Цьогорічна Покрова, певно, таки ввійде в історію. Вперше центром Києва пройшли два марші націоналістів. У кожного – свій.
Ранок, центр Києва. На хитромудрих конструкціях, змонтованих напередодні, височіють номери підрозділів, які воюють на сході України. Нижче – портрети військових і їх короткі історії: хто, де воює, що для нього День захисника України. На Майдані Незалежності марширує-репетирує військовий оркестр. Глядачі знімають дійство на мобільні телефони.
Між тим, повз Головпоштамт групами крокують хлопці в одязі із символікою “Азову”. Вони підіймаються вулицею Грінченка до Будинку Архітектора. А там вже доволі людно: під входом до будівлі напарковано авто, в холі не проштовхнутися. Саме тут сьогодні лідер полку презентуватиме свою партію «Національний корпус». Банери із відповідними написами висять на стінах знадвору, всередині – зі стилізованим тризубом. У напівтемну залу непоквапом заходять учасники з’їзду. Тут і учасники бойових дій, і представники Цивільного корпусу, і колишні депутати. Їм роздають програму та статут партії. Здається, ознайомлюватися прямо на місці з ними ніхто не поспішає.
«Добре, що партію створюють. Справді треба було щось таке зробити», – каже один з делегатів іншому, потягуючи каву, яку готують за столами неподалік.
На відміну від великих парламентських партій, поки жодних пишних чи не дуже фуршетів. Лише мінеральна вода і кава. Цим, до слова, дуже пишаються учасники майбутнього дійства.
На годиннику 11:10. Двері до зали зачиняються. На сцену заносять національний прапор із прапорами вже Національного корпусу. На екрані – промо-відео партії з нарізки відеосюжетів, пов’язаних із “Азовом”: бої за Маріуполь, тренування, вступ новобранців до батальйону в 2014-му, тренування Цивільного корпусу, дитячі табори з патріотичного виховання. Все динамічно й патріотично. Далі на сцену почергово підіймаються гості. Дисидент, політик Левко Лук’яненко, письменник Василь Шкляр. Обидва у промовах говорять про «справжніх націоналістів», які зібралися в залі. Шкляр попутно роздає делегатам подарунки – диски з власною аудіокнигою. Після них виходить представник від Правого сектору. Говорить коротко. Основний меседж промови – націоналісти мають об’єднатися, відкинувши «свої егоїстичні амбіції». На цьому реверанси новоствореній політсилі завершуються і починається презентація.
Члени різних структурних підрозділів “Азову” почергово виходять до трибуни. Кожен розповідає свою завчену частину програми. Про розвиток України у наддержаву швидкими темпами завдяки природнім ресурсам, транзитним коридорам, землі й людям. Про четверту промислову революцію завдяки інформаційним та біотехнологіям. Про термоядерну енергетику і відновлення ядерного арсеналу. Про процедуру імпічменту і відновлення смертної кари. Створення електронних офісів і спрощення бюрократичних процедур.
Гарантію національної безпеки країни “Азов” назвав основною функцією держави. Щодо відносин з РФ – партія декларує визнання Росії державою-агресором на всіх рівнях глобальної політики та світової дипломатії, наполягає на односторонній денонсації Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 1997 року. Також у програмі декларується, що Україна має стати основою Балто-Чорноморського Союзу.
Зал аплодує. На сцену виходить Андрій Блецький.
«Ми маємо стати партією дії. Ні слів, ні білбордів, ні телешоу. Ми не агітуватимемо в прямому сенсі слова. Не обіцяю, що буде легко. Буде робота і тільки робота», – говорить лідер Азову. Знову аплодисменти.
Далі присутні переходять до організаційних питань. Обирають секретаріат, рахункову комісію. Тут же оголошують: на з’їзд зібралося 292 делегати. Головою партії одноголосно обирають Білецького, першим заступником – Назарія Кравченка, заступником – Миколу Кравченка. Усіх затверджують строком на 4 роки.
«Так а куди вони зі списків поділися, – напівшепотом у кулуарах з’їзду говорять одне одному гості, – Як це «Їх виключили?!» Ширяться чутки, що нібито п’ятеро чи то делегатів, чи то членів майбутньої партії голосували проти її створення.
З’їзд, між тим, добігає кінця. Із зали виходять усміхнені делегати, журналісти беруть Білецького у щільне кільце і засипають градом питань.
«Чи взяв би я Авакова до партії? Навряд. Здається, у нас із ним дуже різні політичні погляди. Так, полк Азов із ним співпрацює, але Національний корпус навряд буде. Звідки гроші на партію? Аваков грошей не давав, якщо ви про це. Загалом – це членські внески. Скільки нам потрібно грошей? Не можу сказати, партія існує 30 хвилин лише. Можу сказати лише, що з’їзд обійшовся не так дорого. У нас все скромно. Ви подивіться: пишного фуршету нема. На відміну від інших партій. Та й реклами ми ніякої не давали, сьогоднішній з’їзд, як і Марш нації, ніхто на сітілайтах і білбордах не анонсував, на відміну від інших політсил, які розвішують свої рекламні банери», – розповідав журналістам Білецький. Певно, головний азовець натякав на своїх прямих, тепер вже – політичних, конкурентів. Себто на ВО «Свобода», яка активно анонсувала свій марш на Покрову за допомогою зовнішніх рекламних носіїв.
«Чому ми не йдемо спільно зі «Свободою»? Ми чесно закликали всі націоналістичні рухи ввечері пройтися містом спільно. На жаль, склалося так, як склалося. Єдине – члени Азову беруть участь в маршах ледь не з 2005 року», – помічники витягають Білецького на вулицю. Кажуть – обмаль часу, попереду заплановані зустрічі, а ввечері ще й марш.
Поки “Азов” оголошував про створення партії, в парку Шевченка почали збиратися свободівці. Біля пам’ятника письменнику розгортають банери, встановлюють мікрофони, підіймають прапори партії. Тим, кому роботи не знайшлося, нашвидку обідають, розклавши нехитрий харч на лавках. Підтягуються учасники Мовного маршу. Слідом за ними тягнеться доволі дивна жіночка із саморобним плакатом «Євреї вбили мого чоловіка».
«Шановна пресо, звільніть місце, тут будуть стояти учасники мітингу. Якщо вам потрібно поговорити з паном Олегом Тягнибоком – то для вас буде «підхід». Зможете поставити питання, які вас цікавлять. Цього року будемо не довго: півгодинки і підем», – відсовуючи операторів, кажуть організатори мітингу.
Тим часом у натовпі розгортається торгівля прикрасами із національною символікою. Оркестр, який прилаштувався неподалік, починає грати патріотичних мелодій. Мітингувальники, ті, що більш у віці, стоять під пам’ятником, молодші – ширяють парком. Кажуть, десь поліція схопила одного з їхніх. Інцидент справді був. На вулиці Антоновича між поліцейським і учасником акції виник конфлікт. Ситуація загрожувала перерости в локальне побоїще, проте обидві сторони змогли домовитися про «мирне» врегулювання конфлікту.
Минуло півтори години. Початок колони із 50-метровим українським прапором досі стояв на місці. Зі сцени говорили про долю нації і випробування для українців. Серед спікерів – і один з учасників полку Азов, який читав молитву.
«Я вже замерзла. Чого вони так довго говорять?» – каже дівчинка біля довжелезного національного прапора, підстрибуючи. Врешті, колона рушає. За традиційним маршрутом: бульвар Шевченка, Бессарабська площа, Хрещатик, Майдан Незалежності, Михайлівська площа. Дорогою з мегафонів, приладнаних на даху агітмобіля, лунають заклики долучатися до ходи.
«Шановні кияни та гості! Свобода традиційно, як і кожного року, запрошує вас долучатися до маршу на Покрову!» – розноситься над бульваром.
Колони різношерсті. Тут тобі і банери «Свободу Заверусі», і «Крим. Севастополь», і «Ні поліцейській державі». Заряджають також по-різному: «Слава нації, смерть Російській Федерації!», «Покрова – наше свято, Бандера – наш герой!», «Авакова, собаку, повісим на гілляку». Виділяється група, яка скандує «Зігхайль, Рудольф Гесс, Гітлер югенд, СС». Втім, здається, до них вже звикли. Попутно учасники ходи палять фаєри і димові шашки.
Поки голова колони виходила на Михайлівську, а хвіст вивертав на Бессарабку, біля Батьківщини-матері почали збиратися азовці. Учасники їхнього маршу також були неоднорідними. Тут і військові, і Цивільний корпус, і футбольні хулігани, і відомі у Києві по акціях проти російського бізнесу С14, і учасники маршу «Свободи». О шостій організатори починають формувати колону. Попереду ставлять банер: «Мир – після перемоги!» Вздовж колони вишиковуються хлопці й дівчата зі смолоскипами. Все відбувається більше ніж дисципліновано і радше нагадує тренування зі стройової. Чітка дистанція між учасниками, темп, гучні, уривчасті вигуки організаторів.
«Ми стадо чи марш?! Вирівнялися! Тримати стрій!» – лунає над колоною.
Курсують чутки, що на марш закупили приблизно 2 тисячі одиниць піротехніки. Частково це може й відповідає правді, якщо зважити на величезну кількість фаєрів в руках. Перед колоною стає авто з потужними колонками (подібне в часи Майдану було в партії УДАР Кличка – ред.) і багатотисячна колона рушає. Загоряються сполоскипи. Журналістів розганяють від голови колони, «щоб не заважали руху». Біля Лаври марш зупиняється.
«Нам потрібна українська церква!» – починають скандувати марширувальники й запалюють фаєри. Вулиця тоне у вогні й диму. Десь всередині колони чути вибухи петард. Марш рушає.
«Жовто-блакитні наші прапори, ми непереможні, шаблі догори! Москалів на ножі, на ножі!» – підтанцьовуючи співає частина учасників ходи.
«Слава Україні!» – чути десь з колонок.
«Героям слава», – відповідає хода.
Повз російський Сбєрбанк, хоч той знову заховали за ДСПшними листами, проходять спокійно. Так само мирно хода обходить Верховну Раду та Кабмін. Хіба що віддалік будівлі останнього знову запалюють десятки, якщо не сотні фаєрів, влаштовуючи справжнє фаєр-шоу. Біля пам’ятнику Жизнєвському знову зупинка.
«Тут ми починали боротьбу. За ці роки ми стали вищі, сильніші!» – кричить дівчина-спікер на даху авто.
«В пам’ять про полеглих – на коліно!» – кричить вона.
Марш падає на одне коліно. Знову горять фаєри. З’являється Білецький. Він долучився до ходи дорогою.
Марширувальники вивертають на Майдан і підіймаються до Софії Київської.
«Азов прийде – порядок наведе!» – скандують азовці кричалку, форму якої запозичили в політичних колег зі Свободи.
Біля пам’ятнику Хмельницькому нетривалий, 20-хвилинний мітинг. Говорять про війну і фронт, про боротьбу з російськими окупантами, про значення Покрови для націоналістів, згадують часи Януковича, коли «казачєство» з триколорами цього дня ходило Києвом. Радіють, що все кардинально змінилося. Закликають продовжувати боротьбу. Проте наголошують: націоналісту, крім боротьби, варто бути освіченим, щоб довести зміни до кінця. Згадують про загиблих в боях на Донбасі. Завершують молитвою націоналіста, знову запаливши фаєри.
Такі різні ззовні, але однакові за суттю марші завершуються. Майданом досі гуляють перехожі.
«Для мене День захисника України в першу чергу свято, бо я захищаю Батьківщину в АТО…» – лунає над Хрещатиком з колонок хитромудрих конструкцій. Покрова завершується.
Джерело: ТижденьUA
