«ЗЛ» в попередніх своїх номерах вже не одноразово торкалася теми щодо спровокованої ліберазм-толеразмом окремих європеських політиків експансії біженців з азійських та африканських країн третього світу нашого континенту. Писали критичну реакцію на це урядів Угорщини і Польщі, Церкви, які розуміють усю загрозу, яку несуть усім нам сьогодні ці перевдягнуті у біженців терористи.
Повідомляла «ЗЛ» й про масові переслідування англійською поліцією і депортацію виключно українських мігрантів з туманного Альбіону. І ось по соцмережах вибухом прокотився лист відчаю англійського патріота, який наскільки зрозуміло є юристом і, мабуть, політиком, що з відчаєм готовий визнати себе «расистом» і понести за це покарання, тільки б його рідна Англія схаменулася і вціліла.
Подаємо без скорочень:
«Вітаю! Мене звуть Пол Уестон. Я – расист. Я знаю, що я расист, тому що багато мені говорять про це. Лейбористська партія вважає, що я расист. Консерватори вважають, що я – расист, ліберали вважають, що я – расист. ВВС вважає, що я расист. Тому я повинен бути расистом.
Чому ж я расист? Дуже просто: я хочу зберегти культуру моєї країни. Хочу зберегти мій народ. Це безперечно робить мене расистом в сучасному світі.
Треба сказати, що під впливом лівих, курсор расизму значно змістився. Якщо 30—40 років тому, щоб вас назвали расистом, вам потрібно було дійсно відчувати неприязнь до чужих. У мене немає неприязні до чужих.
Те, що я дійсно Глибоко люблю – це моя країна, моя культура, мій народ. І я бачу, що все це перебуває сьогодні під загрозою.
Великобританія – зовсім маленька країна, яка широко відчинила свої двері для масової еміграції з країн третього світу, і ми просто потонули.
Наші школи не можуть впоратися, наші лікарні не справуємося. Насправді, дуже небагато секторів можуть поки ще справуватися. Наша соціальна допомога теж вже починає здавати.
Якщо я хочу захистити той світ, в якому я народився і виріс, мою країну, мою британську культуру, мою історію і мою спадщину, то сьогодні я стаю абсолютно для всього світу расистом.
Однак я не думаю, що вся проблема полягає в цьому.
Я не кажу про те, расист я чи ні. Це я визнаю повністю тепер, тому що абсолютно ясно, що я і є расист. Оскільки так багато людей мені це сказали, це безсумнівно повинно бути правдою.
Ймовірно я також і ісламофоб. Фобія – це ірраціональна боязнь чогось. Ні, у мене немає ірраціональної боязні ісламу. Я сприймаю сучасний світ таким, яким він є сьогодні.
Я, приміром, заглядаю в Сирію, де близько 100 000 чоловік були вбиті за 2 роки, і де мусульмани шиїти і суніти вбивають один одного. Я заглядаю в Індонезію, в Єгипет, в Китай і до філіппінців. І куди б ви не подивилися – скрізь проблеми з ісламом.
Вони жорстокі, вони, я б сказав, щоб посилити мою репутацію расиста, мають глибоко брутальну політичну і релігійну ідеологію.
Багато людей не поділяють цієї точки зору. Вкрай ліві, звичайно, скажуть, що не можна критикувати іслам тому, що це релігія, а зараз в цій країні існують закони, які говорять, що, якщо ви критикуєте релігію, то ви стаєте винними в розпалюванні релігійної ненависті.
Однак іслам – це не просто релігія. Іслам – це також політична доктрина, і ми повинні мати можливість піддавати його критиці в тому, що є політичним. Адже це одночасно і політична, і релігійна культура.
І я хотів би знати, чи є у мене право мати свою думку на цей рахунок. Знаєте, ми зіткнулися з великою проблемою, і вона не вирішиться сама собою, а з плином часу буде ставати тільки гірше. Ми – гаснуча нація в плані демографії, тоді як мусульманська популяція росте в 9 разів швидше, ніж всі інші.
Коли я заглядаю в майбутнє, то бачу загальну громадянську релігійну війну, яка матиме місце в цій країні.
Немислимі речі, які сьогодні відбуваються в Сирії, відбудуться тут до 2040 або зовсім виразно до 2050. І я б не хотів, щоб Великобританія стала такого роду країною.
Тому я буду викривати іслам як жорстоку і відсталу політико-релігійну доктрину. І мені байдуже, що інші про це подумають, тому що, якщо ми будемо сидіти, склавши руки, то нас затягне в таке, про що багато хто тут, у Великобританії, навіть і уявити собі не може.
Так, що нам необхідно викривати іслам, як він є. І ми повинні почати захищатися від нього тим чи іншим способом. Проблемою, якщо ви хочете від нього захиститися, є те, що вас тут же звинуватять в расизмі.
«Я не расист, але…»
Ну так я згоден: я – расист. Якщо я не хочу, щоб громадянська війна сталася в моїй країні, то я готовий прийняти те, що я – расист. І вам теж доведеться це прийняти.
Давайте всі разом скажемо: «Так, ми всі жахливі, жахливі расисти», – і почнемо атакувати цю ідеологію, яка є найвищою мірою відсталою, жорстокою і примітивною, і яку ми з доброї волі впустили в нашу країну, завдяки лівим, таким людям, як Тоні Блер (Прем’єр-міністр Великобританії, – ред.), які зробили це навмисне з метою зруйнувати нашу культуру, наш народ і нашу, мою країну.
Це було зроблено навмисно, а потім нам сказали: «Ви не маєте права заперечувати».
Особисто я заперечую, пане Блер, і скажу Вам ось, що: Ви скасували закон про зраду незабаром після Вашого приходу до влади. Я припускаю, пане Блер, що Ви вчинили зраду. Я думаю, що Ви винні в зраді, бо Ви винні в масивному Привозі популяції з третього світу, щоб потім повернути нам ніж у рані з мультикультуралізмом.
Це зрада, бо Вашим найпершим завданням було захищати інтереси населення цієї країни. Сам факт того, що ви свідомо хотіли нас зруйнувати і повалити, є злочинним актом.
Те, що закони були скасовані, не має значення. Їх можна відновити. І прийде день, пане Блер, коли Вас будуть судити за зраду разом з усіма, хто входив у Ваш уряд з усіма високопоставленими політиками, які допустили, щоб цей злочинний акт здійснився.
Додам ще: Для мене не має значення, що мене можуть переслідувати за расизм або розпалювання релігійної ненависті. Я в це зовсім не вірю. Я вірю тільки в одне: я захищаю мою країну, мій народ, мою культуру. А все інше може котитися до дідькової матері.
Я – расист».
