Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Полеміка

ІНТЕРВ’Ю ЄВРЕЯ – КОМАНДИРА ЄВРОМАЙДАНУ

Під час останніх подій, що охопили Київ та усю державу, увагу Редакції «ЗЛ» привернуло інтерв’ю одного з командирів «Євромайдану», єврея за національністю, дане ним Михайлу Гольду спеціально для «Хадашот», розміщене на сайті асоціації євреїв України «Ваада України». Сподіваємося, що воно хоч уже і пост–фактум, але таки для декого відкриє нове обличчя Українського Майдану.

«Кашкет» замість кіпи в громадських місцях, типово єврейська зовнішність – цей молодий чоловік цілком зійшов би за викладача ієшиви національно-релігійного напрямку, а між тим – він був одиним з головних людей в складній системі самооборони Майдану і барикад на Грушевського.
Справжнє своє ім’я, зі зрозумілих причин, він просив залишити за рамками інтерв’ю, а в іншому виявився цілком відвертим…

– Ну і як ти ТАМ опинився? Що для тебе означає Майдан, в тому числі, як єврея…
– Як і більшість співгромадян, я вийшов на Майдан скоріше не «за», а «проти» – товариство взагалі легше консолідується навколо протестних гасел. Я й раніше не відчував особливих сентиментів до влади, але рубіконом стала смерть людей. Саме це призвело до розуміння, що … пора йти на Грушевського. Побачене спочатку розчарувало – настільки все було дезорганізовано – відсутність лідерів, виразної стратегії і т.п. Тоді, несподівано для себе я дещо став керувати ходом цього протистояння, хоча спочатку не вважав це «своєї війною». Організував оборону, будівництво барикад а пізніше, на прохання людей, став командувати одним з підрозділів.

– Тобто ти прийшов на Грушевського навіть не з Майдану?
– Я був кілька разів на Майдані, слухав мурмотіння політиків, безвідповідальні заяви лідерів опозиції, розуміючи, що люди можуть наламати дров. Що й сталося, коли після 7 –годинних переговорів з гарантом ця трійця вийшла на сцену і почала промацувати грунт для компромісу. Народ їх послав і почав рухатися в сторону Грушевського, збираючись йти на штурм, абсолютно нічого не розуміючи в військовій справі. Я служив в ізраїльській армії, маю чітке уявлення про контртерористичні операції, сам в них брав участь, і просто зрозумів, що зараз проллється велика кров. Перерахувавши людей на барикадах і переконавшись, що співвідношення сил абсолютно неприйнятне для наступальних дій, я запропонував зайняти оборонну позицію і зміцнити редути. Сьогодні ці барикади виглядають, як вони повинні виглядати.
Остаточна ж впевненість у тому, що я саме там, де мав би бути, прийшло після штурму Українського дому, де я, кажучи словами «Піркей авот», намагався бути людиною в місці, де немає людей. 1500 осіб намагалися захопити будівлю, де знаходилося 200 бійців внутрішніх військ, в основному курсантів, і доберись вони до цих хлопців – кров пролилася б вже з іншого боку. Ми почали переговорний процес, що завершився звільненням Українського дому без єдиного пострілу і постраждалих.

– Крім тебе в самообороні Майдану ще є євреї?
– Тільки в моєму підрозділі четверо ізраїльтян з бойовим досвідом, яких, як і мене, вивело на Майдан бажання уникнути нікому не потрібних жертв. Я б назвав всю нашу групу «блакитними касками», за аналогією з миротворцями ООН. Обстановка на Майдані досить нервова, багато людей хочуть помститися за кров жертв, ще більше втомлених від бездіяльності опозиції – всі ці гарячі голови сповнені ілюзій щодо реальних боїв і, відповідно, не уявляють собі можливих наслідків. Вони також не замислюються про те, що по інший бік барикад теж люди, тому наші дії не повинні опорочити Майдан «з людським обличчям».

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

– Чи ти не зіштовхувася не з антисемітизмом навіть, а з якимсь поблажливим ставленням, мовляв, дарма що єврей, а теж з нами стоїть? Я кажу про дихотомії: є «ми» – українці, і «вони» – євреї, частина яких – наші попутники і навіть друзі. Адже питання «чи єврейська справа?» задають собі і наші українські сусіди.
– Не було й тіні подібних настроїв. Я з перших днів спілкуюся з активістами «Правого сектору», УНА –УНСО – з усіма тими людьми, з якими в мирний час навряд чи знайшов би точки дотику. При цьому позиціоную себе виключно як єврея, причому релігійного. Під моїм початком вже десятки бійців опору – грузини, азербайджанці, вірмени, росіяни – які навіть не намагаються говорити по-українськи, – і жодного разу ми не зіштовхувалися з проявом нетолерантності один до одного. Всі вони з підкресленою повагою ставляться до мого віросповіданням – вже знають, що я їм, чого не їм і т.п. і це не викликає ніякого неприйняття.

– Наскільки ти і твої єврейські друзі сприймають Майдан як українську національну революцію? Адже в тому, що це національна революція – немає сумнівів – недарма звучить постійний рефрен «Слава Україні – Героям слава!», Національний гімн виконується кожні півгодини…
– І прапор, і гімн – це державні, а не партійні символи, – і пієтет до них просто необхідний. У Сполучених Штатах при звуках гімну люди просто встають, і ніхто не сприйме його слова як націоналістичний заклик .
Я зовсім не ідеалізую протестний рух і не знаю, чи справді на Майдані народжується нова громадянська нація, але мені дуже імпонують деякі процеси. Більше 20 років при всіх зовнішніх атрибутах державності Україна представляла собою досить штучне утворення – люди не відчували гордості за свою країну. Культивувався старий стереотип «моя хата скраю», українці представлялися народом, якому на все наплювати. Ніхто не очікував, що через 9 років після Помаранчевої революції, після повного розчарування, люди знайдуть у собі сили піднятися ще раз. На марші мільйонів – а я в ньому брав участь – десятки євреїв йшли поруч зі свободівцями, кричали малоприємні для мене гасла… У тому, що дух свободи та єднання присутній на Майдані в посиленої концентрації, мало хто сумнівається. Досить пройтися по барикадах – такої відповідальності ми давно не бачили, я сам у минулому був свідком, як люди просто проходили повз впавшого на вулиці. І раптом з’являється громадянська самосвідомість – людей, які працюють цілий день, а вночі стоять на Майдані, викроюючи кілька годин для сну.

– Наскільки Майдан різнорідний? Як уживаються один з одним «Правий сектор» з лібералами, «Спільна справа» зі «Свободою» і так далі? Не втрачені важелі управління? Чи це вже організм, що саморозвинувся, на який і влада, і опозиція майже не мають впливу?
– Усі ці фракції не є домінуючими, складаючи (разом узяті) 40% протестувальників. І тенденція позафракційних зростає, люди приходять просто тому, що відчувають це своїм обов’язком. При цьому Майдан цілком керований організм, є Штаб опору, рішення якого виконуються всіма фракціями. Крім одного інциденту між «Свободою» і «Спільною справою» (як ми їх називаємо, «есесівцями») підтримується статус кво…

– Есесівці? Це просто акронім, не більше?
– Не більше. Нацистської символіки на Майдані немає – ні в однієї з фракцій.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

– Багато моїх єврейських знайомих закликають «дати революції перемогти», а потім мовляв, все нормалізується – демократи відтіснять екстремістів на периферію політичного процесу. Чи не здається тобі це спрощенням? Зазвичай виходить якраз навпаки – саме радикальна, добре організована і дисциплінована меншість диктує «м’якотілим лібералам» свої правила гри.
– Добре організовані екстремісти – це міф. Люди, якими я керую, організовані набагато краще, ніж радикали. Ми реагуємо набагато швидше і більш ефективно. У моєму безпосередньому підпорядкуванні 30 чоловік, а мобілізувати я можу до 300. Ні ОУН, ні «Правий сектор» такої розкоші дозволити собі не можуть.

– Накидайте широкими мазками соціальний портрет «самооборонця» Майдану.
– Це дуже різношерста публіка – від продавців– азербайджанців з Привозу – до киян – менеджерів середньої ланки. Середній вік – чоловіки 27–30 років. Урод­женців Західної України та центральних і східних областей приблизно порівну. Більшість – без явно виражених політичних симпатій. У жителів західних регіонів більший пієтет до українського національно–визвольного руху – це сімейні традиції. При цьому ніхто з радикалів не асоціюється у цих людей з моделлю поведінки. Тягнибок і « Свобода», наприклад, не дуже популярні у своєму, здавалося б, базовому регіоні.
Так чи інакше, але явного крену вправо я не бачу. Праві популістські гасла стали змінюватися цілком помірними закликами до консолідації і відповідальності за те що. Не допустити безчинств, налагодити самоврядування, не дати приводу виставити нас вандалами .

– Це похвально, а хто ж тоді кидав коктейлі Молотова?
– Практично всі – люди не могли по-іншому реагувати на кулі і шумові гранати. Я більш ніж впевнений, що будь–якого роду силові акції влади, не доведи вони до жертв – не спричинили б подібної реакції. Коктейлі Молотова – це найлегше, що могло там статися.

