Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Полеміка

Порятунок чи примирення?!

Для того, щоб стало зрозуміло, про що буде йти мова далі, пропоную розібратись з самим змістом поняття «примирення». Для повної моделі ситуації нам необхідно уявити собі дві сторони конфлікту. Сам термін «примирення» означає припинення протистояння між двома сторонами конфлікту, яке може настати у результаті досягнутого консенсусу, ліквідації причини конфлікту або тимчасового ослаблення позицій з обох сторін, яке унеможливлює продовження суперечки.

9 березня Україна буде відзначати 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Напередодні даного свята Президентом України було подано пропозицію проголосити 9 березня Днем національного примирення українського народу. В корені своєї суті ідея дуже позитивна. Але наскільки є реалістичним досягнення такої цілі і між якими учасниками конфлікту повинно бути досягнуте примирення? Сподіваюсь на підтримку багатьох, в тому питанні, що я станом на сьогодні не бачу внутрішньонаціонального конфлікту між населенням Східної і Західної України. Так, ми багато в чому різні і досить часто боремося з пережитками історії, однак гострого протистояння між Сходом і Заходом – не існує. Згоден, що дана технологія вдало використовується рядом політиків – лишень з однією метою: отримати політичні дивіденди. Отже, ідемо далі у пошуку суб’єктів примирення. Цілком зрозумілим і закономірним явищем є протистояння між владою та опозицією знову ж таки у площині боротьби за ту ж таки владу. Зважаючи на те, що ми, фактично, перебуваємо уже на старті передвиборчої компанії, сподіватися на «мирне» врегулювання питання – марно. Примирення може настати лишень в одному випадку, як в шахах: коли кожна із сторін позбавить супротивника можливості здійснення «ходів». Однак, не останню роль, у потенційному виникненні «патової» ситуації, можуть відігравати олігархічні кола, які напряму зацікавлені в ослабленні впливів Президента та його оточення. В світлі подій останніх трьох місяців стає чітко зрозумілим, що, окрім обурення народу, помилок влади і хвилі провокацій, було проведено ряд деструктивних заходів, спрямуваних безпосередньо на підрив внутрішньої стабільності країни. Не важко здогадатись, що така ситуація була б на руку багатьом представникам олігархічних кіл і їхнім зовнішнім лобістам в особі Росії чи США. Ви запитаєте: «Чи можливе примирення в даній ситуації?». Думаю, що так, але методом «торгів» і «перерозподілом впливів і територій».

І на завершення я хочу поговорити про четвертого учасника переговорів – це український народ. Ще в листопаді більшість людей розуміла, що вони вийшли на Майдан заради відстоювання позиції щодо євроінтеграції країни. Однак, уже сьогодні весь супротив народної непокори вилився у виклик і протистояння системі. Саме так, системі. І в даному випадку я на перше місце ставлю не владу і Президента в цілому, а ті умови і правила життя, які вибудувались в нашій країні за 20 років незалежності. Чиновницьке свавілля, беззаконня, хабарництво, зубожіння людей – це все те, що накипіло за стільки років і, врешті-решт, вирвалось назовні. Чи можливе примирення в цих питаннях? Думаю, що ні. Двадцять років Україна шукала вирішення всіх проблеми у політичній площині, однак саме ця площина нас і затягувала у ще більшу кризу. Сьогодні перед владою і опозицією стоїть виклик «розв’язання мертвого вузла». Уже так жити, як «до сьогодні» – не вийде. Ми всі змінились і країна отримала новий виток свого життя. Ми з Вами є свідками закономірних процесів, участь в яких могла б випасти на плечі будь-якої влади і політичної сили. Ми весь час жили в країні, де ніхто і ніколи не відчував сили чи захисту Закону. Сьогодні варто говорити не про примирення, а про порятунок. Усім учасникам конфлікту потрібно схаменутися, відкинути персоніфіковані амбіції і повернути довіру людей. Все дуже просто: народ – як діти, а їм потрібні добрі, люблячі і справедливі батьки. Оскільки будь-яке зло породжує нове зло. Уже сьогодні «примирення» потрібно виводити з політичної площини і повертатися обличчям до народу. Хаос в країні також частково обумовлений й тим, що наша держава позбавлена національного лідера. Ні для кого не є секретом той факт, що досить часто країна керувалася за географічним принципом: «вчора бджоли, а завтра – вугілля і навпаки». Зрозуміло, що практика такого управління віддаляла полюси якоїсь частини населення України і діючої влади. Ось саме ці завдання стоять сьогодні перед владою та «владо-опозицією», зволікання з вирішенням яких вже завтра може призвести до падіння обох колон шляхом різкої радикалізації суспільства і міжнародного зовнішнього «проникнення».

Микола Кучернюк, громадський активіст

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Кількість переглядів: 99 

Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності