КРІЗЬ ПРИЗМУ КЛАСИКИ ЖАНРУ

ПРОЛОГ
Черговим фіаско місцевої влади завершилося чергове протистояння поміж одним із мешканців старовинного міста Болехова та виконкомом міської ради. Ситуація знову ж таки, як і в багатьох інших аналогічних випадках, розвивалася за класичними жанровими правилами побудови сюжету побутово-кримінального роману. Присутні тут усі його, тобто роману, складові – пролог, зав’язка, інтрига, кульмінація, розв’язка та епілог. В усі ці жанрові складові укладається низка судових рішень, спричинених згаданим вище протистоянням. Отже, поглянемо на ці перипетії крізь призму класики жанру.

ЗАВ’ЯЗКА
Болехівчанин Миленький В. О. на належній йому на праві власності земельній ділянці у відповідності до рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради № 63 від 29 березня 2012 року, виготовленої проектної документації та зареєстрованої в інспекції ДАБК в Івано-Франківській області Декларації про початок будівельних робіт здійснив будівництво індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами. 12 квітня 2013 року інспекцією ДАБК за № ІФ 142131020410 зареєстрована подана ним Декларація про готовність об’єкта до експлуатації. З метою отримання права власності звернувся у виконавчий комітет міськради з заявами про присвоєння поштової адреси новозбудованому житловому будинку, однак отримав відмови, котрі були мотивовані тим, що ним не укладено договір пайової участі у створенні та розвитку соціальної інфраструктури.
У зв’язку з цим Василь Олегович звернувся до суду з проханням визнати неправомірними дії виконкому.
Після докладного розгляду справи, вивчення всіх «за» і «проти» (деталізація для читача не вельми цікава й не вельми суттєва) Болехівський міський суд 25 вересня 2013 року на своєму засідання під головуванням судді М. М. Поляниці виніс вердикт, котрим позов Миленького В. О. до виконкому було задоволено, дії виконкому визнано неправомірними з усіма наслідками, що з цього випливають.

ІНТРИГА
Нічтоже сумняшеся, міська влада вирішила, що суд неправий, образивши своїм рішенням головного мудрагеля з виконкому, сиріч мера, і вона вдалася зі слізною чолобитною до Львівського апеляційного адміністративного суду з вимогою визнати рішення Болехівського міського суду невірним і в апеляційно-судовому порядку визнати правильність дій і позиції виконкомівських вершителів долі болехівчан.
Львівські служителі Феміди в складі головуючого судді Святецького В, В, та суддів Гуляки В. В. і Довгополової О. М. розглянули в порядку письмового провадження апеляційну скаргу виконкому Болехівської міської ради.
Між іншим (цитую ЛААС), «оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами». З огляду на це хочу зауважити, що цей факт не робить честі обидвом учасникам судового протистояння. Суд треба поважати. Але це я так, до слова…

КУЛЬМІНАЦІЯ
25 листопада 2014 року ЛААС у вищезазначеному складі вирішує (цитую): «Оскільки суд першої інстанції допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі», і постановляє апеляційну скаргу виконкому задовольнити.
Далі в Постанові (цитую): «Постанову Болехівського міського суду Івпано-Франківської області від 25 вересня 2013 року… скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову Миленького Василя Олеговича до виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправними дій, зобов’язання винити певні дії».
РОЗВ’ЯЗКА
Навесні біжучого року, 12 березня, документи, котрі стосуються судового протистояння, лягають на стіл представників київської Феміди. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі головуючої судді Васильченко Н. В., суддів Калашникової О. В. та Серпіцької Л. Т. вивчає обставини, котрі призвели в Болехові до бурі в склянці води. Знову найбільш доречним тут буде зацитувати фінальну частину Ухвали ВАСУ. Отже:
«Колегія суддів дійшла думки, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б призвели до ухвалення незаконного рішення, не вбачається.
Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила: касаційну скаргу Миленького Василя Олеговича задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі № 339/512/13а (2-а/339/32/13) скасувати, постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2013 року залишити в силі…»

ЕПІЛОГ
Я вже не раз писав про недолугість юридичного супроводу з боку владоможців та війта Болехова в їх судових протистояннях зі своїми робото- та зарплатодавцями – тобто мешканцями Болехівщини. Вищеописаний випадок черговий раз підтверджує правильність моїх висновків.
Нині уникну багатьох суб’єк­тивних й об’єктивних коментарів, котрі тремтять на кінчику пера, просячись на папір. Зауважу лише, що доречним тут буде згадати оте прислів’я про кола й оте місце, на котрому комусь його іноді тешуть.
Й ще одна репліка. За період каденції нині чинного мера славного міста Болехова на рахунку міськради вже не один десяток програних судових справ. Між іншим, ті ж робото- й зарплатодавці бюрократичного апарату болехівської мерії могли б поцікавитися, з чиїх кишень оплачуються затрати на оті всі недолугі й у переважній більшості своїй притягнуті за вуха й шиті чорними нитками по білому полотні судові процеси? Наскільки мені відомо, то аж ніяк не з кишень їх ініціаторів і призвідців.
А з чиїх?

Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