– Чи розуміють мітингувальники, що без підтримки Південного Сходу справжня перемога неможлива? Чи хто не з нами, той проти нас?
– Незважаючи на всю складність ситуації, люди не хочуть розколу України. Мирний Майдан протягом двох місяців не привів до реальних змін, і тільки події на Грушевського з метанням коктейлів Молотова і палаючими покришками викликали реакцію влади. Тому ми продовжуємо протистояння, щоб змусити президента йти на поступки. Іншими словами, стискаємо кільце на горлі влади, розуміючи, що з нею необхідно вести переговори.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

– Я говорю не про владу, до якої сьогодні мало хто відчуває симпатію, а про людей. Простих людей по той бік барикад.
– На сході країни запущений механізм залякування, експлуатується страх перед «бандерівщиною», розігрується національна карта, єврейська, в тому числі. Про антисемітизм на сайті «Беркута» всі вже забули, зате влада продовжує формування негативного іміджу Майдану, звинувачуючи його у фашизмі та інших гріхах.
(розмова переривається дзвінком власника модного бутика в центрі міста, що дякував моєму візаві за знесення барикади перед магазином – інакше бізнес зовсім заглох би).
Я хочу бачити Майдан «з людським обличчям», прийнятним для опонентів і не збираюся спалювати мости. Безумовно, необхідна консолідація і розуміння, що мова йде не про політичну гру, а про більш успішне майбутнє для всієї України.

– А тобі не образливо, що більша частина єврейської громади відноситься до Майдану якщо не вороже, то скептично? І українофобія тут ні при чому – просто 80% євреїв живуть в регіонах, де Майдан, м’яко кажучи, непопулярний. Немає бажання якось зблизити позиції, почати діалог – не з владою, і навіть не з широкою громадськістю, а всередині громади?
– Дуже прикро, нестерпно. Мене вже підколюють, може тебе «Хайль» вітати? Це повне нерозуміння громадянської позиції. Я вважаю, що присутність євреїв на Майдані – це не просто освячення імені Творця – це діалог євреїв c майбутньою владою. Це те, що дозволить завтра євреям жити і працювати в цій країні. І вагома противага тим, хто кричить про «неєврейські справи». З божою допомогою, коли я зможу відкрити своє обличчя, то ніхто не скаже, що євреї відсиджувалися.
Кожен день на Майдані Всевишній дарує мені якісь чудеса. Був випадок – вночі затримали людину спортивної статури – аптеку, каже, шукаю. Думали, тітушка, провокатор. Я підійшов поцікавився, в чому справа. Він скаржиться на сильну біль (камені в нирках), говорить, що прямо зараз необхідний укол. Я особисто супроводжую його до госпіталю в Українському домі, де йому роблять укол, і людині стає легше.
Але бувають і справжні провокації – наприклад, підпал готелю «Дніпро». На щастя, мені вдалося швидко організувати гасіння – мішками зі снігом – співробітники МНС приїхали через 50 хвилин, коли вогонь вже практично був збитий.

– Що нового ти відкрив у собі, в людях, в країні після двох місяців Майдану?
– Мене злегка налякала здатність в екстрених ситуаціях керувати сотнями людей, у цивільному житті у мене не було такого досвіду.
Що стосується атмосфери – пам’ятаю, в перший день на Грушевського я підійшов до барикади, і раптом незнайома людина простягає мені щось зі словами: «Від горла». Я подивився – а це льодяник від застуди.
Іншого разу стою біля Українського дому – бачу дивну групу людей – я підійшов, запитав хто, звідки. Один з них каже, вибачте, ми тут молимося – за людей, за мир…

І це здорово. Варто було жити в цій країні, щоб дожити до Майдану, варто було. Мене приголомшує відсутність варварства, адже 12000 бійців, які стоять на Майдані і Грушевського, могли б стерти все в пил в радіусі десяти кілометрів. Футбольний матч, що «неправильно» закінчився, завдає більшої шкоди європейському місту. Прагнення до вандалізму просто немає, і те, що ці люди не громлять прилавки – свідчить про здоров’я нації, про те, що не все так безнадійно, як це виглядало ще півроку тому. Ця відповідальність дуже дорогого коштує, в будь–якій точці земної кулі подібні події викликали б трагічні наслідки – подивіться на Боснію. І якщо люди після всього не втратили людське обличчя, значить ми подорослішали і у нас є майбутнє.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Кількість переглядів: 81 

Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності