Єврорадіо: Ви жили в Криму, але після його анексії Росією поїхали в Україні – чому?
Ашер-Йосеф Черкаський: На мою думку, те, що сталося з Кримом, – це велика зрада. Я вважаю, що якщо людина хоче стати громадянином іншої країни, він може спокійно прийняти інше громадянство і жити на території країни свого перебування, але вже на інших умовах. А якщо відривається територія і робиться це таким нечесним чином, то… це було проти моєї совісті. А в Криму я бачив багато людей, які хотіли бути громадянами Росії, але прийняти це громадянство хотіли разом з територією.
Вони ж мріяли «повернути Крим Росії»…
Ашер-Йосеф: Так. Але мені як громадянину України і просто як людині це було неприємно, і я не міг там залишатися.
… і поїхали до Дніпропетровська. Чому саме туди, а не в близькі до Криму Херсон або в Ізраїль, врешті-решт?
Я кримчанин, але поїхав звідти в 1993 році в Дніпропетровськ і повернувся до Криму в 2012 році – там залишалася моя мати, у якої зіпсувалося здоров’я. Залишили старших дітей у Дніпропетровську, де вони навчалися в релігійній єврейській школі – в Криму такої можливості не було. А коли сталася анексія і ми були в очікуванні початку повномасштабної війни, мати змусила нас виїхати рятувати дітей. Знаєте, на момент розвалу Радянського Союзу я вже відслужив в армії і був свідком трагічних подій в Карабасі, Оші, Придністров’ї, Чечні, де жили наші родичі, так як моя мати з Кавказу, і я знав, чого можна очікувати в Криму і в Україні. Почалися відомі події на Донбасі. Зараз всі народи України протистоять цій агресії, але на першому рубежі протистояння став саме Коломойський Ігор Валерійович – це, як я розумію, була його свідома позиція: не здавати Україну. І те, що в Дніпропетровську для протистояння цій агресії зробили представники нашого народу, такі як Ігор Коломойський, Борис Філатов, Геннадій Корбан… Ми розуміли, що російські війська цього нашій єврейській громаді не пробачать і треба рятувати дітей. Ні, були думки і про Ізраїль, але коли з’явилася можливість виконати свій обов’язок чоловіка перед сім’єю і країною, я відразу нею і скористався.
Вибачте, але несподіваний крок: ви могли виконувати свій обов’язок в тилу, десь у великій команді Коломойського, але записалися рядовим добровольцем в батальйон «Дніпро» – чому?
У мене обидва діди пройшли Велику Вітчизняну війну. Один закінчив її в Болгарії, другий брав участь у захопленні Рейхстагу. Я син військового, сам служив у Радянській армії. Для мене цей вибір більше був таким: «На що я здатний як чоловік?»
Ви релігійна людина, і я так розумію, що ваш вигляд, ваша борода – це виконання якихось вимог релігії? І ще: як же божа заповідь «Не убий»?
Іудаїзм відрізняється тим, що ми не підставляємо другу щоку. І якщо я знаю, що хтось прийшов, щоб убити мене, я зобов’язаний перший напасти, щоб захистити своє життя. Що стосується бороди, то в Торі написано: «Лезо не повинно торкатися лиця твого і не псуй край бороди своєї» – це заповіт. Ну, а те, що борода у мене виросла така велика, вже вибачте!
Що найскладніше для релігійної людини на фронті?
Я ж не можу противнику пояснити, що у мене з вечора п’ятниці і до заходу сонця в суботу шаббат, тому я не воюю. Мовляв, почекайте, закінчиться шаббат – продовжимо воювати. Є три речі, які єврею не можна порушувати. Перша серед них – не дозволяти собі ідолопоклонство. А от інші заповіти можу порушити: можу пропустити молитву, а потім при можливості помолитися, можу воювати під час шаббата, захищаючи своє життя. Коли я був на передовій в Пісках, біля Донецького аеропорту, то і єврейський Новий рік я провів в окопах, і Судний день. У нас день Нового року визначальний – таким буде наступний рік. А потім йде 10 днів каяття, коли людина переглядає зроблене за рік, дивиться, що в своєму житті потрібно виправити. І ці два дні я провів в окопі, йшли бої. Хоча й було сказано, що у нас перемир’я, але насправді бої йшли щодня. Я вже не кажу про те, як складно на війні з кошерною їжею…
Як вас з вашою видатною бородою зустріли в батальйоні? Підколювали?
Відмінно! У нас служать хлопці різного віросповідання: наші кримчани – мусульмани, я іудей, є християни. Причому, єврей я не один – нас воює багато. Просто релігійних, як я, зустрічати не доводилося. І не чув навіть про таких. Що стосується підколів, то це завжди по-дружньому. Ніякого антисемітизму, антиісламізму або антихристиянства у нас немає. Цьому не місце на війні, де ми прикриваємо спину один одному.
А який позивний вам дали?
Ашер-Йосеф: Я воюю з відкритим обличчям і не приховую свого імені та прізвища. Насправді у мене два імені: перше я отримав при народженні ще в радянський час, а друге під час обрізання – єврейське. Обидва справжні. Але в основному я користуюся єврейським ім’ям Ашер-Йосеф. Загалом, у нас хлопці самі вибирають: користуватися позивним або справжнім прізвищем.
Який момент був найстрашнішим?
Коли російські ЗМІ почали трубити, що аеропорт фактично захоплений і що на нас зараз піде танкова колона. На фронті ти в будь-який момент можеш загинути, але саме тоді це усвідомлення було особливо гострим. Що зараз просто візьмуть і «вимкнуть світло», все закінчиться, і не зможеш своїм дітям допомогти увійти в це життя, не побачиш онуків. До речі, це було в один із днів «перемир’я».
Українських військових російські ЗМІ звинувачують в різних злочинах – буває таке? Наприклад, над полоненими знущалися?
Були у нас і полонені. Але знаєте, що мене найбільше обурює? Я лежав у лікарні разом з бійцем батальйону «Донбас», який був в полоні більше двох місяців. Він розповідав, як до них ставилися там, і я бачив ставлення до тих, хто потрапив у полон до нас. Як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. Потрапив до нас у полон хлопчик Андрій зі Свердловська, який приїхав сюди «рятувати росіян». Підходили до нього наші бійці, і я не бачив не те щоб його били, але навіть ненависті до нього.
Адже це ворог, який приїхав сюди вбивати, і цілком можливо, що когось і вбивав. А з ним сиділи і розмовляли, пояснювали, що мета цього конфлікту – знищити Україну як державу, українців як народ.
Який слід ця війна, участь у бойових операціях залишили у вашій душі, вашій психіці?
Я втратив Батьківщину. Навряд чи я коли-небудь зможу повернутися до Криму. Там залишилися мої друзі дитинства, які зараз перестали бути моїми друзями. Семеро моїх близьких друзів-однополчан вже загинули. Та й контузія без наслідків не проходить: безсоння, постійний шум у вухах. Війна не проходить без наслідків. Мій перший ранок у лікарні почався з того, що коли до мене прийшли робити укол, то двері відчинилися зі звуком, що нагадує постріл з міномета. У три секунди я лежав на підлозі… У медсестри були квадратні очі. Скажіть – хороша реакція, правда? Це не найкращі навички, що у нас виробляє війна. Уявіть: якщо ти на фронті, то фактично цілодобово знаходишся в повній бойовій екіпіровці: і спиш в ній, і ходиш, і їж. Ти весь час у бронежилеті, зі зброєю, в касці. Є моменти затишшя, але зазвичай ти в такому «вбранні», так як в будь-який момент може бути атака, і часу одягнутися не буде. Ти весь час там в стресовій ситуації…
Не було бажання піти з батальйону, дати іншим проявити себе?
А якщо не візьмуть знову?! Не забувайте, що мені вже 45 років. Ні, поки це все не закінчиться, я не піду. А який сенс тоді був сюди приходити? Щоб просто себе перевірити? Ну, я перевірив, здається, боягузом себе не показав. Але тут не тест проходять, це не сафарі і не гра. Я хочу, щоб Україна збереглася як держава і щоб у нас був мир. Ми нормальна країна, і тут живуть нормальні люди. Тут немає ненависті до росіян, не їдять тут російськомовних немовлят, як і не розпинають хлопчиків і не ґвалтують стареньких. Я не знаю, яку думку треба мати про українців, щоб повірити в таке. І яку треба мати хвору фантазію, щоб таке придумати!
Ну відомо ж, що тут живуть, перепрошую, страшні жидобандерівці!
У мене, до речі, є фото, де ми стоїмо з Дмитром Ярошем, і в мене на майці написано – «жидобандерівець». До речі, «ярош» походить від єврейського «Арош» – голова, глава. Так що якщо його прізвище з івриту перекладати, то виходить «глава».
Ну, давайте ще розповімо Кисельову, що Ярош – єврей! Чи правда, що вашим портретом в ДНР лякають новобранців?
Я не був у ДНР і не знаю, що там роблять з новобранцями! Але сам я свої фотографії в інтернет не викладав, не хвалився своїм бойовим видом – з бородою і автоматом.
Читав, що нібито за вашу голову призначена хороша грошова нагорода…
Не знаю, до мене не приходили і не казали, що за мене призначена така от сума. Швидше за все це чутки. Але чи правда це, я вам не підтвердити, ні спростувати не можу. Можливо, що моїми портретами лякають новобранців: «Дивіться, який жахливий вбивця!» Можливо, якісь хворі люди вирішили зібрати гроші і знищити мене фізично.
Відомо, що за всім, що почалося в Україні в 2013 році, стояла Америка…
… про що знає кожен росіянин! І саме тому кожен росіянин, коли у нього з’являється така можливість, відправляє своїх дітей вчитися саме в цю жахливу країну!
… а там, де Америка, обов’язково присутній її вірний соратник – Ізраїль. Скажіть чесно: яке звання в Моссаді маєте?
О! Ви вирішили все випитати – щоб знали, що я в Моссаді ще! Але ж є й інші розвідки світу – чому б не в ЦРУ?
ЦРУ банально – краще вже МІ-6, якщо не Моссад!
Ну так. Дійсно, писали ж, що я полковник ізраїльської розвідки, і що це вже шоста військова кампанія, в якій я беру участь. Але якщо я зараз скажу, що це неправда, то скажуть: «Ось, бачите! Думаєте, він вам правду скаже? Ага!» Я поки не маю ніякого відношення до Держави Ізраїль. Я сподіваюся, що якщо в Україні буде мир, то… Ми планували, що, можливо, коли підростуть діти і їм треба буде продовжити освіту, виїхати в Ізраїль. Але поки до цієї країни я маю тільки одне відношення – я єврей. Я не громадянин Ізраїлю або США, про що також писали, і ніякої я не полковник.
Можливо, до кінця війни і станете полковником – української армії!
Я хочу залишитися в стані такому, в якому зараз перебуваю. Звання отримують за вислугою років, а я не хочу чекати три роки, щоб отримати наступне. Я хочу, щоб війна закінчилася сьогодні. Щоб перестали гинути не тільки наші хлопці. Мені шкода і тих хлопців, яких сюди направляють, яких обманюють і змушують вбивати громадян України. Ми воюємо за свою землю, свою державу, своє життя, своє право вибору, за те, як нам жити, а вони воюють за обман і за гроші – мені їх шкода.
Джерело: Еuroradio
