Наприкінці минулого тижня в Івано-Франківську урочисте відкрили пам’ятник-погруддя королю Данилу Галицькому та барельєф загиблого в АТО прикарпатського лікаря Ярослава Чомка.
Пам’ятник королю Данилу Галицькому по однойменній вулиці виявився подарунком місту від сім’ї міського голови Віктора Анушкевичуса. А встановили його на тому місці, яке раніше незаконно намагався захопити під будівництво один із знахабнілих франківських за будівельників, намагаючись під вікнами жилого будинку звести свою по верхівку.
Тож тепер на цьому ласому шматочку землі стоятиме пам’ятник справжньому нашому королеві, який будучи правителем Галицько-Волинського князівства, сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купці, за чийого правління було побудовано Холм, Львів, Крем’янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин.
А 14 жовтня, Покрови Пресвятої Богородиці та День захисника України на фасаді центрального корпусу Івано-Франківського медуніверситету відкрили пам’ятну дошку на честь медика-добровольця та випусника вишу Ярослава Чомка, що загинув в АТО.
Ярослав Чомко брав активну участь в подіях Революції Гідності, свого часу долучився до роботи Медичної служби Майдану. З початком військових дій на Донбасі вступив до окремої медичної роти імені Миколи Пирогова. За свою відданість праці і щирість душі побратими дали хлопцю прізвисько Ангел. Ярослав Чомко загинув 12 січня 2015 на 31-році життя від кулі снайпера в спину, допомагаючи пораненому військовому на полі бою.
Тож сьогодні вшанувати Героя до стін медуніверситету прийшли не тільки рідні загиблого, знайомі, представники влади та духовенства, а й побратими з Майдану та фронту.
Як зауважив заступник командира медичної роти Олег Войцеховський, у якій служив Ярослав, вшановувати героїв сьогодення, так само важливо, як і героїв минулого.
Мама загиблого Ольга Чомко каже, що її син змалечку хотів стати лікарем, щоб рятувати життя.
«Та коли він придбав пакет ліків і поїхав на Майдан, то не знав, що там будуть гинути люди. Ніхто не знав. Ярослав хотів врятувати їх від кашлю та застуди. В АТО він їхав вже свідомо, розуміючи, що ризикує життям. Але не міг інакше. Хоча дуже хотів жити, сворити сім’ю, мати дітей. Але не судилось… Але я пишаюся своїм синочком, я пишаюся тими вояками, які виборюють нашу свободу і хочуть змін для нашої країни, я пишаюся медиками, що рятують їм життя», – ледь стримуючи сльози зауважила мати Героя.
Підготував Тарас Боднар
