Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Політика

Президентські вибори – прикарпатський аспект

Президентська виборча кампанія, стартувавши якось в’яло і на фоні подій навколо російської агресії у Криму непомітно, нарешті розворушилася і увійшла у свою активну стадію цілим букетом бажаючих позмагатись за головне крісло нашої держави.

Наразі, після офіційного завершення терміну реєстрації кандидатів, число претендентів на посаду Президента України налічує вже майже два десятки. Як і передбачалося, в більшості своїй – знайомі все обличчя: старожили виборчих перегонів Петро Симоненко та Юлія Тимошенко, «шоколадний барон» і новоявлений революціонер (ну принаймні один із спонсорів майдану) Петро Порошенко, радикали Олег Тягнибок, Олег Ляшко, Дмитро Ярош і (чого вже гріха таїти?) Олег Царьов, «силовики» Ринат Кузьмін, Микола Маломуж та Анатолій Гриценко, лікар Ольга Богомолець, екс-урядовці Сергій Тігіпко, Юрій Бойко і Наталія Королевська, опальний екс-губернатор Харкова Михайло Добкін і навіть голова Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабінович.

Дещо дивно не бачити у переліку кандидатів Віталія Кличка та Арсенія Яценюка, але першому розумні люди дали зрозуміти, що найвищий престол йому не по зубах (чи то не по кулаках) на відміну від престолу поменше – посади київського градоначальника, а другий свого часу мав необережність влитися не в ту партію і тепер його президентським амбіціям нічого не залишається, як «іржавіти» у тіні його нової повелительки Юлії Володимирівни.

Як же виглядатиме в цьому контексті президентська виборча кампанія на Прикарпатті?
Важко сказати: не зважаючи на той факт, що до виборів обмаль часу, виборчі штаби в області ще й досі не сформовані. Та й на центральному рівні їх формування лише розпочалося.

Найпростіше з командами Ю. Тимо­шенко та О. Тягнибока. З перемогою майдану саме їхні політсили посіли ключові позиції в обласній владі, а отже, вочевидь, слід очікувати, що ці кандидати не зможуть встояти перед спокусою спробувати скористатись з наявного адмінресурсу.
Значно важче сьогодні іншому «революціонеру» – Петру Порошенку. Якось так сталося, що, заживши (завдяки неабияким капіталовкладенням) слави одного з лідерів Майдану, Петро Олексійович так і не обзавівся власною політичною партією. Навряд чи на даному етапі слід серйозно ставитись до його «Солідарності»: змавпувати назву з легендарної польської політсили виявилось замало – структура не має ані організацій в регіонах, а ні якоїсь відмінної від інших програми. Та й взагалі на її розкрутку потрібно ще чимало часу. В цих умовах слід очікувати, що у своїй виборчій кампанії на Прикарпатті Петро Порошенко опиратиметься на своїх колишніх однопартійців з ющенківської «Нашої України». Можливо, це буде Зіновій Шкутяк або його син Петро (хоча не слід виключати і можливість залучення до команди П.Порошенка ситуативних союзників «НУ» на парламентських виборах – 2012 з Української народної партії). Ще вірогідніше (зважаючи на борги «НУ» перед власними працівниками) – опорою «шоколадного барона» на Прикарпатті можуть стати місцеві «УДАРівці»: не даремно ж лідер «УДАРу» Віталій Кличко відмовився віж балотування на виборах Президента на користь саме П.Порошенка. Зрештою, левова доля «УДАРу» – це сьогодні і є колишня «Наша Україна». В цих умовах «друге дихання» може отримати вічний кандидат у мери Івано-Франківська, лідер «Громадського форуму» та міського «УДАРу» Юрій Соловей.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Стабільні позиції у екс-міністра оборони Анатолія Гриценка. Тут він може розраховувати на обласну організацію власної «Громадянської позиції», практично приватизовану в області бізнесменом Миколою Ладовським. Крім спритного бізнесмена, А.Гриценко може розраховувати також на екс-свободівця Михайла Ноняка. Кажуть, після своїх «подвигів» на вулиці Грушевського у столиці (під час відомих подій) той високо пішов по кар’єрній драбині.

Певно, найгірша ситуація у команди Петра Симоненка. Невелика, але вона в області є. Щоправда, працювати їй на виборах буде, м’яко кажучи, проблематично. Можна навіть сказати, що в умовах, коли діяльність партії на теренах краю просто заборонена (відповідним рішенням облради), а вулицями міст ходять хлопці у камуфляжах, які терпіти не можуть нічого і нікого, пов’язаного з радянським минулим нашої держави та й (чого гріха таїти?) сусідньою Росією (з якою ми чи то воюємо, чи то ні), така робота є просто неможливою.
Вочевидь, комуністам доведеться кооперуватися зі своїми найближчими у цій ситуації союзниками – (до речі, також забороненими на теренах області) «регіоналами». Щоправда, і ті наразі не у кращій своїй формі. Самооборона, «Правий сектор», автомайдан та інші пореволюційні утворення не оминають можливості потролити представників «старого режиму». А тут ще їхні партійні боси підсунули місцевим «регіоналам» велику свиню.

Так, всупереч прогнозам про те, що після поразки у великій майданній революції керівництву та членам Партії регіонів нічого не залишиться, як висунути з своїх лав найсильнішого і таким чином отримати бодай якийсь шанс повернути собі владу у країні, представники донедавна правлячої партії, вірні традиційному українському принципу «два українця – три гетьмана», виступили на виборах чи не найбільшим представництвом: Михайло Добкін, Олег Царьов, Сергій Тігіпко, близькі «регіоналам» по духу Валерій Коновалюк, Наталія Королевська, Ринат Кузьмін… – достатня компанія, щоб остаточно розпорошити голоси і без того здеморалізованих українсько-російськими чварами прихильників курсу ПР. Крім того, висунутий з’їздом ПР в якості офіційного кандидата від партії одіозний Михайло Добкін на Західній Україні не сприймається не лише опонентами Партії регіонів, а й тими мешканцями, які б були не проти проголосувати за кандидата-«регіонала». Партійна дисципліна, скоріш за все, зобов’яже місцевих активістів Партії регіонів принаймні зімітувати діяльність на підтримку екс-губернатора Харкова, проте навряд чи така діяльність буде ефективною.

Те ж саме стосується і інших кандидатів-«регіоналів»: О. Царьова, Н. Королевської тощо. При цьому вони перебувають тут у ще менш вигідному становищі, адже на відміну від М.Добкіна партійного адмінресурсу – навіть того незначного, який може бути у відверто ворожому середовищі – у них немає. Інша справа – Сергій Тігіпко. У своїй виборчій кампанії він, скоріш за все, опиратиметься на ресурс колишньої «Сильної України». Так склалося, що більшість з цих людей так і не вступила до ПР з влиттям «Сильної України» до складу Партії регіонів, а отже мають певну, так би мовити, індульгенцію перед населенням краю, вороже налаштованим стосовно «регіоналів». Та й рішення Сергія Леонідовича йти на вибори самовисуванцем абстрагує його в очах виборців від ПР, а отже додає на Західній Україні певну кількість (хоча й не багато) балів у порівнянні з офіційним представником екс-партії влади.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Виборча кампанія триває і як саме вона розвиватиметься на Прикарпатті – поживемо, як то кажуть, побачимо…

Гнат Шумлянський

Кількість переглядів: 120 

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності