Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Невідома Історія

Дві хвилини кольорової Одеси у 1928 році (відео+)

Пропонуємо вашій увазі кілька хвилин ретушованої у кольорі Одеси 1928 року з кінострічки «Людина з кіноапаратом» (рос. Человек с кино-аппаратом). Це український радянський німий документальний фільм Дзиґи Вертова (1929 року випуску), який є одним із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду. Британський кіноінститут (BFI) 2014 року, оприлюднив кінорейтинг, у якому фільм «Людина з кіноапаратом» визнано найвизначнішим документальним фільмом усіх часів. Він займає 3-ю позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

(Повністю фільм дивіться наприкінці статті)

Фільм знято як хроніку одного дня з життя великого міста, зафіксовану кінокамерою-кінооком. Задум стрічки належить брату і колезі Вертова — оператору Михайлу Кауфману, який запропонував Дзизі Вертову створити «щоденник кінооператора» (цей фільм став останнім спільним проєктом талановитого творчого тандему).

Вертов пояснив, що це експериментальна робота спрямована на створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відділення від мови театру та літератури.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Історія створення

Наприкінці 1920-х, коли внутрішньопартійна дискусія в ВКП(б) закінчилася розгромом опозиції та встановленням гегемонії Сталіна, керівництво партії розпочало наступ на пролетарське мистецтво, як таке, що не відповідає завданням часу. Вертов, нищівно критикований за «формалізм», втратив можливість знімати в РРФСР. Відтак режисер звернувся до керівництва Одеської кіностудії ВУФКУ, яке підтримало його радикальний кінозадум, відкинутий у Москві. Знімання стрічки розпочалося влітку 1928 року й відбувалося здебільшого в Одесі, але також у Харкові та Києві. Прем’єра фільму відбулася 6 січня 1929 року в Києві, 9 квітня в Москві та 12 травня в США.

Згідно з естетичними настановами Вертова фільм знімався без сценарію. У «Людині з кіноапаратом» Вертов впровадив багаторічні досліди та теоретичні напрацювання у галузі операторського мистецтва та монтажу, використавши такі способи як уповільнене знімання, подвійна експозиція, наїзди камери, тощо й перетворив фільм на методологічний посібник з кінематографії для багатьох майбутніх режисерів. Дотримуючись концепції революційного мистецтва, спрямованого на пошук універсальної кіномови, у фільмі Вертов прагне досягти «чистого відтворення життя», зокрема його плинної ритмізованої структури суто кінематографічними засобами, без посередництва естетичного (художнього) досвіду.

Камера талановитого оператора Михайла Кауфмана (брата Дзиґи Вертова) показує строкате життя радянських міст — Одеси, Харкова, Києва та Москви, як бачимо, з них три є українськими містами. Починається він заставками зі словами «Без допомоги написів», «Без допомоги сценарію» та «Без допомоги театру», тобто, він не дає коментарів до зображеного, а створено його без залучення акторів і декорацій, всі сцени не постановочні, а взяті зі справжнього життя.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Перші кадри показують кінооператора, що стоїть на величезній кінокамері. Він спускається в порожній зал кінотеатру, де самі собою розкладаються розкладні стільці. Туди заходять відвідувачі, ніби подивитися на цей же фільм. Починається концерт духового оркестру, що супроводжує німу кінострічку.

Ці кадри змінюються безлюдними поки що ранковими вулицями з архітектурою, вітринами магазинів. Дія переноситься в поїзд, де просинаються пасажири, просинається і місто. Двірники починають прибирання, робітники вмиваються, виїжджають з депо трамваї та автобуси, на заводах і фабриках запускаються верстати, відчиняються крамниці. Між тим додаються кадри, де знято як кінооператор фільмує реалії міст, демонструється процес монтажу кіноплівки.

У кадрі з’являються контрастні кадри: похоронів і весіль, могил і новонароджених. Далі показується буденне життя, передусім жінок: робітниць фабрик, друкарок тощо. Потім зображаються чоловічі професії: шахтарі, ливарі. Опівдні дія переноситься на пляж, люди засмагають, відвідують атракціони, займаються спортом.

Ближче до кінця фільму різні монотонні заняття порівнюються з музикою. Предмети в кадрі оживають, рухаються самі собою, зображення накладаються одні на одних. Знову видно людей в кінотеатрі та екран. Стрічка дедалі пришвидшується і врешті око кінооперетора зникає за діафрагмою кіноапарата.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Фільм не був визнаний сучасниками одразу в час його виходу. Навпаки, працівники радянської кіноіндустрії закидали Вертову за його підхід, у якому форма переважає над змістом, що було власне наслідком його пошуку універсальної кіномови. Сергій Ейзенштейн навіть визначив фільм як «хуліганство камерою без ніякого сенсу». Фільм також був здебільшого відхилений і критиками Заходу. Британський документаліст Пол Рота[en] сказав, що ставлення до Вертова «мало радше жартівливий характер, ніж як до режисера. Всі ці нарізки та епізоди, де одна камера знімає іншу, мали враження трюків і не сприймалися кіноспілкою шанобливо».

Темп фільму є швидшим понад в чотири рази аніж будь-який інший фільм 1929 року та вміщує приблизно 1775 окремих кадрів — це робить фільм складнішим для сприйняття пересічному глядачу.

Кількість переглядів: 21,612 

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності