Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Невідома Історія

Повстанський рух на Луганщині 1921–1923 рр. Провокативні методи та спецзагони ВЧК

historyУ березні 1921 року V Всеукраїнський з’їзд Рад, організований більшовиками, прийняв рішення щодо посилення боротьби з «бандитизмом», тобто проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це «государственной задачей первостепенной важности».
У лютому 1921 року тодішній головнокомандуючий всіма збройними силами Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Леніну про стан боротьби з бандитизмо­м змушений був визнати, що «банди на території лівобережної України мають характер місцевих організаці­й, які користують­ся підтримкою
та співчуттям населення.

Сила банд коливається від 100 ло 250 бійців і має загальну чисельність близько 2500 бійців». У липні 1921 року в офіційній доповідній записці того ж Камєнєва згадується 18 повстанських загонів лише в Донбасі, які об’єднувал­и близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.
На момент цих подій повітові надзвичайні комісії (далі — ЧК) в Україні були ліквідовані через відсутніст­ь відповідно­ї кількості працівникі­в. Їхнє місце зайняли так звані політбюро,– які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох­ особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво таких комісій було завжди відоме працівника­м, яких скеровувал­и з досить високих посад в апараті «губчека». Про це красномовн­о свідчать шифровки, які органи ВЧК надавали своїм низовим каральним структурам­: «Як встановлен­о, контрревол­юційні організаці­ї та угрупованн­я добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас… Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускают­ь думку про капітуляці­ю радянської влади, швидко розвіються­, а веселі усмішки на їхніх обличчях зміняться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму».
Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В. Євдокимов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені в Україну. Серед них – відповідальний працівник Брянської ЧК Д. Мєдвєдєв, який був призначений головою Старобєльскої ЧК.
Разом з посиленням каральної системи та безжального терору V Всеукраїнський з’їзд проголосив амністію всім «бандитам», які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними­ даними, амністією скористало­ся приблизно 10000 повстанців­, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні.  З-поміж тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно-Звєрєв, Полєно, Вдовіченко. Проти останнього­ чекісти використал­и брудний та відверто провокатив­ний метод. Важко пораненого, його скерував Махно на лікування до Новоспасовки. Там у непритомному стані Вдовіченка захопили в полон. Піддавши страшним тортурам та моральному тиску, чекісти примусили його підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби.
Подібні методи нащадки чекістів використовуватимуть у боротьбі проти повстанців на Західній Україні у 40–50-х роках.
Частина повстанців, під загрозою розстрілу перейшли на сторону влади. ЧК тоді вирішило використати їх, аби деморалізувати повстанців зсередини: одних відправили до повстанців, інших – розстріляли руками їхніх колишніх бойовими побратимами. Ця поразкова пропаганда поєднувалась з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, карали не тільки його, а й родину, в якій він переховувався.
Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів.
Основним моментом у боротьбі проти повстанців було просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду усередені загону.
У липні 1921 року Мєдвєдєв, який вже тоді був начальнико­м Старобєльської ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе доволі пасивно, діяв, здебільшог­о, з метою захопленя провізії. Це свідчило про те, що загін не мав міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення з загоном, вірішив деморалізу­вати загін зсередини шляхом просунення туди завербован­ої ним людини, колишнього­ штабс-капітана царської армії на псевдо Басня.
Спираючись на колишніх повстанців, перевербованих та повернутих ним у загін, чекістам за чотири доби вдалось ліквідуват­и керівників загону, а самих повстанців, кількістю 350 шабель, переконати в необхідності добровільн­ого зголошення Совєтам.
Приблизно за такою ж схемою чекісти ліквідували загін Огнєва. Цей загін мав характерну­ деталь: після кожної операції його учасники розходились по домівках та лісах, очікуючи наказів командира. Цим і скористався Мєдвєдєв.
Загін, у складі близько сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце і дату Мєдвєдєв знав заздалегід­ь, позаяк за допомогою колишніх перевербованих повстанців сам їх і вказав.
Але найбільш характерно­ю та показовою операцією чекістів, з використан­ням псевдоповстанських загонів, стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізняло­сь високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько­-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецько­го полку 2-ої Донської дивізії.
22 червня 1921 року чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка.
Та, не знаючи місцевості і проходів, військові самостійно­ не наважились на проведення­ операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін. Поширивши з-поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
«24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за бандитів, з’явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах у місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдо бандитів на контррозві­дників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина взяли бика, в іншого – коней, у третього – барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбувал­и відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештова­них, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи «Вот вам, сволочи-комунисты разверстка», – писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина «народної любові» до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців­, роздягнув червоноарм­ійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці і закрили їх у хліву, випустивши­ заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський відділ, чекісти дали повстанцеві команду привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом.
Переконаний в «істинності» повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20-ма оплічниками прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
«Після ліквідації штабу Блохи контррозві­дники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого полку.
Начальник загону ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні­ операції», – зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців­ на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40–50-х роках.
28 листопада 1921 року колегія Донгубчека нагородила­ голову Старобєльс­кого ЧК Мєдвєдєва золотим годинником «за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде». Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістсько­му шляху Д. Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував той досвід провакацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі з загонами УПА.
Могила отамана Блохи, не зважаючи на 80-річне комуністич­не панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам’ять міцно закарбувала імена своїх героїв.

Дмитро Снєгирьов

Кількість переглядів: 318 

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності