сучасній Україні. Як кажуть сьогодні декотрі політики, він був би гідним членом команди “соросят”.
Володимир Винниченко ніби існував у паралельних реальностях чи вибудовував паралельні життєві світи, адже, як жартують, у ті часи кокаїн був замість цукру…
Він дуже рано досяг визнання і слави як прозаїк і драматург, прискіпливий дослідник проблем непатріархальної сім’ї, нової моралі й нових стосунків між статями.
А водночас повсякдення молодого автора виглядало як сюжет авантюрного трилера: ув’язнення, втеча з камери-одиночки Лук’янівської тюрми, нелегальний перетин кордону, маски й заплутування слідів. Мистецтво й політика завжди перепліталися у його химерній долі авантюриста.
Він писав психологічні міські романи, п’єси з експериментальними сюжетами, присвячені проблемам “пробного шлюбу”, роздумував над новою мораллю “чесності з собою”, яка означала, що особа може робити, що вона хоче, коли її не мучать докори сумління. Утім, жорстокі експерименти, які він здійснював над своїми героями, завжди лише доводили, що інстинкти й почуття перемагають теоретичне моралізаторство. Тобто, мораль йому була чужою…
Свою “чесність з собою” любить перевіряти модною в європейському модернізмі ситуацією вбивства батьком небажаної дитини, народженої без його згоди.
Усе це скандалізувало, викликало спротив та огиду пересічного читача і водночас захват шанувальників. Леся Українка написала про нього дуже схвальну статтю, стриманий Михайло Коцюбинський не скупився на компліменти. А за сумами гонорарів цей “пролетарій” і “соціаліст” конкурував тільки з Максимом Горьким…
Генеральний секретаріат Центральної Ради першого скликання, 1917 рік. Володимир Винниченко – у першому ряду в центрі.
1917-го Винниченко-політик нібито остаточно підпорядкував Винниченка-“митця”.
Він стає головою уряду УНР, переживає усі піднесення й трагічні зриви національної революції, яку чомусь тягнув у бік більшовицької Росії, долучається до творення великої історії у момент, коли, здавалося, зміщувалися самі осі планети і молодій державі треба було формувати своє військо, цей червоний ліберал шукав зрадників поміж талановитих українських генералів та офіцерів… Налаштовував Петлюру проти Петра Болбочана та інших.
ЧИТАЙТЕ ДО ТЕМИ:
І потому остаточна поразка, еміґрація – тож сорокарічний “художник і політик” мусить чи не починати життя спочатку. Оселяється у Франції, спершу в Парижі, потому купує невелику садибу в Мужені біля Канн, названу Закутом (тобто цілком не бідує). Спершу ще бере діяльну участь у різноманітних партійних справах і політичних проектах, добре усвідомлюючи, що перебуває під пильним оком радянських спецслужб. Пише утопічні спогади “Відродження нації”.
Але все більше віддається творчості, а його нові романи й п’єси знов спричинюють літературні скандали, бурхливі обговорення й звинувачення. Він розчаровується у політичних засобах покращення людського життя.
Розалія Ліфшиць, яка врешті стала офіційною дружиною Винниченка
І експериментує з різними концепціями, досвідами, усім тим комплексом ідей і практик, які б сьогодні дали підстави назвати письменника неформалом чи представником контркультури.
Чи не найбільш небажаним спадком, від якого треба було негайно відмовитися, стала для Винниченка традиційна патріархальна сім’я і офіційний шлюб: Примус лише руйнує почуття, поневолює й приковує до галери, з якої ніяк звільнитися. У його багатотомному щоденнику дуже багато мало не нав’язливих роздумів про те, що всі нещастя спричинюються шлюбом.
Персонажі його романів дискутують про буржуазну сім’ю майже що несамовито. Вдаються до екстраваґантних способів випробувати партнера. Скажімо, красуня Дара у “Чесності з собою” перелякала весь персонал готелю, замовивши собі в номер чоловіка для сексу (чим не Лоліта?). А потім розповіла про цю пригоду вдома за милим родинним обідом, аби дізнатися, чи у її шлюбного партнера слова про свободу не розходяться з ділом.
Вільний секс
Зі своєю майбутньою дружиною, студенткою-медичкою Паризького університету єврейкою Розалією Ліфшиць, політемігрант Винниченко познайомився 1909 року в Італії, тобто ще до революцій. Вони не захотіли реєструвати шлюб і домовилися поважати свободу одне одного, зокрема й толерувати любовні захоплення чи сексуальні пригоди.
В одному з таких зв’язків у Винниченка народився син, який помер немовлям. Чи не звідси його численні сюжети про появу небажаної дитини як насильство над особистою свободою батька? Попри всі тарапати, Володимир і Розалія Винниченко прожили разом до останніх його днів.
Щоправда, в якийсь момент довелося таки зареєструвати шлюб у паризькій мерії: сорокашестирічного нареченого й сорокарічну супутницю його життя змусило до цього становище емігрантів.
Винниченко з художником Миколою Глущенком – дехто вважає, що останній наглядав за ним як радянський таємний агент
Якийсь час Винниченки захоплювалися вегетаріанством, наражаючись на кпини земляцької громади. Що ж то за “кошерний українець”, котрий відмовився від сала й класичного борщу!
Прилучилися до спільноти нудистів.
Володимир Кирилович любив смажитися на сонці, якогось літа навіть власноруч вирубав собі кабінет з ліжком і кріслом у скелі на морському березі. Казав, що там йому особливо гарно думається і пишеться.
Знаменита антиутопія “Сонячна машина” ґрунтувалася на “досвіді” воєнної і революційної руйнації. Винниченко, живучи на віллі на Французькій Рив’єрі користується простим прийомом, аби показати світ, у якому втілено в життя лозунг “Хліб – голодним!“, із яким більшовикам вдалося прийти до влади. “Геніальний вчений”, як його називають ліберали та соціалісти, винаходить сонячну машину, здатну перетворювати траву на поживний і смачний хліб. Як гарно фантазувати, коли ти є заможним.
Зняте біблійне прокляття, більше не мусимо заробляти їжу в поті чола. Однак за короткий час руйнуються засади розвиненої західної цивілізації, людей опановують примітивні власницькі інстинкти. Насуваються навіть не обіцяні тоді філософами сутінки, а загроза глухої безпросвітної ночі Європи.
Сурогатне материнство
За Винниченком, цивілізацію врятує властиве людині прагнення до творчості. Цілковито екстраваґантним, як на початок двадцятих років минулого століття, став сюжет Винниченкової драми “Закон”.
Вона – про сурогатне материнство, його законність і прийнятність. Зрозуміло, про дітей із пробірки тоді навіть не мріяли, запліднення відбувалося природним шляхом. Історія зваблення героєм підібраної йому дружиною секретарки виглядає трагікомічною, але у фіналі, як завжди цього письменника, чоловік залишається з тією жінкою, яка народила немовля і відмовилася його віддавати невдатним “замовникам”.
“товариш” Сталіна і Хрущова
Лист до Сталіна
У тридцяті, коли в Європі вже відчувався подих майбутньої війни, Володимир Винниченко знову задумується над політичними рішеннями проблеми. Навіть пише листа до Сталіна та роман “Слово за тобою, Сталіне!“.
Соціалісти та ліберали кажуть, що це була швидше демонстрація політичної “наївності”, радянський вождь на заклики сприяти державній самостійності України зважати, зрозуміло, не збирався.
Утім, прогноз знаменитого емігранта про неминучість розвалу Союзу й здобуття Україною суверенітету таки справдився. Причому Винниченко-письменник також вплинув на лібералізацію радянської системи, на поведінку наступника Сталіна у Кремлі. Генсек Микита Хрущов називав Винниченка серед своїх улюблених авторів.
І навіть розповідав українським митцям, із якими підтримував дружні стосунки, що й доповідь на ХХ з’їзді з викриттям культу особи Сталіна зробив, взоруючись на одного з Винниченкових персонажів.
У підсумку сумно визнавати, що в уряді УНР Винниченко був не єдиним таким…
