Через два тижні після завершення в Україні другого тур виборів мера у містах з чисельністю населення понад 90 000 чоловік, що згідно нового законодавства відбулося вперше, можна зробити висновок, що наш виборець так і не зрозумів: якщо ти не робиш політику, політика зробить тебе.
Ентузіасти проведення виборів мерів у два тури при наочності показника явки, що не дотягну навіть до 35%, нарешті почали чути контраргументи скептиків. Рівень політичної грамотності населення в Україні все ще не дозволяє проводити повноцінні європейські кампанії з щільною конкуренцією кандидатів і конструктивною громадською дискусією. Традиційний політичний міжсобійчик кількох груп впливу просто продовжили на два з половиною тижні, багато в чому даремно витративши бюджетні гроші. Це коротке резюме мерських виборів в Україні.
З точки ж зору технології проведення їх буцімто можна назвати чесними. Принаймні, про це заявила як громадянська мережа «Опора», так і спостерігачі від світових організацій – ENEMO і БДІПЛ/ОБСЄ. Дискусія про підкуп в даному випадку трохи не за адресою. Це скоріше питання політичної культури громадян, ніж порушення виборчого процесу.
Тому результат об’єктивний.
Що ж стосується конкретних підсумків, то в країні все ще зберігається паритет центрів впливу між фінансово-промисловими групами і владною вертикаллю Президента, що обнадіює тих, хто вірить в баланс сил. На цих виборах кожному з тріо Порошенко – Коломойський – Ахметов вдалося зберегти свої позиції і присікти претензії конкурентів на подальше розширення сфер впливу.
Постійність – ознака класу
Петро Порошенко прогнозовано зберіг за собою Київ – безальтернативна перемога Віталія Кличка при цьому підтвердила сильні позиції Дмитра Фірташа, чиї люди в столичній владі практично гарантовано збережуть свої місця.
А значить, локальному союзу Порошенко-Фірташ жити і в новій каденції київської влади.
Впевнено Президент виступив і у рідній Вінниці, забезпечивши перемогу близького до себе Сергія Моргунова, висунутого при цьому від нейтральної Вінницької європейської стратегії. Крім цього, БПП зміг обзавестися мерством в Луцьку та Житомирі, вирвавши перемогу у інших партій демократичного спектру. У такій конфігурації Порошенко як мінімум не розгубив своїх позицій. А враховуючи те, що БПП зайшов у всі обласні ради з результатом не нижче 10%, свій вплив президент зберіг скрізь. Хоча абсолютно очевидно, що ні про яке президентське домінування на місцях мова йти не може. Ситуацію врятувало лише та обставина, що політтехнологи Банкової ще кілька місяців тому розглядали серед песимістичних сценаріїв куди більш скромний результат, і встигли вжити вчасно шокові заходи.
Але в разі продовження курсу на децентралізацію Порошенко може стати жертвою власної ж ініціативи. Інститут губернаторів буде ліквідовано, а нові префекти як ставленики Президента на місцях отримають незрівнянно менше повноважень у порівнянні з явно не пропрезидентськими виконкомами в левової частини регіонів. Враховуючи те, що в облрадах деяких базових для Порошенка територій, принаймні до 2017 року (якщо за планом відбудуться нові місцеві вибори), бал правити будуть «Свобода» і «Батьківщина», президента можуть чекати серйозні проблеми.
Ахметов: Схід і Запоріжжя
Ця місцева кампанія була для донецького олігарха Ріната Ахметова серйозним випробуванням на міцність і можливістю знайти собі тимчасовий притулок. Після втрати Донецька пріоритетним регіоном для Ріната Леонідовича стало Запоріжжя, де сконцентровані найбільш рентабельні підприємства олігарха – Ботієвська ВЕС, «Запоріжкокс», «Дніпроенерго», «Запоріжсталь». Причому тільки остання приносить олігархові більше мільярда гривень щорічно. Природно, Рінату Ахметову цікаво було не просто бути держателем запорізьких активів, а зробити з регіону повноцінну вотчину а-ля «маленький Донецьк».
Ця мета досягнута. Без особливих проблем за допомогою ефективної польової кампанії Ахметов зробив мером Запоріжжя раніше абсолютно нікому невідомого в регіоні Володимира Буряка, головного інженера «Запоріжсталі». Чим в черговий раз показав: симпатії східних регіонів до майданних сил явно перебільшені. Це продемонстрував результат Оппоблока в Запоріжжі і сусідньому Дніпропетровську. Джентльменський набір з стабільності, адміністративного ресурсу підприємств і хорошої фінансової підтримки, як і раніше, тут дає свої плоди.
Посилився вплив власника СКМ і в інших східних регіонах. Дніпропетровськ, навіть з урахуванням фіаско Вілкула, залишив за олігархом Павлоград та Кривий Ріг, а стратегічний Маріуполь Ахметов продовжує контролювати економічно.
Закріпившись у прифронтових областях, він може з куди більшим завзяттям відстоювати свої інтереси в Києві. І президенту Порошенку доведеться вибирати, хто йому ближче – головний олігарх періоду Януковича Рінат Ахметов, або конфліктний і непередбачуваний Ігор Коломойський.
У Дніпропетровську все спокійно
Для Ігоря Коломойського провал на цих виборах міг стати останнім. Якби впала справжня фортеця олігарха – Дніпропетровськ, можна було б говорити про впевнену перемогу Президента в тому багатосерійному трилері, який ми спостерігаємо останні місяці. Але Коломойський довів, що фінансова прив’язка до території визначає результат виборів в Україні куди більше політичних гасел і найвитонченіших технологій. Результат Бориса Філатова – однозначний успіх для групи «Приват» і гарантія того, що переділу в регіоні не буде.
Можна, звичайно, говорити про те, що арешт Геннадія Корбана став ключовим фактором, що вплинув на успіх «гасконців» в сутичці з Вілкулом, але приймати цю версію на віру – явно недооцінювати ту вертикаль, яку зміг за останні півтора року побудувати в місті Ігор Коломойський. Поразка Олександра Вілкула ж зайвий раз підтверджує, що гроші без управлінських важелів – лише інструмент, але ніяк не гарантія успіху.
При цьому важливо розуміти, що проект Коломойського «Укроп» дуже непогано закріпився в місцевих радах, ставши своєрідною відповіддю на падіння рейтингу саме президентської політсили.
Не обійшлося на цих виборах як без сюрпризів у вигляді перемоги в Миколаєві кандидата від «Самопомочі» Олександра Сенкевича, так і без консервативного голосування – впевнені перемоги Геннадія Кернеса в Харкові і Геннадія Труханова в Одесі.
У кожному разі, в країні зберігся політичний паритет, який може тривати мінімум до 2017 року, коли повинні пройти позачергові місцеві вибори у зв’язку з набуттям чинності змін до Конституції в частині децентралізації. Принаймні, до політичного монополізму Україні поки дійсно далеко.
Джерело: Віталій Філіппоський, Форбс
