Призначення Геннадія Москаля очільником Закарпаття після резонансних мукачівських подій безумовно ефектний піар-хід. Чого вартує тільки одна його фраза: «Моя присутність тут – це вже половина вирішення проблеми Закарпаття»!..
Однак ефект може перебувати дуже далеко від ефективності, тим більше, коли йдеться про глибокі суспільні зміни.
Нині більшість ЗМІ наввипередки поспішають показати нам позитивний бік Генадія Москаля, але, як говориться, кожна, медаль має два різні боки. Тому спробуємо розгледіти інший бік цієї нікому невідомої медалі і пошукати, що писали українські ЗМІ про неї колись і сьогодні. Адже, якщо дані публікації досі не були офіційно спростованими, вважаємо за своє право ними скористатися.
Кажуть, що повертатись – погана прикмета, але, мабуть не для героя цієї статті. Геннадій Москаль – новий по-старому або старий по-новому губернатор Закарпаття. Хто ж він насправді? Принциповий керівник чи популіст і маніпулятор? Кажуть за людину говорять її вчинки, то ж давайте розбиратись.
Крім феєричної манери матюкатися на камеру і без неї, пана Москаля відрізняє серед інших українських чиновників те, що ні на одній посаді він довго не затримується. Так ставалось багато разів за всі часи стрімкої кар’єри генерала. Останній приклад – багатостраждальна Луганщина, точніше те, що від неї залишилось. Тільки от влітку Москаль бігав в камуфляжі прифронтовими містами та селами, лаяв місцевих сепаратистів і кричав, що буде на цій посаді до останнього і сам станцює на похороні ДНР та ЛНР, а вже і слід його простив. Справедливості треба відзначити, що мешканці тих місць і сіл, мабуть, перехрестились, коли дізнались, що тепер вже екс-губернатор поїхав аж до Закарпаття і назад вже точно не повернеться. Бо матюкали вони його поза очі не менш красномовно, ніж він на камеру журналістів Лайф ньюз. Ніхто з місцевих так і не зрозумів у чому полягала боротьба Москаля із контрабандою, бо це був такий собі розіграний спектакль, театр одного актора. Не змогли люди пробачити Геннадію Геннадійовичу і розпорядження, яким він перекрив єдиний транспортний коридор через Лисічанськ до горе-ЛНР, адже не для кого не є секретом, що у місцевих там за лінією фронту залишились родичі, друзі, домівки, там залишилось все те, що зараз вони із болем називають минулим життям. Але, як кажуть, ситий голодного не зрозуміє. Не зміг зрозуміти людей на Луганщині і губернатор Москаль. Тому з легким серцем прийняв пропозицію Президента і поїхав керувати далі.
Отже, Закарпаття – найкрупніший центр з переправлення контрабанди із країн західної Європи в Україну і навпаки. І знов Президент Порошенко відзначився своєю «професійною кадровою політикою» і не придумав нічого кращого, ніж відправити боротись з корупцією і свавіллям «людей у погонах» того, хто ще на початку 90-тих розробив і успішно втілював в життя всі приступні контрабандні схеми – Геннадія Геннадійовича Москаля.
Політична кар’єра самого Г.Москаля свідчить, що це радше людина процесу, ніж результату. Він сам вельми талановитий піарник та актор, за словом в кишеню не лізе та вміє використовувати «могучий язык» з українським акцентом, що приносить неабияке задоволення невибагливій публіці. Проте люмпенський популізм та системні реформи – це, все-таки, зовсім різні жанри суспільної активності і виникає питання, чи не обходяться українцям занадто дорого видовища замість роботи.
Вперше Геннадій Москаль починає службу на Закарпатті як начальник обласної міліції у 1995 році, коли міністром МВС стає Юрій Кравченко. Це був час кримінального розгулу, а Леонід Кучма робить перші кроки для підпорядкування собі всієї владної вертикалі. І Москаль в цьому процесі виявляється доволі успішним помічником. Насамперед він починає зі створення позитивного іміджу відомства, для чого створюються міліцейське телебачення та обласна газета «Відомості міліції». Згодом в області запроваджуються регулярні «маски-шоу», коли під приводом перевірки документів цілі загони озброєних правоохоронців вриваються в публічні місця – ресторани, бари, клуби. Метою було довести, хто «головний на районі». І неважливо, що у відділки потрапляло безліч пересічних громадян, які просто не мали з собою паспорта. Через кілька годин їх усіх відпускали, але привчали, що міліцію треба слухатися і їй платити. Це не мало нічого спільного з законністю, але в посттоталітарній державі сприймалося за наведення порядку. На нарадах Г.Москаль прямим текстом наголошував, що не має бути жодних «авторитетів» поза органами влади, а їх місце повинні зайняти працівники силових структур.
Хтось радо прийняв нові правила гри, як, наприклад С.Ратушняк, котрий у ті роки доволі щедро фінансував міліцію, хтось опирався і був витіснений на маргінес або знищений, але більшість тіньового бізнесу пристосувалася, що в результаті й привело до зрощення криміналу і влади. Яку роль взяла на себе міліція, яскраво висвітлив касетний скандал, через який стало очевидно, що силовики за своєю поведінкою та психологією практично не відрізняються від озброєних банд, але їх дії прикривала політична верхівка. Г.Москаль в цій системі виявився вельми успішним виконавцем середнього управлінського рівня, бо після Закарпаття був Крим (1997-2000 рр.) та Дніпропетровськ (2000-2001 рр.). Стратегічного завдання – подолання злочинності, він, звичайно, не виконав та й мети такої перед ним ніхто не ставив, але «шугонути» та підпорядкувати кримінал владі – з цим він справлявся добре. Звідси й показна сміливість Г.Москаля, мовляв, ходжу по вулицях без охорони і нікого не боюся, бо реальної загрози він нікому не становив, а був лише посередником між владою та бандитами.
На Закарпатті та (горілчана) епоха закінчилася двома гучними вбивствами «авторитетів»: ужгородця Едуарда Маркуша (Дуцмана) в Будапешті та Михайла Токаря (Гєші) в Мукачеві. Безпосереднього стосунку до цих злочинів Г.Москаль не мав, але, ще перебуваючи в області, зазначав, що попереджав Е.Маркуша про загрози, але той відмовився від послуг правоохоронців. Тому сам вибрав свою долю.
Також, як подейкували тоді на Закарпатті, на підставі домовленостей із тодішнім мером Ужгорода Ратушняком, Москаль став «кришувати» криміналітет, забезпечуючи контрабандистам захист від людей у погонах. Грузи, які незаконно йшли через кордон, супроводжувались спеціальними нарядами міліції, крадені автівки офіційно вилучались і знов таки офіційно передавались фірмі «Барва», яка належала кримінальному авторитету Токару. Потім автівки продавали, а прибуток Токар і Москаль, кажуть, ділили навпіл. Однак цей союз був недовгим, за дивних обставин Токара розстріляли.
Про це колишній перший заступник екс-начальника УМВС України в Закарпатській області Геннадія Москаля, екс-перший заступник начальника ГУ МНС України в Закарпатській області, депутат місцевої облради і генерал податкової міліції Іван Гецянин розповідав ще колись в інтерв’ю обласному тижневику «Старий замок Паланок».
За весь час перебування Москаля на посаді керівника Закарпатського УВС таких «дивних» смертей серед людей, що мали відношення до контрабанди, було ще декілька – Василь Ільтьо, Тігран Акопян, подружжя Садварі. Жодне з цих резонансних вбивств, а їх було біля десяти, не розкрили з легкої руки начальний обласного УМВС.
Дев’яності скінчились, за цей час Геннадій Москаль змінював посади, бо головним його талантом стало уміння правильно обирати тих, кому він готовий служити.
Новий, політичний етап своєї кар’єри Геннадій Москаль почав також із Закарпаття. У 2001 році зусиллями олігархів Віктор Ющенко був відставлений з посади прем’єр-міністра. А неодмінною умовою В.Медведчука, який після касетного скандалу практично взяв під повний контроль Л.Кучму, була також відставка закарпатського «губернатора». Бо СДПУ(о) вважала наш край своєю вотчиною. Та й не просто відставка, а знищення В.Балоги як політичної фігури. І на роль такого приборкувача було обрано Г.Москаля, який з травня 2001 року очолив Закарпатську ОДА.
Спершу Геннадій Геннадійович доволі заповзято взявся за свою місію. Зокрема, показово був знятий з посади голови Виноградівської РДА О.Гаваші, який дозволив собі приєднатися до походу на Говерлу, де оголосили про створення нової політичної сили «Наша Україна». Зусиллями СДПУ(о) та групи С.Ратушняка при патронаті Г.Москаля було ініційовано відставку І.Іванча з посади голови обласної ради. Як наслідок, були зірвані дві сесії, але необхідних двох третин, тобто 51 депутата із 75, для усунення голови не збиралося. На третє засідання прийшов голова ОДА. Вислухавши позицію депутатів й критику на свою адресу як такого, що намагається втілити волю СДПУ(о), він доволі емоційно покинув зал. Однак, очевидно, зрозумівши, що позиції СДПУ(о) в області не є такими вже непохитними, відмежувався від них і повністю переключився на підтримку блоку ЗаЄДУ. Підтримав він і С.Ратушняка на противагу Н.Шуфричу в Ужгородському виборчому окрузі, мотивуючи це тим, що може виграти «нашоукраїнець» І.Кріль. Есдеки йому цього не вибачили.
Проте політичного успіху Г.Москаль не досяг. Пропрезидентська ЗаЄДУ зайняла лише третє місце в області (9,8%), поступившись і «Нашій Україні» – 36,6%, і СДПУ(о) – 14,2%.
Не помітно було зрушень і в економіці. Хоча область часто відвідували потенційні інвестори, вкладати гроші в її економіку вони не поспішали. А це було головним завданням, яке виголошував Г.Москаль. Запам’яталися його доволі популістські заходи з урегулювання цін на хліб та паливно-мастильні матеріали. Хоча й гучно оголошувалося про залучення сюди російських нафтових інвесторів, щоб витіснити місцевих олігархів.
Тобто, як тоді подейкували, з легкої руки керівника області на закарпатській землі будуються нові АЗС, на яких рікою ллється контрабандне пальне. Ось така проста і доволі прибуткова схема – бізнесмени будують заправки, а пальне туди постачали буцімто фірми губернатора. Так би і царював ще довго пан Москаль, «фришуючи» контрабанду горілки, тютюну, машин і бензину, якби не перейшов дорогу своїми «бізнес-схемами» головному пану цього краю Вікторові Івановичу Балозі. Виник певний конфлікт інтересів, який і став однією з причин, за які губернатора «попросили» з посади…
Зате на ниві культури Геннадій Геннадійович залишив позад себе всіх своїх попередників разом узятих. При ньому засновано близько десятка нових фестивалів, «губернатор» активно рятував замки й дерев’яні церкви – пам’ятки історії та архітектури, відкривав пам’ятники відомим діячам культури та його захисникам. Тобто, піар залишався найсильнішим боком Г.Москаля.
Останнім завданням, яке йому доручили, стало провести у мери обласного центру Віктора Погорєлова замість обраного нардепом С.Ратушняка. Оскільки Погорєлову протистояв Павло Чучка, що підтримувався «Нашою Україною», це питання залишалося дуже принциповим в умовах передреволюційної України. І Москаль з ним справився, використовуючи на повну потужність адмінресурс, залучивши на сторону Л.Кучми та СДПУ(о) навіть С.Ратушняка. Правда, вдячності від В.Медведчука не дочекався і відразу після виборів був замінений на цілком відданого партії Івана Різака.
Пересидівши бурхливі Помаранчеві події в Києві на непомітній посаді голови держкомітету у справах національностей та міграції, Г.Москаль зі своїми якостями слухняного виконавця вже був затребуваний новою владою. Ю.Луценко, який ніколи не працював в міліції, мав опертися хоч на якихось професіоналів, тому зробив його своїм заступником та начальником кримінальної міліції Києва. Згодом його направляли в Луганськ, Крим, СБУ, Радбез, але ніде він не затримувався надовго. Двічі за списками, спочатку по квоті Ю.Луценка, потім – А.Яценюка, обирався до парламенту.
Потім був Майдан, стояння на барикадах і тонкий розрахунок на тепле місце біля Юлії Тимошенко, яка, вийшла з тюрми. Але ж Геннадій Геннадійович швидко зорієнтувався, що Юля зараз не в фаворі, швидко був виключений з ВО «Батьківщина» за підтримку на Президентських виборах іншого кандидата, і пішов, так би мовити, з гордо піднятою головою до нового господаря – правильно, кандидата в Президенти України Петра Порошенка. Сьогодні ми бачимо, що голова держави виявився людиною вдячною…
Хоча остання посада Москаля в Луганську запам’яталася хіба яскравим піаром, але жодних зрушень чи навіть пропозицій до вирішення проблем по суті там не відбулося.
Відтак, третє призначення Г.Москаля на Закарпаття – це спроба продемонструвати рішучість дій Порошенка, нічого не міняючи в принципі, щоб зберегти хитку рівновагу в коаліції. Бо, скажімо, усунення С.Шаранича послаблювало «Народний фронт», а так Г.Москаль ніби й не чужий А.Яценюку. Плюс можна пограти на протистоянні з В.Балогою.
Тому найближчим часом слід очікувати купу ходоків до Геннадія Геннадійовича, які будуть йому розказувати, що всі тринадцять років чекали на його повернення, як їх замучила мукачівська мафія і скільки світла випромінює неповторна голова пана «губернатора». А Г.Москаль ласий до зовнішніх ефектів буде цим насолоджуватися і вдавати захисника народу. Вже другий робочий день новопризначеного керівника краю показав це з усією очевидністю. Мов рояль в кущах на вулиці Корзо «несподівано», але в присутності телекамер з’являється Сам в супроводі «народофронтівця», заступника міського голови Ярослава Шафаря, щоб особисто втрутитися в конфлікт навколо власності в центрі Ужгорода.
Один з так би мовити талантів знов призначеного губернатора Закарпаття – він великий майстер плетіння інтриг, який завжди намагається вийти сухим з води і прикрити свої ганебні антидержавні вчинки пафосними висловлюваннями. Імідж такого собі «рубахи-парня», керівника, який з народу і з народом. Він може вийти до людей, міцне слівце вставити у розмові, коли лає контрабандистів і зрадників – уміння грати на публіку у Москаля не віднімеш. В найближчий час слід чекати одне-два резонансні затримання фур із цигарками або горілкою (що фактично вже й відбулося, адже днями в області показово була вилучена контрабанда цигарок на суму понад 1, 5 млн., – ред.), де одіозний голова області сам проведе обшук і затримання, відзвітує перед камерами про свою роботу і ще раз підкреслить, що він – це той, хто наведе на Закарпатті лад.
Глядачі в захваті. Процес пішов…
P.S. Ніби в підтвердження усього вище сказаного, може слугувати нещодавня обмовка на камери попереднього губернатора краю Губаля в інтерв’ю телеканалу «112 Україна»: «Перерозподіл контрабанди на Закарпатті завжди вирішувався законним чином, в межах закону. Не можна це вирішувати за допомогою зброї».
P.P.S. На думку спікера “Правого сектора” Андрія Шараскіна, новопризначений губернатор Закарпаття Геннадій Москаль не буде боротися проти контрабанди.
“Я не думаю, що Москаль і контрабанда будуть боротися. Як кажуть, якщо ти хочеш побороти якийсь рух, треба його очолити. Двічі в одну річку не ввійдеш. Я думаю, що призначення Москаля – це найкраща пропозиція для Порошенка. А для Закарпаття і для України – це повна маячня. Треба бути послідовними. Москаль в Луганській області нічого не зробив з контрабандою, і в Закарпатті не зробить“, – вважає Шараскін.
На його думку, боротьба держави з контрабандою є показною. “Ми всі прекрасно розуміємо, хто цю контрабанду завозить. Показують, що зупиняють 10 фур, а провозять ешелони. І тут же починають заганяти патріотів в глухий кут, викручувати руки і говорити, що вони поганці– як було з торнадівцями. У Порошенка чудові призначення на користь своєї команди. Він і його команда будуть послідовно проводити свою лінію”, – сказав Шараскін.
